Руслана: Наливайченко й Аваков поїхали доганяти Януковича. Чи проводжати. Не знаю, як правильно, але давайте стібатися поки що, бо коли правда вилізе, нам погано стане
Чи буде Святослав Вакарчук гарним президентом, що було найстрашнішим під час Євромайдану, у чому помиляється Михайло Саакашвілі і чому сепаратистам на Донбасі – гаплик. Про це, а також про свої переговори з ватажком бойовиків "ДНР" Олександром Захарченком щодо звільнення українських заручників у авторській програмі головного редактора інтернет-видання "ГОРДОН" Олесі Бацман на телеканалі "112 Україна" розповіла співачка, народна артистка України, громадський діяч Руслана Лижичко. "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Коли я приїхала в Донецьк уперше, мені Захарченко сказав: "Якщо хтось дасть по тобі кулеметною чергою... ти маєш бути готова до всього". І таки дали
– Руслано, добрий вечір.
– Добрий вечір, Олесю. Перед ефіром ми сказали: "З Богом!" – тому що наша розмова буде більше ніж відвертою.
– Я на це сподіваюся і, знаючи тебе вже не перший рік, просто впевнена в цьому. Зараз усі говорять про наймасштабніший обмін заручниками, який відбувся вчора. Ти – людина, яка дуже давно і дуже глибоко займається цим питанням. Скільки людей за цей час вдалося витягнути особисто тобі?
– 42 наших військовослужбовців, навіть одного добровольця (снайпер батальйону "Донбас"), що було майже неможливо. Це була наша найбільша небезпечна поїздка, і ми навіть не знали, чи ми разом із ним живими виїдемо звідти. Один раз ми потрапили під обстріл у комендантську годину... Ми настільки поспішали з "Офіцерським корпусом" (організація, що займається звільненням українських заручників, яких утримують бойовики "ЛДНР". – "ГОРДОН") взяти людей, бо перемовини дуже важкі: то в сепаратистів є настрій, то немає, то вони віддають [заручників], то не віддають, – і, виїжджаючи, ми не знали, чи віддадуть... Просто [сподівалися]: "А раптом повезе". Коли ми виїжджали, не мали ніяких гарантій. Які ми могли мали гарантії, перетинаючи наш КПП? Ніякі! Так, нам говорили: "Ну, мабуть, з вами нічого не станеться". А коли я приїхала вперше, мені [ватажок бойовиків "ДНР" Олександр] Захарченко сказав: "Якщо хтось дасть по тобі кулеметною чергою... ти маєш бути готова до всього". І таки дали, і таки вбили в мене на очах його охоронця...
– Охоронця Захарченка?
– Так. Усе це відбулося, коли я сиділа за ним. Я не знаю, де пролетіла куля, але мені просто повезло (хреститься).
– Боже! У сорочці народилася!
– Так. І, бачачи все це... Розумієш, у мене дух на Майдані загартувався, коли я бачила, як розстріляли Небесну сотню, коли я бачила цей героїзм і мужність людей, коли я це пережила, страху вже не було... Ми їхали, розуміючи, що якщо не ми, то ніхто.
– Ти сказала, що Захарченко не міг дати тобі гарантій. Але хіба він не міг наказати своїм людям, щоб вони вас не чіпали? Тим паче з його охоронцем.
– Звичайно, вони по-своєму модерували цю ситуацію, тому що розраховували, в тому числі, що ми зможемо забезпечити [звільнення] якійсь частині [затриманих бойовиків]. Але ми в перемовинах не були настільки вагомі, просто я їхала і, як кажуть, брала за горло: "Просто віддай! Я не можу тобі привезти твоїх людей. Просто віддай мені наших людей".
– Ти сказала це Захарченку?
– Я говорила це особисто Захарченку. І перший мій обмін був (без жодної людини!) – ми приїхали і забрали відразу 16 чоловік. Знаєш, ситуація була трагічною і драматичною тим, що це було відразу після Іловайська. Уяви собі: 26–27 серпня, коли ми вже розуміли, що в Іловайську – трагедія, ми розуміємо, що Київ замовчує це, розуміємо, що влада дає свою інтонацію подіям, і ми вже не віримо... Ми встаємо пікетом біля адміністрації на Банковій...
– Так, я пам'ятаю.
– З того боку мені кажуть: "Та це все проплачені люди". Я кажу: "Хто проплачений?! Я проплачена?! Ви взагалі думаєте, що ви говорите?!" (Сміється). Починаються якісь маневри. У цей момент я чую: мама стоїть, прощається із сином... У мене весь цей Армагеддон на очах... Мама моя вже плаче, я кажу: "Мамо, поїхали запалимо свічку. Я думаю, хлопців не стане..." І коли Іловайська трагедія сталася, у мене був концерт у Дніпропетровську. Я знала, що "Офіцерський корпус" займається обміном військовополонених, ми сконтактувалися, я кажу: "Я поїду з вами". Я скрила цю інформацію від своєї родини. Більше того, зі мною була мама на концерті – я групу і маму посадила в літак, а сама кажу: "Мені треба залишитися".
– А Саша (чоловік і продюсер Руслани Олександр Ксенофонтов. – "ГОРДОН") із тобою був?
– Ні-ні, ніхто не знав. Я сідаю, і ми з "Офіцерським корпусом" їдемо в Донецьк. Знаєш, коли в людини взагалі немає страху... це важко передати, але страху немає. У мене було два варіанти: або я приїжджаю і говорю, що мені страшно, ви можете мене вбити, або я приїжджаю в свою Україну, свій український Донецьк і говорю: "Віддайте мені моїх людей". Напевно, ця якась упевненість дала нам можливість із ними домовлятися, і в кінцевому варіанті ми привезли 42 наших військовослужбовців. І серед них був хлопець, дружина якого народила за два місяці... серед них був чоловік, який одружився і створив сім'ю завдяки моїй перемозі на "Євробаченні". Тобто я зустріла хлопців, з якими мене навіть якась доля пов'язувала. Це містика! (Усміхається).
