Реабілітолог Пархоменко: Жоден військовий не каже, коли буде перемога. Кажуть, щоб більше дожило
Харківський реабілітолог Артем Пархоменко, який працює фізичним терапевтом у багатопрофільній лікарні і є засновником оздоровчого центру Wellness House, після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора РФ в Україну на благодійних засадах займається реабілітацією українських захисників, постійно виїжджаючи на фронт. В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" Пархоменко розповів про найсмачнішу солянку, яку спробував під час першої поїздки до військових, як долає страх обстрілів на передовій і що говорять українські захисники про перемогу, а також про те, чому обрав саме таку професію.
– Артеме, до повномасштабної війни ви займалися реабілітацією дітей, а потім перевчилися й почали займатися вже здоров'ям дорослих. У чому зараз полягає ваша робота?
– У 2014 році зʼявилася мрія стати фізичним терапевтом, бо розумів, що війна понесе за собою наслідки. Спочатку був медичний коледж, потім шість років медичного університету і паралельно проходив усі ланки медицини, починаючи від санітара в лікарні до фізичного терапевта в дитячому реабілітаційному центрі.
З початку повномасштабного вторгнення центр припинив своє існування і довелось адаптовуватися до потреб сьогодення, відкрили свій невеличкий кабінет, який за майже три роки свого існування переріс в оздоровчий центр площею 180 м&³2;.
Зараз для мене реабілітація – це не про роботу й доходи. Це про відновлення тих, хто віддає своє життя та здоровʼя, і маю честь бути дотичним до їх підтримки тим, що вмію робити.
– Як часто виїжджаєте на фронт?
– Регулярно, це не так, що раз на пів року поїхати й усе. Це може бути один раз на місяць, може бути частіше. Приблизно півтора року тому могли мати змогу їздити кожного тижня.
– Як обираєте людей у свою команду?
– Про команду – це складне питання. Терапевтів і навіть масажистів у Харкові не вистачає – саме тих, хто готовий показувати високий рівень надання реабілітаційних послуг, саме тих, хто готовий виїжджати на передову. Приблизно півтора року тому вдалося залучити студентів харківських вишів, навчили їх усього, чого могли. Зараз вони долучаються до нашої діяльності, відновлюють бійців як і в нашому центрі, так і в шпиталі.
Більше року вони працювали безкоштовно, зараз вважаю за потрібне платити їм мінімальну заробітну плату за кількість відпрацьованих бійців, бо вони вже студенти по 19–20 років, і їм теж хочеться за щось жити. Зараз проводимо ще комерційні курси й даємо можливість цим студентам також долучатися до практики на бійцях. Студентам – досвід, бійцям – відчуття незабутості про них.
– Ці виїзди – вони, як я розумію, повністю на волонтерських засадах?
– Виїзди на передову – для бійців безкоштовно. Ми ж зі свого боку витрачаємо паливо й час.
– Як вдається балансувати, займаючись реабілітацією у клініці та працюючи безкоштовно з військовими?
– Наш центр безкоштовно відновлює бійців з ампутаціями й наслідками бойових травм. Також зараз виділяємо повністю два безкоштовні дні, на які заздалегідь плануємо 25–40 бійців, кличемо студентів і вирішуємо наслідки носіння броні. Увесь інший час працюємо на комерційній основі із цивільними. Концепція соціального бізнесу: більше цивільних – більше змоги відновлювати безкоштовно тих, хто потребує.
– Пам'ятаєте той момент, коли прийняли рішення працювати з військовими на фронті і свій перший виїзд?
– Перший досвід виїзду був десь через шість – вісім місяців після початку повномасштабного вторгнення, здається, після закінчення харківської операції. По причині, що в наш центр стало звертатися менше бійців, і я розумів – якщо гора не йде, ми йдемо за нею. Дуже смачна солянка там була.
– Чи думали про те, щоб займатися з військовими, але в госпіталі, наприклад?
– Якийсь час тому я навчив групу до 20 студентів і відправив їх у шпиталь так само на благодійних ініціативах. Студентам – знання, госпіталю – допомога. А в мене й так уже три роботи плюс благодійний проєкт і комуналка з орендою в офісі 65 тис. грн. Тож на шпиталь ще не потягну. І тут важливо розуміти, що є різні етапи реабілітації. Я якось уже більш адаптувався до такого амбулаторного етапу.
– Що найстрашніше для вас на фронті? Ви говорили, що звикаєш до звуків обстрілів?
– На фронті найскладніше – відсутність сімʼї поруч, коли дев'ятимісячна дитина дома з дружиною й у тебе відсутній звʼязок, а ще психіка так працює, що чим далі ти від війни, починаєш гіпермаксималізувати події, які відбуваються в Харкові, хоча сам сидиш за 5 км від лінії зіткнення десь у Донецькій області.
– Але ж страх все одно нікуди не дівається?
– Можливо, якщо б на самій лінії – страх би був, а за 5 км – нормально. Почуваєш себе в безпеці, а ще й яка ж гарна природа в Донецькій області або на кордоні з п...дорами.
– Як ви ставитеся до публічних людей, які втекли?
– До публічних людей, які втекли, – ніяк, це їхній вибір. Я – на своєму місці й роблю те, що повинен робити.
– Як це – займатися реабілітацією в місті, де майже постійно тривоги і прильоти?
– Працювати в Харкові – це про міць, відсутність страху, Telegram-канал TLK News, улюблений "Буфет" і надпотужних людей. Харків – як про ведення тут бізнесу – трошки важкувато.
– Чи не думали вивезти родину в умовний тил?
– Ми зробили у квартирі ремонт, плануємо купити нове житло, дружина категорично відмовляється їхати з Харкова, хоча на початку повномасштабного майже погодилась, але трохи не дожав її.
– Як реабілітолог, що порадили б людям у плані піклування про своє здоров'я?
– Пийте воду, багато гуляйте, займайтеся профілактикою та приймайте холодний душ, а головне – налаштовуйте свою пластинку на позитив. Не проблеми – а досвід!
– Що говорять військові про перемогу?
– Військові про перемогу? Жоден військовий не каже, яка вона повинна бути, коли вона буде, кажуть, щоб більше дожило й менше було поранених.
– Як ви самі долаєте втому, можливо, зневіру. Що робите, коли немає сил?
– Коли немає сил встаю і знову працюю, обіймаю дитину, кажу, як люблю її, і знову працюю, обіймаю дружину і знову працюю. Сімʼя – найважливіше, робота – це робота. Я не можу без сімʼї, я не можу без роботи.
– Як реагують військові на ваш приїзд?
– Бійці поважають нас і чекають, завжди вдячні.
– І про що мрієте ви сам, коли думаєте про перемогу?
– Перемога – це збережені життя, сильна й обʼєднана нація.
– Також хочу запитати про вашого собаку, якого ви нещодавно взяли, – як він реагує на обстріли?
– Собака – дитина війни, адаптований.
– Ну і трішки лірики наостанок – що найкраще у вашій роботі, за що саме ви обрали цю професію?
– Обрав цю роботу, бо у 2014 році зрозумів, які будуть наслідки. Фізична терапія – це про кайф від кожного закритого кейсу, це про здоровий рух і можливість сказати людині: "Усе в тебе добре, ти не потребуєш лікування, іди й живи найкращі роки свого життя".