Рустамзаде: Якщо у травні буде наступальна операція української армії, то до кінця осені – середини зими ЗСУ вийдуть на кордони 1991 року
Можна впевнено сказати, що західні партнери України роблять ставку на весняно-літню наступальну операцію
– Агілю, здрастуйте. Я рада вас вітати.
– Здрастуйте, Олесю. Це взаємно. Вітаю вас і ваших глядачів.
– Я одразу вас відрекомендую для тих глядачів, які бачать вас уперше. Хоча я думаю, що таких, напевно, мало. Агіль Рустамзаде – це один із найвідоміших військових аналітиків, експертів з Азербайджану. Агілю, я одразу хочу запитати, що ви думаєте про результати для України "Рамштайну", котрий відбувся, і про ті військові пакети допомоги, про які вже оголосили Америка й Німеччина. Наскільки це може вплинути на перебіг війни?
– Знаєте, от якраз я заявляв у своїх інтерв'ю, що період Нового року нам дасть змогу судити про перспективу бойових дій на 2023 рік. Але картинку більш-менш, поживу, за якою можна судити, ми маємо зараз. Уже можна впевнено сказати, що західні партнери роблять ставку на весняно-літню наступальну операцію. А ось те насичення вас необхідною зброєю, бойовою технікою й боєприпасами посилюватиме ваші вогневі можливості для того, щоб ви змогли витримати наступальні дії Російської Федерації.
Щодо пакету допомоги – саме бойової техніки – цієї зброї замало. Але, найімовірніше, закладають системні рішення для постачання саме цих армійських корпусів, які озброюватимуть переважно натовським озброєнням. Я думаю, що в перспективі до травня, до червня ці армійські корпуси повністю озброять. Але той пакет, який надають зараз нам, – треба розуміти, що частина цього пакету піде на відновлення втрат. Багато цивільних людей – звісно, не всі воювали, не дуже на цьому розуміються, але треба розуміти, що українська армія, як і російська армія, зазнає щоденних втрат у бойовій техніці. І частина пакету, який виділяють вам, – це саме для поповнення ваших втрат. Тобто той пакет, про який є інформація до сьогодні, – потрібне збільшення цього пакету, я думаю, щонайменше удвічі.
– Обговорімо зараз просто за напрямами: те, що заявляли і що особливо важливо, на вашу думку, для України з погляду військового озброєння. Усі говорять, і пишуть, і акцентують, і Україна кілька разів заявляла, що ми дуже чекаємо на танки, ми дуже чекаємо на Leopard. Це один із найкращих танків у світі, можливо, поступається лише американському Abrams, але там свої моменти. Для Європи те, що зробила Німеччина, – там різні є моделі. Однак Leopard, які є в багатьох країнах Європи, – це те, чого сьогодні дуже бракує Україні. І аналітики, експерти кажуть, що з погляду допомоги Україні це реально допомогло б, вплинуло б на події на фронті. Поки що незрозуміло, чи виділять Leopard, бо поки Німеччина каже, що немає консенсусу серед країн, а багато хто каже, що це, мовляв, сама Німеччина не хоче, бо це від неї має надійти дозвіл як від виробника, щоб інші країни нам їх передавали. Хоча той же президент [Польщі Анджей] Дуда вже сказав, що навіть якщо Німеччина... Хоча він у це не вірить, він вважає, що Німеччина дозволить, але навіть якщо Німеччина, Шольц – скаже, що ні, вони, навіть порушивши заборону виробника, однаково передадуть Leopard Україні. Наскільки критичні для України Leopard? І скільки нам їх треба?
– Знаєте, річ у тім, що частина українського командування й західні партнери мають різне бачення бойових дій загалом. Українська армія хоче наступати. Але для забезпечення широкомасштабного наступу української армії наразі Захід не має ресурсів. Заходу потрібен час, щоб накопичити вам ресурси, накопичити танкові снаряди, накопичити артилерійські снаряди, щоб забезпечити вам широкомасштабний наступ. Я українців розумію: ви хочете перемогти швидко. Але треба розуміти, що 100 тис. снарядів, які Великобританія передає, – це три дні боїв. Добре, ви три дні повоювали, а далі? Заходу потрібен час. Триває велика конвенційна війна, яка може виснажити світові запаси боєприпасів. Це треба розуміти.