– Скільки разів ти була в окупованому Донецьку?
– П'ять разів.
Повернувшись з Донецька, я зайшла в Адміністрацію Президента, сіла і розказала все, що я бачила. Я сказала: давайте сюди карту, дайте мені ручку, я вам намалюю, розкажу те, чого ви точно не знаєте. Пам'ятаю, Ложкін сидів з ось такими очима... вони не вірять! Думають, Руслана якісь казки розповідає
– Що ти там побачила?
– Ну що я побачила... є таке слово із "Собачого серця" – розруха. Це розруха у всьому, зруйнований регіон. Вони виправдовують ситуацію по-своєму. На той момент, коли я приїжджала, думаю, перемовини ще були можливі, і я дуже шкодую, що не підійшла тоді до президента, не взяла його за горло і не сказала: "Робіть, що хочете, але ви можете вплинути на ситуацію". Коли я повернулася з першої поїздки, відразу пішла в Адміністрацію Президента... Знаєш, я відкривала двері, навіть не зважаючи на охорону, причому охорона, розуміючи мій погляд, і не питалася нічого (сміється). Я зайшла, сіла й розказала все, що бачила. Казала: давайте сюди карту, дайте мені ручку, я вам намалюю, розкажу те, чого ви точно не знаєте. Вони сидять... пам'ятаю, Ложкін (Борис Ложкін, з червня 2014-го до серпня 2016-го – глава Адміністрації Президента. – "ГОРДОН") сидів з ось такими очима... вони не вірять! Думають, Руслана якісь казки розповідає. Кажу: "Які казки?! Я тільки що звідти!" Знаєш, зараз я не зможу пояснити: безпечність, самовпевненість, якась трусливість – чи що ними керувало... Після Іловайська все можна було повернути по-іншому. І, знаєш, ми б стільки людей зберегли, стільки хлопців не пішло б на небо... Мені здається, що ми ще довго будемо відповідати за цю ситуацію... Ми всі разом...
– Які в тебе зараз стосунки із Захарченком?
– Ніяких! Які в мене можуть бути стосунки із Захарченком?! (Сміється). У мене не може бути з ним стосунків. Це людина, яка...
– Яке враження він на вас справив?
– Слухай, не люблю цього слова, але це ворог. Навіть у нашому гімні "згинуть наші воріженьки" – ми навіть у гімні не хочемо агресивно говорити про нашого ворога. Але по факту це ворог, і він ним залишається.
– Що він тобі казав?
– Не можу сказати, що я зараз пам'ятаю всі наші розмови... Доводилося дуже багато сперечатися і пояснювати, чому вони мають віддати мені людей. Уяви, я приїжджаю і мені говорять: "Ти забереш сьогодні тільки 15". Я кажу: "19". Вони: "Тільки 15". Я: "17". І ось-ось я дотискаю і – уяви собі...
– Чому вони взагалі тобі їх віддавали?
– Не знаю. За їхньою версією: вони мали якийсь особливий респект до мене за мою мужність, за мою перемогу на "Євробаченні", за те, що я така вся правдива... Напевно, нам важко слухати всі ці промови, тому що вони вбили близьких нам людей... Тому давай не чіпати цю тему, вона дуже болісна. Але я пам'ятаю епізод, коли ми приїжджаємо на базу, де утримують наших хлопців, і виходять 30 наших легенів, а мені з 30 треба вибрати лише 15.
– Ти мала сама вибрати?
– Я мала сама це зробити!
– О боже!
– І я пам'ятаю, як наші хлопці підштовхували [один одного]: "Забери цього – у нього двоє дітей", "Забери цього – він наймолодший", "Забери цього, тому що він хворіє"...
– Як у голлівудських фільмах...
– Я пережила таке... ти собі не уявляєш. Була ще одна ситуація, вона мене, напевне, на все життя травмувала: я привезла одного хлопця (ми завжди привозили їх до Дніпропетровської обладміністрації), і зустрічає родина... виходить перший – і мати від щастя кричить: "Синку!" – падає, радіє. Ну просто видно, що це сльози радості... і він каже, що його брата вбили – і вона на очах починає кричати від болю так... цей контраст: один вижив, а іншого немає... Знаєте, цей біль, напевно, потрібно побачити ось так, щоб зрозуміти, що взагалі сталося. І нам не просто фільм "Кіборги" треба дивитися, не просто репортажі чи якісь матеріали, нам треба брати владу за горло і говорити: "Хлопці, а ну повідайте, що було на Майдані?" Державний злочин? Хто буде за це відповідати? Я не можу жити в державі, у якій немає покарання за державні злочини. Давайте називати речі своїми іменами: усе, що сталося проти мирного протесту... а Майдан був мирним від початку і до кінця, до моменту, поки не вбили мирних неозброєних людей...
Може, на початку сепаратисти і бавилися в якусь самостійність, але вони отримали зброю від Росії, вони на це підписалися і одразу стали заручниками. Їм гаплик!
– Зараз про це поговоримо.
– Ніхто за це не відповів. Не відповіли за Іловайськ, за Дебальцеве. Хлопці, ми рано чи пізно візьмемо вас за горло, поки ви не будете владою і не почнете відповідати за державні злочини. Досить покривати "папєрєдніков". Так не пройде. Однозначно.
– Після цих зустрічей, як ти вважаєш, Захарченко – маріонетка Путіна чи ні?
– Однозначно (сміється). Може, на початку (прости, може, я буду говорити якось не дуже) вони бавилися в якусь самостійність, але вони отримали зброю від Росії, це була російська зброя, там були російські бойові одиниці. Я це бачила, я свідок цього! Російська зброя приїхала просто так? Ну це ж ілюзія! Звичайно, вони на це підписалися й одразу стали заручниками. Їм гаплик!
– Що говорив Захарченко про Путіна і Порошенка поза очі?
– Ну про Путіна вони нічого не будуть говорити, навіть за лаштунками, навіть по секрету (сміється)...
– Хтось підслухає...
– 100%. Там такий страх, що не можна собі уявити. За нашу владу вони говорили, що, коли дійсно будуть принципи Майдану, коли все буде по-чесному... "А ці крадуть", – дорікає він мене. Я йому пробую щось відповісти, кажу: "Знаєш, аналізувати нічого, краще подбай про себе. У тебе проблем вистачає, а ми зі своїми самі розберемося". (Сміється). На жаль, ці дорікання йдуть не тільки з окупованого Донбасу і не тільки від сепаратистів, але і від цивілізованої Європи, від європейських політиків, від американських політиків, від людей, які дивляться на Україну і кажуть: "Ну такою ціною ви зберігаєте свою країну, такою неймовірною силою духу людей, і щоб влада не подбала про це, про елементарні реформи, про елементарну перспективу, яка дала кістки-подачки у вигляді безвізу?! Це не те".
– Ти знаєш, чому досі не названо вбивць Небесної сотні?
– Перше, що я бачила на Майдані, – артефакти зачищали зразу. Напевно, державна машина в нас так збудована, що, якщо держава скоює злочин (а вона вже має напрацьовані схеми), група зачистки працює моментально. Я знаю точно (мені говорили у СБУ), що ламали сервери, палили hard-диски, знищували документацію миттєво. Кінці у воду...
– Ти маєш на увазі владу Януковича?
– Це було на стику, коли Наливайченко й Аваков поїхали доганяти – чи проводжати – Януковича (зрозуміється). Не знаю, як правильно говорити, але давайте стібатися поки що, бо, боюся, коли правда вилізе, нам усім погано стане... Іноді є така правда, яку не хочеться знати.
– Сміх крізь сльози.
– Ось на цьому стику зачистка починалася. Я пригадую, що ми навіть самі по Майдану ходили, і мені на сцену приносили артефакти, і частина у мене зберігається в окремому місці. Я знаю, що прийде час і мені доведеться ці факти показати. Але я точно знаю, люди підходили до сцени і говорили: "Руслано, там зачищається все!" Міліція не зможе потім нічого довести.
Я можу сказати: "Юро (я маю на увазі Луценка), вибач, я тебе не доганяю. Я тебе знала на Майдані іншою людиною. Або наберися мужності і вже щось зроби, або просто наступного разу не виходь на Майдан"
– Дерева зрізали, так?
– Так! Кулі... Усе прибирається! Це перший етап. Другий етап. Коли я двічі ходила в Генеральну прокуратуру, розмовляла зі слідчими... Вони – молоді. З одного боку, я розумію, добре: молоді, прогресивні, інноваційні – може, до чогось і докопаються. З другого боку, розумію, що досвіду – нуль. Ну є як є. І вони мене опитують по одному епізоду. Я кажу: "Ви можете по Майдану відкривати 90 епізодів, тому що я там 90 днів стояла – і кожну ніч щось відбувалося". – "А ви знаєте, у нас недостатньо фотографій, недостатньо відео, ми не можемо ідентифікувати". Я кажу: "Може, вам організувати? Наші айтішники в Америці зразу побачили, що зникають відео, вони все це повикачували. У нас близько 60 тисяч відеофайлів, які можуть бути зараз у вас на сервері". Для них це було відкриття! Слухайте, волонтери-активісти з "Євромайдан SOS", Леся Матвійчук – вони пашуть більше, ніж наша державна установа. І тут я можу сказати: "Юро (я маю на увазі Луценка), вибач, я тебе не доганяю. Я тебе знала на Майдані іншою людиною. Або наберися мужності і вже щось зроби, або просто наступного разу не виходь на Майдан". І це не тільки Юри стосується, а всіх. Усі, хто в цій системі зараз, мають відповіді – від президента до кожного причетного до інформації. Вони все знають...
– Аналізуючи подію зараз, можеш пригадати: чи були якісь дивні речі на Майдані?
– Працювало дуже багато агентури. Пригадую, на сцені постійно були якісь голоси: "З тим не працюй, з тим не говори, той тобі ворог". Обертаюся – а вже нікого немає. Якась містика! Якісь злі духи! І постійно це нашіптування, наговорювання... "Той ФСБшник, той ЦРУшник, той такий, цей сякий". Повертаюся – знову нікого немає. Якась лажа, реально (сміється). Хотілося перехреститися.
– Наколоті апельсини роздавали? (Усміхається).
– Залякували так – люди, ви собі не уявляєте! Міфи сіялися з такою швидкістю, що не встигав просто проаналізувати. "А подивися: ось Клички йдуть. Вони точно п'яні". Підходять Володя і Віталік – тверезі як ніколи (сміється). Я не можу тобі пояснити, звідки бралися ці голоси, ці духи. Це було, напевно, одним із найбільш великих втручань, щоб Майдан ізсередини якось розвалювати, тому що люди [на Майдані] настільки міцніли, і це була якась сила від Бога, що всі схеми, щоб розвалити його ззовні або зсередини, не спрацьовували. Запускали різні віруси, у тому числі отруювали і воду – ми все це знали...
– Труїли воду?
– В один момент усі захворіли на Майдані. Ну уяви собі: раз – і за ніч усі хворі. Щось там ходили, бризкали... Звідки ми знаємо зараз? Коли ти правий, коли в тебе любов у серці, тобі Бог дасть сили, і ти переможеш – це про Майдан.
– Який був найстрашніший момент на Майдані?