Щодо позиції Німеччини – це політичні суперечки. І я вважаю, що до початку весняно-літньої воєнної кампанії Україна матиме і танки, і артилерію, і снаряди, і все, що треба. Зараз: наразі – західні партнери налаштовані на те, щоб далі виснажувати економічно й військовими інструментами Російську Федерацію. Чому Захід дозволяє собі так нібито гратися строками? Тому що та економічна шкода, той економічний вплив на військово-промисловий комплекс, який вони мали, дає їм змогу судити, що протягом трьох місяців нічого не зміниться. Росія кардинально не змінить обороноздатності своєї армії. Я думаю, що причина в цьому. І, найімовірніше, травень – червень, весняно-літня кампанія – у вас будуть і танки, і в потрібній кількості боєприпаси. А поки вас напихатимуть зброєю для того, щоб ви активною обороною продовжували розгром вашого противника.
Якби в України були F-16, військові спокійно могли б збивати ракети Х-22
– А щодо літаків F-16, про які, знову ж таки, зараз говорить активно і президент [Володимир] Зеленський, і була вже заява Нідерландів, яку, у принципі, можна тлумачити так, що вони готові їх передавати, якщо буде запит української сторони. А українська сторона вже публічно про це заявила. І чому F-16 є важливими? Поясніть для тієї частини нашої аудиторії, яка не розуміється на тонкощах військової справи. Що це?
– Ви знаєте, це є в YouTube: я завжди наполягав, що Україні потрібні F-16. Просто річ у тім, що ці літаки – унікальна багатофункціональна платформа, яка може вражати цілі углиб території противника до 500 км. Але річ у тім, що якщо цих ракет разом із F-16 не передавати, то у F-16 різко знижуються наступальні можливості. F-16 перетворюється на винищувач, який оберігатиме небо України. Ось паралельно з тими комплексами, які вам передавали: NASAMS, Patriot та іншими зенітними ракетними комплексами.
F-16 – він іде у зв'язці. Протиповітряна оборона будь-якої країни складається із трьох компонентів. І один із найважливіших компонентів такої величезної країни, як Україна, – це винищувальна авіація. Ось я вважаю, що якби у вас були F-16, ви спокійно могли б збивати ракети Х-22, які звичайними вашими засобами протиповітряної оборони збивати дуже складно. Я навіть сказав би, що в деяких випадках неможливо. Не кожен комплекс може її знищити.
Тому, із цього погляду, саме охорони повітряних рубежів і в перспективі, коли буде можливість завдавати ударів по противнику, F-16 – це важлива компонента, яку доповнюватимуть як ваші можливості протиповітряної оборони, так і можливості авіації завдавати високоточних ударів по противнику. І я думаю, що F-16 треба було передавати. Хоча б ескадрилью, щоб вони прикривали Київ, Дніпро й інші великі міста від таких старих скелетів, як Х-22.
– Агілю, ми зараз повернемося ще до України. Я хотіла б із вами обговорити те, що відбувається зараз у Росії, у російській армії й у голові у [президента РФ Володимира] Путіна. Багато хто каже, що Путін вирішив іти до кінця за будь-яку ціну. Він готує Росію до затяжної війни. І дехто навіть говорить, що, мовляв, цими днями він може відкрити етап такого масштабу війни, якого не було до цього. Я не розумію, що саме мають на увазі. Бо ніхто особливо не розуміє. І наскільки це взагалі можливо? Тобто залучити мобілізованих у кількості 500 тис., 1 млн чи більше, вдягнути їх, взути, озброїти, дати їм аптечки, дати їм із собою якусь їжу... Так? Озброєння, знову ж таки, тобто снаряди, які вони виробляють... Ми розуміємо, що їхні оборонні підприємства працюють у кілька змін, і багато ракет, які в нас розриваються, виготовили в Росії цієї осені. Це означає, що радянські запаси на складах вони фактично вичерпали й зараз ідуть ось на цьому. Що збирається робити Путін зараз зі своєю армією? Знову ж таки, усі ці перестановки, коли він змінює, тасує своїх наближених у військовій сфері, нацьковуючи їх, ставлячи на різні посади, створюючи конфлікти.
– Ви знаєте, я не думаю, що керівництво Російської Федерації готове йти до кінця. Але в них стратегічне завдання – створити такі умови, щоб бути на перемовому процесі із фіксацією території, яку вони захопили. Ні, ми не бачимо з вами тотальної війни. Щоб призвати 500 тис. людей, оголошують тотальну війну. Це означає, що кожен громадянин цієї країни слугує для воєнних потреб. Як було в Німеччині: вони оголошували тотальну війну. Без оголошення тотальної війни, без мобілізації всіх секторів економіки призвати 500 тис. осіб у Російській Федерації в перспективі п'яти-шести місяців одномоментно... Хвилями протягом року, протягом шести місяців вони, можливо, зможуть підняти. Але миттєво їм не дає змоги ні їхня економіка, ні їхній військово-промисловий комплекс. Станом на зараз вони ще не зовсім вдягнули, взули, озброїли ті 150 тис. людей, які залишилися в них від попередньої мобілізації. У них немає зброї, у них немає людського ресурсу. Але військовослужбовці – це не стадо. Їм потрібні командири: їм потрібні молодші командири, їм потрібні командири середнього рівня, вищого рівня. Їм потрібні нові повномасштабні, повноцінні військові частини. А як цього досягти? Де от, скажімо, можна знайти 50 тис. нових офіцерів: і генералів, і лейтенантів, і капітанів? Ні, той військовий ресурс, який воює в Україні, – він достатній для виконання тих стратегічних завдань, які ставить перед собоюі керівництво Російської Федерації. А те, що їм люди знадобляться... Вони за два-три місяці призиватимуть по 100 тис., по 150 тис. – і заповнюватимуть втрати, тобто військовослужбовців, які вже не можуть воювати в бойових діях. Тому без оголошення тотальної війни неможливо мобілізувати 500 тис. людей.
– Путін оголошуватиме цю тотальну війну?
– Ні. Тотальна війна зламає економіку Російської Федерації так, що її потім треба буде збирати тривалий час. У неї й так ламається економіка. Щоб здійснювати продажі енергоресурсів до країн і компаній, для охоплення ринку вони витрачають десятиліття. А вони за рік втратили свій європейський ринок для газу, для нафти. Вони вже ламають свою економіку. Економіка в них недовго так витримає.
– У воєнному аспекті що нам зараз від них чекати на фронті?
– Я думаю, що частково вже можна судити, що та анонсована велика наступальна операція, у ймовірність якої я не дуже вірю, бо в них також немає ресурсів... Ось увесь світ збирає для вас ресурс. У Південній Кореї склади відкривають – і звідти вам снаряди йдуть, з Ізраїлю... А в Росії де? У такому масштабі хто Росії допомагає? Ніхто. Забезпечити таку витрату артилерійських боєприпасів – навіть Радянський Союз перенапружився б, не кажучи вже про Російську Федерацію.
Тому у велику наступальну операцію Російської Федерації я не вірю. Але можливі на запорізькому й донецько-луганському напрямках операції оперативного рівня. У мене немає тих розвідданих, доступу до масиву інформації, які є у вашого Генерального штабу. Тому мені складно судити. Але, скажімо, російська армія, перенапружуючи свої ресурси, може виконувати дві наступальні операції одночасно або з рознесенням на якийсь час на одному з операційних напрямків. На більше – широкомасштабні наступальні операції, скажімо, силами 10–15 бригад – у них немає ресурсів. У них просто немає артилерійських боєприпасів, немає достатньої кількості людського ресурсу: бойових, злагоджених, готових воювати. Тому я не вірю у великий наступ.
Для наступу з Білорусі потрібно, щоб там були війська. А де вони? У Білорусі військ немає
– У великий наступ із Білорусі ви вірите?
– Щоб із Білорусі наступати, треба, щоб там були війська. А де вони? У Білорусі військ немає. Це той міф, який в Україні постійно крутять, вертять. І я не знаю, хто має заявити, щоб українці перестали цьому вірити. Немає в Білорусі військ. Хто звідти наступатиме? Там нещасні мобілізовані: 10–15 тис. осіб на ротаційній основі навчаються на полігонах у Білорусі. Немає ресурсу.