– Звичайно, похорон людей. Коли несли труни... люди, ці оплески, ці постійні сльози і спів... Підносять до сцени труни, і я бачу невинні обличчя цих молодих хлопців, а серед них – мій великий друг Устим Голоднюк, хлопчик у блакитній касці. У мене взагалі особиста історія з його сім'єю, з його батьком. Ми й раніше були знайомі... Ми весь Майдан із ним простояли. Починаючи від побиття студентів, він протримався... Чай мені завжди підносив... такий гарний хлопець був, такий добрий, такий щирий... Каже: "Ти сама стоїш, так холодно тобі. Давай я зроблю тобі чаю". І на ранок його немає... Розумієш, як мене колотило?.. Люди пережили таку щиру трагедію – гіршого моменту, напевно, на Майдані не було. Два дні я ходила і не розуміла ні як мене звати, ні де я, ні що зі мною. Це було найскладніше.
– У соцмережах тоді твої хейтери писали, що ти стоїш на Майдані, тому що тобі платить чи Ігор Коломойський, чи якийсь інший олігарх. Хто платив? (Усміхається).
– Говорили про Льовочкіна. Про Коломойського перший раз чую (сміється). Ні Фірташ, ні Льовочкін – давайте всіх перерахуємо, – ні Коломойський, ні Пінчук... кого ми ще знаємо? Ні Ахметов тим більше, ні Юля...
– А що так? Чому не прийшли? (Усміхається).
– Не знаю. Міфи сіялися абсолютно про всіх. Пояснити мою присутність на Майдані могли тільки люди, які були на Майдані. Вони бачили, вони розуміли, вони чули слова, які я говорила, – ми жили разом, це було очевидно. Коли ти дивишся на людину і розумієш: "Я їй вірю, я тому вірю, тому вірю. Або не вірю". Така схема. Тому ці міфи смішні. Вони ж відвалилися відразу, вони навіть не прижилися. Політичного проекту в мене немає, у політику я не пішла, спроб немає, заявок немає, амбіцій немає – я в політику не йду і не піду. Я тобі сказала перед ефіром: це настільки брудна для мене справа. Я маю сили зі сцени змінювати країну і давати енергію, а в політиці... Якщо я туди зайду, не дай боже, то я підірву все, що там є зсередини.
Ой, як мені цікаво, за якою схемою підуть наступні вибори: чи це будуть знову вибори а ля Льовочкін–Фірташ, як вони люблять, або будуть хоч трошки враховувати нас. Хоча б по приколу чи заради пристойності
– В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ти сказала: "Цього разу наша влада провокує людей не на глухе розчарування, а на те, що люди піднімуть її на вила і граблі і винесуть із Верховної Ради й Адміністрації Президента разом із Кабміном. Можливо, навіть гімн наприкінці заспіваємо, коли будемо виносити. Вони електризують цим весь народ до самісіньких глибин. І цю наелектризованість я відчуваю кожною клітиною. Не знаю, що буде далі, але розумію, що вони провокують усіх до нового вибуху. Вони намагаються провернути те, що не вдалося Януковичу, – заарканити вільний народ, поки він не встиг розправити плечі. Приклад північного Пуйла не дає їм спокою". Ти зараз теж так думаєш?
– Зараз ситуація погіршилися. Але, на відміну від Саакашвілі, я по-іншому до цього ставлюся. Якщо Міша подає це отак (ми про це ще поговоримо, правильно?), то я, коли я критикую владу, я розумію, що за цією критикою завжди треба давати конструктив. Більше того, я не критикую зараз для того, щоб розхитувати ситуацію чи на користь своїм політичним меседжам. Я констатую факт, який кожен із нас відчуває: ми не побачили фундаментальних змін. Фундаментальні зміни – це податки, пенсії, судова система. Ми маємо побачити відтворене базове, основне життя. Із бази треба починати. І якщо ці фундаментальні реформи, так само як і майбутні вибори... ой, як мені цікаво, за якою схемою вони підуть: чи це будуть знову вибори а ля Льовочкін–Фірташ, як вони люблять, або будуть хоч трошки враховувати нас. Хоча б по приколу чи заради пристойності. Є фраза одного відомого політика: "Якби від нас із вами щось залежало, нам би просто не давали голосувати". Тому, поки нам дають голосувати, знайте: від нас нічого не залежить, вони все одно собі змоделюють, що їм потрібно (сміється). Дійсно, угоди і всі змови відбуваються нагорі. Нам уже просто подають увесь цей цирк, виставу, соціологію і бла-бла-бла – як ніби ми вибрали. Ми навіть не знаємо, кого насправді ми обираємо.
Відповідаючи на твоє запитання про напругу: цього року дуже авторитетний хлопець, який пройшов Майдан, був під час побиття студентів, пішов в АТО, повернувся, зараз це один із наймужніших солдатів України, сказав: "Пружина від того, що не здійснилося правосуддя, стискається". Напруга від того, що справедливості немає. Ти відчуваєш це, як би вони це не ховали, що б нам не парили в різних новинах, як би не втирали і не розповідали байки – пружина-то стискається, і люди захочуть цю справедливість реалізувати.
– Ти кажеш про так зване право вил. Але де гарантія, що ті, хто прийде із вилами, будуть кращими за тих, хто пройшов через Майдан? Як знайти цих людей?
– В Україні зараз є дві думки (я так думаю, це моє дослідження, але я дуже хочу помилитися)... Я не знаю, який відсоток за вила і граблі... Ми ж розуміємо, що таке вила і граблі? Це коли в людей увірветься терпець і вони просто захочуть радикально змінити ситуацію...
– Наступна революція...