Для того, щоб наступати на Київ... Ось якщо зараз керівництво Росії натисне на кнопку: "Нумо, починаймо операцію з Білорусі", – я думаю, знадобиться місяць-два, щоб перетягнути туди угруповання хоча б 100 тис. людей. А розвідка ж працює. Ви знатимете про це за місяць, за 15 днів, там, наперед. Ні, на цьому етапі – у перспективі місяця. Атаку з північного операційного напрямку я вважаю сценарієм дуже низької ймовірності. Я майже не розглядаю навіть цього варіанта.
– Добре. Те, що зараз у Москві на житлових будинках, на військових об'єктах – зокрема над міністерством оборони російським – почали встановлювати системи ППО "Панцир", – про що це свідчить?
– Це свідчить про те, що... Ця інформація проходила й у вас. Окрім цього, були випадки, коли ви застосовували старі радянські "Стрижі": Ту-141. Це свідчить про те, що вони усувають загрозу. Обов'язками військових є усунення будь-яких загроз, навіть гіпотетичних. А до Москви Ту-141 може долетіти. Якщо вони аеродром стратегічної авіації з ядерними ракетоносцями не змогли прикрити, то ось тому у Кремлі замислилися: "Нумо посилимося про всяк випадок". А яка зброя у вас є? Під Воронежем збили – я сам бачив уламки: ці уламки навіть із радянською червоною зіркою були. Ту-141 "Стриж", однозначно. А ще ваш оборонпром, що вони щось нове зробили. Побачимо.
– The New York Times написала, що президент [США Джо] Байден уже не проти того, щоб Україна звільняла Крим. І навіть більше, багато наших військових та експертів кажуть, що є ймовірність, що першим Україна звільнить Крим. І після цього вже піде Донбас.
– Знаєте, річ у тім, що для того, щоб із високою точністю вам відповісти на запитання, яку місцевість ви звільните раніше, потрібно мати масив інформації: скільки військ протистоїть у Донецькій і Луганській областях і скільки військ протистоїть у Криму, у якому вони стані, скільки з них є боєготовими... Ось на підставі цього комплексу розвідданих починають планувати спецоперації.
Однозначно, можливість Російської Федерації забезпечувати Крим є набагато нижчою, ніж Донецьк і Луганськ. Там і плече постачання ніби коротше, і залізниці без проблем. А залізниці – це основа забезпечення російської армії. Але річ у тім, що тут є й чинник того, наскільки боєготові і яка кількість військ, які протистоятимуть українській армії. Я бачу, я чую сигнали, що на Запоріжжі вони дуже посилилися. І тому, яку частину першою звільнятимуть, – я думаю, це рішення мають ухвалювати військові, які не будуть сліпо слухатися політичного керівництва. І я думаю, що у вас політичне керівництво зважене, воно дослухалося до військових. Тут головне – не політична, а воєнна доцільність.
Але я хотів би коротко сказати ось таку річ українцям. Про це ще ніхто не думає. Річ у тім, що ви можете взяти під контроль ваші території, а повна деокупація – це як би дещо довше триватиме. Бо мільйони населення, частина проросійська. Треба розуміти, що не все вирішать у воєнний спосіб і військовими інструментами. Потрібні будуть різні інструменти.
– Днями стало відомо, вийшла стаття у The Washington Post, що глава ЦРУ [Вільям] Бернс був у Києві минулого тижня з таємним, не анонсованим візитом. Він зустрічався із президентом [Володимиром] Зеленським і зі своїми українськими колегами. Скажіть, будь ласка, про що свідчить цей візит? Ми на порозі якихось важливих подій? Із яким меседжем міг приїжджати очільник ЦРУ в Україну?
– Знаєте, бувають речі, які говорять у вічі. І ця інформація є дуже важливою, дуже стратегічною, її не повідомляють за допомогою звичайних засобів зв'язку, які не проходять через дипломатичну гілку. А от про що вони могли говорити? Я не ворожитиму на кавовій гущі. Якщо хтось скаже – ну, посмійтеся просто. Якщо така людина прилітає, щоб зустрітися віч-на-віч, без зайвих свідків, без мобільних телефонів, без прослуховувальних пристроїв. Ось так. Витоку не буде. Не чекайте, Олесю.