– До речі, Путін якраз підготувався до цього етапу і назве це нарешті хунтою, так, як він і мріяв. Тому ми не маємо права так вчинити, тому що тоді це може скомпрометувати Україну [на міжнародній арені] і тоді ми точно не матимемо підтримки. Тому, як там наші хлопці не грають м'язами, треба розуміти, що все у країні має відбутися керовано і цивілізовано. Тому я за те, щоб ми сформували і згуртували абсолютно нову конструктивну, правильну силу. Я не маю на увазі молодих політиків: я не відчуваю від них зараз тої риторики і того контенту, які мені потрібні. Ні політичні проекти, ні партії, ні все, про що ти мене запитаєш далі (сміється)...
– Так бери і роби!
– Ні, мова зараз не про лідерство навіть – і це помилка Саакашвілі. Я вважаю (Мішо, ти не ображайся, ми з тобою багато чого в цьому житті пройшли), але питання лідерства в Україні вже не спрацює. І питання використання механіки Майдану теж не спрацює, бо це народне явище, його не можна очолити. Міша не врахував того, що Майдан не можна очолити: він або існує, або ні...
Вакарчук хороший тоді, коли вже все відбулося, група зачистки вже все зробила, усі покарані сидять у тюрмах, і виходить Славко на білому коні і каже: "А тепер ідемо вже точно в Європу"
– Але можна скористатися його плодами, що ми й бачили.
– Не можна! Майдан завжди відкидає це і відкидав. Політики могли вийти на віче, зробити вигляд, що вони круті, показати м'язи.
– А ті хто при владі? Вони не скористалися плодами Майдану?
– Ну взагалі-то так...
– Повернемося до Саакашвілі. Ти з ним починала антикорупційний рух. Чому зараз ти не стоїш поруч із ним?
– Ми недовго з ним пройшли цим шляхом. Не те щоб я не відчула до кінця всього, що мені було потрібно... Мішу я знаю з 2004 року. Вибачте, що я його так називаю, але моє з ним спілкування дозволяє мені навіть публічно в ефірі його так називати. Ми багато говорили про країну, я бачила багато щирих переживань у нього. До певної міри я вірила його харизмі, тому що іноді він настільки харизматичний, що ти йому просто віриш. Але зараз, не пропонуючи нічого, а спихуючи на те, що це люди, які зараз страйкують, підтримують... Так не можна чіпати ситуації, поки ти не прийдеш і не скажеш: треба робити те, те і те, тоді-то, тоді-то й тоді-то, із тими-то, тими-то й тими-то, і я вже це можу і вже починаю робити, просто підтримайте мене. Треба конструктивну механіку. Не можна просто говорити "імпічмент", треба зразу запропонувати щось. А якщо ми нічого не пропонуємо, а просто "давайте"... Це як вплутатися в бійку, а там як буде. Я Міші це в очі говорила. І якщо ми все ж таки хочемо конструктиву, то я звертаюся і до нього, і до всіх інших сил: давайте все-таки знаходити ефективні, дієві і цивілізовані методи. Так, щоб світ нас підтримав і допомагав, і щоб люди йшли за нами.
– Давай поговоримо про твого колегу – Святослава Вакарчука. Хоч він і заявив, що не збирається йти у президенти...
– І тим спалився (сміється)!
– ...але народ вірить, що таки збирається, і соціологи продовжують вносити його у президентські рейтинги, де він одразу посідає друге-третє місце. Ти б за нього проголосувала?
– Славко – хороша кандидатура. З огляду на те, що ми його всі знаємо як правдивого українця, – правдивіше не буває. (Славко, респект тобі, я знаю, що ти обов'язково подивишся це інтерв'ю і будеш знати, що я публічно сказала тобі ці слова). Я знаю його прекрасного батька, і це надзвичайно інтелігентна родина, яка привнесла в Україну, у розвиток освіти, у науку, у культуру багато найцінніших речей. Чи вистачить Славкові характеру змінити те, що ми зараз маємо? Бо його надмірна така інтелігентність і така делікатність до процесу... Він хороший тоді, коли вже все відбулося, група зачистки вже все зробила, усі покарані сидять у тюрмах, і виходить Славко на білому коні й говорить: "А тепер ідемо вже точно в Європу". Якщо він, не засукавши рукави, не покаже м'язи, буквально (показує біцепс)...
– Так ось же ці м'язи! Ти і є група зачистки Славка! (Сміються).
– Розумієш... не наші це методи (сміється). Я – ліхтарик. Хоч і стібалися наді мною, але я – ліхтарик, і завжди буду за ці методи: за світло, за молитви, за прості світлі речі.
– Добро має бути з кулаками.
– Ні. Славко має перейти від теорії до практичних речей. У нього цей шлях попереду, якщо він дійсно піде в політику і дійсно буде претендувати на президентство. Тому що теорія, університети і навчання – це крутий базис, однозначно з цього треба починати. Державотворення має базуватися на чомусь, на знаннях, і не на радянській школі, а на сучасній світовій школі. Якщо він цей базис закладає, йому однозначно респект.
– Ти б пішла до нього в команду?
– Ні. Нехай іде [у президенти], мені більше концертів буде (сміється), я буду замість нього збирати стадіони. Люди, я мрію повернутися на сцену!
– А ти з неї пішла?
– А як ти думаєш, після Майдану воно не гукнулося? Не гукнулася відсутність нових альбомів, нових пісень, концертів? Якщо артист випадає з активного графіка, повернутися він може через багато контенту, багато екшенів, багато перформансів. Моя поява на "Євробаченні" – це лише просто, як знаєш: "Я тут, я з вами, я співаю, я можу зламати сцену вже одним поглядом". Це все, що я встигла зробити, тому що організація "Євробачення" впала на нас із Павлом Грицаком так... Я не знаю, це диво сталося.