– Натомість ми бачимо й чуємо, що говорить – точніше, істерить – у себе на центральних російських каналах, державних, один із їхніх головних пропагандистів – [Володимир] Соловйов. Його вже тіпає. Він днями сказав, що Росія терміново має заходити танками в Берлін і Париж. І в жодному разі не йти звідти й не виводити військ.
– Я у Telegram-каналі теж зустрів. Я рекомендую не дивитися таких речей. Це ніби несерйозно. Їм би до Києва дійти, а потім хай подумають, як до Берліна дістатися.
– А поки що Москву захищають, посилюють. Хотіли Київ за три дні взяти, а поки що за Москву вже хвилюються.
– Так.
Хаос у РФ може призвести до того, що якійсь групі терористів або незрозумілому генералу потрапить до рук частина ядерного арсеналу
– Ви знаєте, Борис Джонсон – один із найголовніших, найвідданіших друзів України, – який дуже допомагав і допомагає нам, – він в інтерв'ю "Європейській правді" заявив, що Путін ніколи не використає ядерної зброї. Він так вважає. Тому що він сказав, що Путіна і його команду Захід попередив недвозначно, якими будуть наслідки, не дай боже, якщо він захоче застосувати навіть тактичну ядерну зброю. І, власне, Джонсон ще раз закликав усі країни Заходу давати Україні більше, більше, більше озброєння, танків і всього, що потрібно. Як ви вважаєте, імовірність застосування ядерної зброї є? І якщо так, то за яких умов Путін може віддати такий наказ? Ну, якщо його виконають.
– Я думаю, що розгляньмо ширше ймовірність застосування ядерної зброї Російською Федерацією. Те, що найвищому військово-політичному керівництву Російської Федерації надійшов сигнал, що їм не дадуть застосувати ядерну зброю з усіма наслідками, які звідси випливають. Сюди можна багато чого вигадати, але мета одна: людина кнопку не зможе натиснути, або люди не зможуть віддати команду, або команда не зможе кудись дістатися, щоб здійснювати свої функції. Їх попередили – вони почули.
Але ніхто не дивиться далі за вихід України на межі 1991 року. А даремно. У вас такий великий сусід із таким великим ядерним боєзапасом... І все, що планують західні партнери, – вони не планують кінець перемогою України й виходом на кордони 1991 року. Потрібно вирішувати паралельно завдання, щоб у Росії не почався хаос. А цей хаос може призвести до того, що якійсь групі терористів або якомусь незрозумілому генералові до рук потрапить частина ядерного арсеналу Російської Федерації.
Ось тому я сказав, що у вас різні бачення. Західні партнери оцінюють усю глибину, весь пласт проблем, а не лише строки наступу української армії. Про це треба також подумати. От якщо все розвалиться і в Росії розпочнеться хаос некерований, тоді й по Україні може прилетіти, не дай боже.
– Звісно, не дай боже. Питання демілітаризації Росії – це, я вважаю, один з основних стовпів перемоги України й довготривалого миру. Демілітаризація, денацифікація та деімперіалізація Росії. Ось це має статися, щоб Україна й весь світ мали мир. Демілітаризація Росії, звісно, передбачає денуклеаризацію, цю країну не можна залишати з ядерною зброєю, тому що ця агресія, цей океан крові – він може повторюватися знову і знову. Мені здається, що вже країни Заходу та їхні лідери добре вивчили історію й розуміють, що не можна домовлятися з Росією: однаково, якщо вона матиме цю ядерну палицю, вона лізтиме й намагатиметься завоювати, знищити. Як, власне, вона зараз здійснює геноцид щодо українського народу, намагаючись знищити український народ, так вона намагатиметься знищити далі й решту. Ну, подивіться: це ж не тільки Соловйов заявляє про те, що треба ядерний удар по Франції, – до цього якісь депутати їхньої Держдуми сказали, що треба ядерний удар по Лондону, попіл залишити, хтось каже, по США... Тобто в них це сидить усередині, у них це свербить. І поки вони мають чим стріляти, вони, власне кажучи, лізтимуть. Тому найважливіше запитання: яким має бути цей план, щоб Росію демілітаризувати й забрати в неї ядерну зброю?