Відмивання грошей на "Євробаченні" – це, вибачте, повне лайно. Ми рятували ситуацію
– Казали, що ти зі своїм чоловіком Сашком Ксенофонтовим лобіювала Павла Грицака на посаду продюсера "Євробачення", що там кошти якісь відмивали...
– Про відмивання грошей – це повне лайно... Вибачте, що я так різко відповідаю. Тому що я знаю цих людей, які провокували цю інформацію навколо "Євробачення". "Євробачення" відбулося відмінно. Це одне з найдешевших "Євробачень" за історію його проведення. Європа задоволена, весь піар у Європі позитивний, не сталося жодного критичного прецеденту у плані організації, безпека була дотримана, усі терміни були дотримані, усе було вчасно здано. Якими зусиллями? Ми вже не питаємо. Грицак був єдиний антикризовий менеджер, якого я рекомендувала на робочій групі, дійсно у присутності всіх, і голови оргкомітету, прем'єра Володимира Гройсмана. Я відповідаю за свої слова: це був єдиний антикризовий менеджер, який міг на той момент [урятувати ситуацію]. Кінець грудня – у мене було дежавю... "Ви не в змозі провести "Євробачення"... Думаю, ну що ж таке?! У 2005 році я Віктору Ющенку трохи вуха не повідривала, а тепер знову те ж саме... проте я розуміла: така моя доля. Я просто пояснювала: "Люди, ми у 2005 році провели "Євробачення", ми прекрасно знаємо динаміку, ми бачимо, що вже ми проґавили весь час. Ми можемо в такий відповідальний момент просто втратити шанс показати себе світові. А нам це потрібно, бо нам потрібна підтримка світу. І вона ще не раз буде потрібна". Ми з таким щастям виграли "Євробачення", і Джамалі величезний респект, я її підтримувала і на національному відборі, і коли вона виступала у Стокгольмі... Не використати цієї можливості, якось облажатися в такий відповідальний момент, коли російська пропаганда мочить нас із ранку до вечора... Я що не скажу – Кремль роздуває по всьому світу...
– Так вони тебе піарять!
– Із контексту вирвали, слова перекрутили... Ну, думаю, гаразд, рано чи пізно справедливість усе рівно візьме верх.
Тим не менше ми рятували ситуацію. Грицак рятував ситуацію. Чесно тобі скажу, фахівці точно оцінять і точно зрозуміють це. А прості люди просто отримали шоу європейського рівня і зрозуміли, що навіть у такий кризовий момент, коли у країні війна, коли у країні гинуть люди, ми у змозі подати себе Європі як світлу цивілізовану країну і [показати, що] немає тут ніяких людей, фашистів, які бігають і їдять дітей на Майдані. Це важливо було показати, і Європа поїхала з цим враженням, і сказала: Україна – прекрасна країна.
– Ти зараз на корпоративах виступаєш?
– Так, але частіше за кордоном, в Україні зараз менше. Тому що в Україні "Дикі танці" вже скільки? 13 років. Ну скільки можна (посміхається)?! А нову програму ми ще не встигли створити, тому в мене у світі більше концертів, ніж в Україні. Останній концерт був у Румунії. Цього року було дуже багато закордонних концертів, ми були в Чехії, на Мальті, у Таллінні, у Лондоні. Частково це в рамках "Євробачення", частково – просто величезні фестивалі. Корпоративи – це просто компанії, які мають за честь запросити екзотичний сучасний проект, і їм цікаво провести час саме з українською драйвовою екзотикою.
– Скільки коштує запросити Руслану на корпоратив?
– По-різному. Руслана раніше була дорога, коли вона була в топі. Поки Руслана після Майдану перегруповується, збирає сили і готує новий альбом...
– Здавалося б, мало бути навпаки.
– Закони ринку трошки інакші. Коли в мене з'являться нові сингли, зразу підніметься ціна.
– Можеш зараз ціну назвати?
– Так чи інакше гонорари в Україні для топових [виконавців] – у районі €20 тис., а для таких, які сповзають, чи тільки починають, чи тільки стартують, чи перепочивають, – 3–5–7 тис. умовних одиниць. От і рахуйте, я на гривні ніколи не переводжу це.
– Ти, напевно, знайома з усіма українськими олігархами?
– Не з усіма. Льовочкіна і Фірташа в очі не бачила.
– Тобто перспективи ще є (сміється).
– Ахметова тільки в парламенті бачила. Коломойського бачила, так, один раз.
– І які враження?
– Пінчука багато разів бачила.
– Хтось із них є твоїм прихильником?
– Найбільше я працювала з Пінчуком. І я мушу йому подякувати публічно, за те, що у свій час вони з Оленою Франчук (дочкою Леоніда Кучми, дружиною Пінчука. – "ГОРДОН") підтримали мою поїздку на "Євробачення", частково її фінансували. Із їхнього боку це було дуже щиро. Я завжди це буду говорити.
Якщо дівчина не дає приводів, то, в принципі, у неї проблем не виникає. Незважаючи на наші відверто сексуальні костюми
– Зараз світом котиться хвиля зізнань про випадки насильства. Зірки про це розповідають і таким чином спонукають інших не мовчати. Тобі добре, тому що поруч із тобою вже 22 роки твій чоловік, і продюсер, і просто коханий чоловік Олександр Ксенофонтов... Але на корпоративах, коли запрошують співачку-зірку, часто буває, що закінчується це негарно. Чи відбувалося щось подібне, якщо не з тобою, то з кимось з українських артисток?
– І зі мною були такі випадки. Ми розуміли, що починається екстрим, людина втрачає адекватність... І я чула, що з Ані Лорак були такі випадки. Це те, про що ми між собою говорили... ще до революції, коли я з нею спілкувалася... Ти зараз сказала про Сашка, але він майже ніколи не їздить зі мною на концерти, і коли виникали екстремальні ситуації, якраз у цей момент його й не було поруч. Не знаю, на якого Господа Бога він покладався, але у мене ніколи не було особистого охоронця і здебільшого Сашко не був зі мною.