– Ви знаєте, я хотів би торкнутися двох дуже важливих моментів. У вас війна – можливо, ви пропускаєте повз вуха – не минає тижня, щоб вони не погрожували звичайним ракетним ударом по нас у Баку. І не минає тижня, щоб вони не погрожували Казахстану. Справа вже стосується не лише України.
Уже весь світ усвідомлює, що з Російською Федерацією в її нинішній парадигмі світ співіснувати не зможе. Це буде не вперше, коли країна, яка становить загрозу для багатьох країн, – після поразки щодо цієї країни вводили обмеження. Є приклад із Японією, є приклад із Німеччиною, на яку ставили квоти в її збройних силах, ухвалення різних рішень, вилучення ядерного арсеналу в російської... Був епізод: якраз у вас же, в Україні, у Казахстані вилучили ядерний арсенал. Досвід є.
Але, знаєте, це не лише ваша війна, а от втрата Російською Федерацією небезпеки для цивілізованого світу – цього можна досягти в різні способи: перемовним процесом і, скажімо, капітуляцією Російської Федерації. Але про це говорити зарано. І це не лише площина воєнної аналітики. Тож це буде дуже складно спрогнозувати. Але однозначно Росію в її нинішньому вигляді ніхто не захоче залишити. Це загроза для цивілізованого світу.
– Тобто світ розуміє, що Росію потрібно роззброювати й забирати ядерну зброю, щоб цей мир у світі встановити?
– Ви знаєте, світ це знає, світ це розуміє, але тут немає єдиної думки. Якщо позиція англосаксів – що цю Російську Федерацію потрібно розгромити, проблему потрібно вирішити докорінно, то ось європейська політична еліта – вона думає, що попустували – нумо переговоримо, усе владнаємо. І я тому сказав, що це процеси, які складно прогнозувати, – куди ми прийдемо. Тут є ще багато його величності випадку. Тому не думаю, що хтось спрогнозує ці процеси, тривалість, імовірність. Це дуже складно.
– Як ви оцінюєте постійні заяви публічні турецької сторони (зокрема, президент [Реджеп] Ердоган говорить про це), що перемовини в такому вигляді... Ну, між Росією та Україною. Хоча про переговори Україна вже тисячу разів – і президент Зеленський, і, власне, народ України на цьому стоїть – заявляла про те, що вони можливі лише тоді, коли Росія забереться з усієї території України. Тобто наші кордони 91-го року. До цього ми не розглядаємо жодних перемовин, бо це просто неможливо. Для нас це неможливо. Навіщо Туреччина це робить? Чи це частина їхнього внутрішнього передвиборчого процесу, у якому бере участь президент Ердоган?
– Це Туреччина робить, щоб зберегти перемовний майданчик, завдяки якому звільняють українських військових. Його просять – він щось говорить, заявляє. Завдяки цьому зберігає себе як людину, яка може виконувати перемовні функції. Завдяки участі Туреччини, я хочу нагадати, наприклад, звільнили азовців. І цей процес триває. І невдовзі ми побачимо нові результати.
Якщо у травні буде наступальна операція української армії, то до кінця осені – середини зими вона вийде на кордони 1991 року
– Агілю, Європарламент закликав негайно створити спецтрибунал для суду над Путіним і [самопроголошеним президентом Білорусі Олександром] Лукашенком. Як ви вважаєте, де цей трибунал має відбуватися? І що це за трибунал буде, на якому, власне, мають сидіти як Путін, так і його велика команда?
– Знаєте, я про це навіть ніколи не думав. Ви мене застали зненацька. І тим паче, річ, яка не зовсім стосується воєнних тем. Ну, світ знає нібито кілька випадків. Це Нюрнберзький процес. Наскільки я розумію, Європа: Англія, по-моєму, і якісь інші країни – висловилися за цю ідею. Ви знаєте, найімовірніше, це політичні сигнали, що, можливо, нарешті політичне керівництво Росії (нерозбірливо). Це крайній строк початку української великої наступальної операції: травень – червень. Ось якщо до цього періоду поведінка російської армії, Російської Федерації не зміниться – я думаю, що до початку осені чи навіть до кінця осені російську армію, найімовірніше, розгромлять. І потім уже з Російської Федерації можна буде і людей судити, і вилучати зброю та інші різні речі. А ось поки що говорити про це – це просто політичні, так би мовити, балачки. І створюють сигнали, щоб їх почула протилежна сторона. І триває вже перетягування ковдри на себе. Англія каже: "Давайте я це робитиму". Інші країни кажуть: "Давайте я це робитиму". Олесю, річ у тім, що в перемоги дуже багато батьків.