– Та ти що?!
– І ця його безпечність, через яку, м'яко кажучи, у мене на нього свій зуб...
– Думаю, він зараз дивиться наш ефір і зробить висновки.
– Але, з іншого боку, якщо дівчина не дає приводів, то, в принципі, у неї проблем не виникає. Незважаючи на наші відверто сексуальні костюми... Завжди всі сміялися, що на Руслані – труси і буси. Тобто на нас не було майже костюмів і так, трошки прикрилися (сміються).
– Що було?
– В інших країнах (не хочу називати, щоб потім це не стало політично-дипломатичним скандалом) були моменти, коли темперамент, гаряча кров... "Ви всі дуже гарні дівчата, давайте всі разом із балетом до нас на афтепаті, на фуршет"...
– У баню.
– До бані справа не доходила... Ти завжди відчуваєш, що щось не так, і даєш зрозуміти, що, як то кажуть, ідемо...
– Не намагалися силою затягнути? Я просто знаю різні ситуації.
– До такого не дійшло. Один раз до нашої дівчини з балету почали дійсно жорстко чіплятися, але охорона спрацювала швидко і дала відсіч. Для неї це була величезна травма... Є люди, яким узагалі подобається такий спосіб життя, вони ніколи не зізнаються, їм прекрасно.
– Вони просто свої гонорари ще піднімуть – і нормально (сміються).
– Скажу тобі: один раз мені довелося заїхати чоловікові. Якраз по тому місцю, про яке ти подумала.
– Тобто заняття спортом допомогло?
– Так, допомогло (сміється).
– Якою була реакція?
– Ну-у-у... Протверезів (сміється).
– З приводу небезпеки. За твоїми словами, коли перший раз поїхала за заручниками, ти не повідомила про це своїй сім'ї. А коли вони дізналися, що ти зробила, що тобі сказав Сашко, що мама сказала?
– У мами був дуже сумбурний текст. Вона сварила мене, не знала, як приборкати емоції... Вона просто сварилася, і я не могла її зупинити.
– Скільки днів тебе не було?
– Два дні. На цей час я просто вимкнула телефон.
– Вони тебе не шукали?
– Я думаю, Саша вже здогадався, а коли я повернулася, в принципі, сім'я підтримала. Звичайно, вони хвилювалися за мене, але зрештою підтримали. А як інакше? Якщо від тебе щось хоч на грам залежить... Розумієш, я ж бачила й інші ситуації. Коли Славко Пілунський потрапив у Криму, а це один із моїх найближчих друзів, режисер, відомий український оператор, коли він переживав всі ці тортури... коли Ігоря Луценка [викрали] на Майдані ще... коли його побитим привезли, я його просто не впізнала... Коли проходиш такі ситуації, розумієш, що життя кожної людини на вагу золота, і коли в Україні буде саме такий підхід до кожного українця, де б ми по світу не були, скільки б нас не було... Я тобі розповідала: у мене взагалі революція в голові. Наша країна – це не територія, де стільки українців усередині, скільки й України. Україна всюди. Навіть на окупованому Донбасі залишилися українці. Це – Україна. В окупованому Криму люди моляться українською, проводять українські богослужіння. Значить, це Україна. Виїхали люди до Канади, Америки, Франції чи Польщі – це все українці, це Україна. 60 мільйонів! Україна там, де ти – ось меседж. Кожен українець, який визнає себе українцем, це все – Україна.
Я не їду в Росію і не поїду в Росію, тому що це країна, яка зацікавлена в тому, щоб зруйнувати мій рідний дім. Підтримувати, брати гроші від такої країни, їхати туди – неправильно ні за яких точок зору. Не суди і не судимий будеш, але я не можу цього зрозуміти
– Ти зараз торкнулася теми еміграції. Експерти кажуть, що за роки незалежності ми втратили приблизно 10 млн осіб, які виїхали: чи то назавжди, чи то на заробітки. Багато – на Захід, а багато хто, до речі, продовжує їздити в Росію. У твоїй рідній Західній Україні дуже багато сімей, які продовжують їздити до РФ. Ти знаєш когось із таких сімей? Як вони пояснюють, чому вони продовжують туди їздити навіть сьогодні?
– Вони не пояснюють. Люди мають за мету – прогодувати дітей. І якщо виник цей підробіток – людина їде. Скажу так: засуджувати це важко, але і підтримати це неможливо. Це не дипломатична відповідь. Я просто розумію, що людям треба їсти і ростити дітей, але, з іншого боку, напрягтися і пошукати заробіток в іншій країні, напевно, було би правильно. Їхати в Росію, мені здається, неправильно ні за яких обставин. І простіть люди, яким це буде неприємно чути: я не їду в Росію і не поїду в Росію, тому що це країна, яка зацікавлена в тому, щоб зруйнувати мій рідний дім. Підтримувати, брати гроші від такої країни, їхати туди – неправильно ні за яких точок зору. Не суди і не судимий будеш, але я не можу цього зрозуміти.
Я знаю людину, яка загубила близько 130–150 млн [доларів] бізнесу через принциповість і патріотизм. Бізнесмен, благодійник, меценат, дуже багато моїх проектів зараз підтримує, у нього був бізнес у Росії. Він принципово сказав "ні" – і все. І втратив (він займався будівництвом мостів) майна на $130–150 млн.
– Назвеш його ім'я?
– Це Євген Сур. Він вчинив як патріот, сказав: "Усе, я не буду працювати з цією країною". Втративши такі гроші, людина залишилась вірною Україні. Оце вчинок.
– Цей рік для тебе був сповнений екстриму...
– М'яко кажучи! (Сміється).
– Розкажи, що було найяскравішим?
– Чомусь, не знаю, може, м'язи підкачалися так, що захотілося випробувати себе... я начиталася забагато міфів у Карпатах, у гуцулів... ініціації, опришки, мольфари – мені все це запаморочило голову, що у людини може бути неймовірний драйв, надзвичайна енергія, які будуть такі звуки і ритми робити, що просто вау! Я вирішила пройти це випробування і зробила собі такий музичний квест: ходячи по горах, потрапляючи в ці ситуації, ти продовжуєш співати, загартовуєш свій голос настільки, що ти готовий заспівати в будь-яких умовах. (Співає). Ходиш по горах і розумієш, що вбираєш вітер...
– Клас!
– А потім бачиш Озеро молодості в Буковелі і думаєш: "Так пірну вже, скільки того життя?!" Навіть інструктаж не проходиш! Лізеш як дурак у те озеро на глибину 16 метрів. Усі приблизно знають, яка температура води в гірському озері. А уявіть, що там на дні.
– Дуже холодно.
– Десь шість градусів. І мені інструктори показують, що "ми вже задубіли і, якщо хочеш, залишайся на дні, а ми спливаємо". Я переплутала кнопки і замість того, щоб повільно виринути, злетіла, як торпеда. Кров була всюди... мікро-крововиливи... і у мене була проблема втрати слуху. У мене був крововилив у барабанні перетинки, і мені хотіли робити операцію (слава Богу, друзі виходили, все нормально, і слух відновився повністю). Потім почала готуватися до альбому так ретельно, що застудилася так сильно, що почалося загноювання ока. Я запустила, і нещодавно мені зробили операцію на оці. Притому я їду на концерт у Румунію, виступаю, макіяж прямо на криваву рану, потім знімаю – кров тече...
– З пов'язкою була, я пам'ятаю.
– Жах просто. Знаєш – і мало все одно. Як кажуть, горбатого могила виправить. Екстрим – страшна штука, і мене попереджали місцеві в Карпатах, що екстрим має бути з розумом. Якщо ти хочеш себе загартувати, то загартовуй, а не роби дурощі. Браваду, дешеві понти треба в собі вимикати. Йдеш на екстрим – іди усвідомлено і дійсно загартовуй себе для наступних випробувань.
Наші корені говорять про найдревніші культури і цивілізації. Країна, яка мала скіфів, сарматів, Трипілля, шумерів... Та нам би з Єгиптом сперечатися кожен день по надбанню, а ми користуємося референсами, які нам нав'язав свого часу СРСР
– Що кажуть твої мольфари: коли в Україні буде мир?
– Останній мольфар, якого я знала, покійний Нечай – людина, яка дійсно багато пророцтв зробила. Знаєш, немає зараз уже таких, які б так заглядали в майбутнє... або ми їх не вміємо чути, або ми їх не слухаємо. Україна постійно наступає на одні і ті самі граблі, історія нас нічому не вчить (і ми, схоже, не сильно її вивчаємо). Навіть зазирнути на 360 років тому... Конотопська битва. Чому ми виграли тоді у Росії? Тому що ми знайшли нарешті союзників, ми знайшли основу, а не впали під дах, як зазвичай. Наші люблять Москву... впасти під дах, щоб нас Кремль "кришував". Навіщо?! Ви ж продаєте себе, свої сім'ї, своїх друзів. Я вже мовчу про країну, якщо такими категоріями вони вміють мислити. Вони приходять до влади: кум, сват, брат – нагодуємо всіх! Краса! Звичайно, я не маю права так говорити, адже відбуваються якісь процеси, позитивні речі відбуваються, не справедливо критикувати і не похвалити. До речі, дякую президенту, який хоч щось зробив для порятунку Карпат (це та тема, до якої я в цьому році мала безпосередній стосунок, оскільки вирубка карпатських лісів – це просто ганьба повна).
– Ви зупинили цей процес?
– Ми частково підняли галас довкола цього процесу. Мафію цю побороти неможливо.
– Тобі погрожували?
– Погрожували?! За нами джипи їздили, шугали нас! Кажу: "Мене?! Та я вже шугана!"
– Ось так просто?
– Так! Ми їздили з камерами, з журналістами. Джипи шикуються кажуть: "Що ви тут робите?" – "Давайте поговоримо, виходьте". Це смішно, насправді. Я знаю дуже багато людей, які їздили і зупиняли всі ці трактори, машини, пробували самостійно боротися з цим. Але мафія там досить сильна.
– Чому ти сказала, що треба нарешті зняти "шаровари"?
– Тому що ми – країна значно глибша, значно історичніша, набагато цікавіша, автентична, набагато екзотичніша. Наші корені говорять про найдревніші культури і цивілізації. Країна, яка мала скіфів, сарматів, Трипілля, шумерів... Та нам би з Єгиптом сперечатися кожен день по надбанню, а ми користуємося референсами, які нам нав'язав у свій час СРСР, і сприймаємо себе як залишок Радянської України! Шаровари, шароварщина – це умовне, а не буквальне поняття. Це коли ми не знаємо своєї автентичної культури і користуємося псевдонародною творчістю, яку нам нав'язали... Сказали: "Ось, ви українці, і так себе і сприймайте. Ось ваш трафарет і нема чого пхптися далі". Та ми нація, країна з фантастичною культурою. Я закликаю всіх вивчати самих себе. Повірте, це дає таке натхнення, яке вам і не снилося.
– Русю, я тобі дуже вдячна за цю дику і відверту розмову. Я вітаю тебе і всіх телеглядачів з Новим роком і бажаю всім нам миру і терпіння.
– (Співає). "Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся, ой радуйся, Земле, син Божий народився". З Новим роком, з Різдвом Христовим! Нехай світла і любові у цьому світі буде більше!
Записав Дмитро НЕЙМИРОК