– (Сміється).
– Так, так. А поразка – вона бідна, вона завжди сирота.
– Так, так, це ми знаємо. Агілю, у мене останнє запитання, але найголовніше для нас, для всіх українців та й, слухайте, уже й для всього світу. Тому що європейці цим справді почали жити й американці про нашу війну знають і хвилюються. На всіх континентах. Скажіть, будь ласка, коли, на вашу думку, закінчиться війна? Коли Україна переможе? Скільки це може тривати? Тому що одні кажуть, що кілька місяців – зокрема офіційні особи, – а інші кажуть, кілька років.
– Олесю, ось я перед Новим роком зробив прогнози. І ось мій прогноз відсунувся на два-три місяці. Чому? Тому що, скажімо, я припускав, що вас накачають ресурсами – і ви будете у змозі, скажімо, наприкінці лютого – на початку березня виконувати наступальні операції. Але бачите: вас відсунули вже наче на квітень, на травень. Я думаю, що якщо вас у достатній кількості накачають зброєю...
Це не така велика територія для воєнних дій, щоб її деокупувати, щоб звільнити свої землі, але всю аналітику (не лише мою, а я й інших колег слухаю) ламає постачання зброї. Вам реально після Херсона різко знизили постачання зброї й боєприпасів. Скільки? Вже два-три місяці українська армія не наступає особливо. Чому? Через ресурси. Якщо те, що сказав "Рамштайн": якщо Захід запланував, що у травні буде наступальна операція української армії, то я вважаю, що до кінця осені – середини зими українська армія вийде на кордони 1991 року.
Але тут є один нюанс: можливо, ви самі не захочете повністю деокуповувати Крим. Ви візьмете контроль над деякими точками, але до міст не заходитимете. Але я вважатиму, що Крим – це ваш, він уже не російський. Так? Тобто повна деокупація – це потрібен час. Тому що, добре, ви взяли контроль над Донецьком – і що? Ваші війська з танками туди заходитимуть? Я думаю, що це було б не зовсім правильно. Тобто я говорю про взяття під контроль усього кордону, який був на 1991 рік. Це середина осені, середина зими. Залежно від постачання зброї. Якщо постачання зброї зменшуватиметься, тоді треба буде подивитися.
Знаєте, чому вони розтягують? Ось я грубо скажу. Ось зараз завод, який, скажімо, випускає боєприпаси, – він випускає 10 тис. снарядів. Ось треба відкрити новий завод, нові верстати... Вони хочуть, щоб вони втрачали фінансову подушку, щоб зменшувалися можливості відкривати нові виробничі лінії, піднімати рівень випуску продукції військово-промислового комплексу.
– У Росії, ви маєте на увазі, так?
– Так, так. Щоб ви воювали із ослабленим противником. Якщо вони цього не досягнуть – згадаймо Другу світову війну. Німці докотилися до Москви – потім відкотилися назад. Потрібно, щоб ця держава просіла, не могла мобілізовувати людей, озброювати їх, а після цього прапор у руки тим, хто звільняє свої землі. Дивіться на все крізь цю призму.
– Але у війну на кілька років ви не вірите? Ви вважаєте, що 23-го року вона закінчиться. Я правильно вас розумію?
– Активні бойові дії, я вважаю, 23-го року закінчаться. Але йдеться про активні бойові дії саме в цій кампанії. Коли закінчиться російсько-український збройний конфлікт – цього ніхто не передбачить. Із цим складно. Тому що йдеться про демонтаж Російської Федерації як агресивної держави. І наскільки глибоко цей демонтаж відбудеться, теж ніхто не розуміє.
– Агілю, дуже вам дякую за це інтерв'ю. Було реально цікаво. Фактово й цікаво.
– Дякую. Хай щастить, перемоги Україні.
– Дуже дякую. Сподіваємося, що це відбудеться якнайшвидше. Дуже дякую.