Терехов: Харків тримається, Харків не здається, і Харків переможе
Ніхто у Харкові не міг уявити у страшному сні, що таке може бути від росіян. Але сьогодні всі налаштовані бити ворога
– Ігоре Олександровичу, доброго дня.
– Доброго дня.
– Скажіть, будь ласка, як ви? Як тримається Харків?
– Ну, перш за все Харків тримається, Харків не здається, і Харків переможе. Це однозначно. Можу сказати, що ситуація непроста. Тому що ви бачите, яка агресія з боку російських військ іде. Російських військ дуже багато сконцентровано поблизу Харкова, але можу чітко сказати, що наші військові – справжні герої, які стримують усі ці наступи, знищують техніку ворога, б'ють ворога – і цим дають нам можливість організовувати комунальні послуги людям, організовувати підвезення харчування, медикаментів, роздавання медикаментів.
Тому, знаєте, сьогодні місто Харків єдине як ніколи. Ми одна дружна сім'я, яка згуртувалась навколо міста, навколо незалежності України, і всі разом відстоюємо незалежність України. Знаєте, я щодня з людьми, щодня буваю у людей, зустрічаюся, ми разом. І жодного разу я не чув від людей, що щось не так. Так, важко, але все, знаєте... Ось проїжджає машина і кажуть: "Ми тримаємося". І це, знаєте, дуже круто. Тому що єдиний порив – що ворог не пройде.
– Ігоре Олександровичу, ви могли у найстрашнішому сні уявити собі, що на російськомовне місто Харків – красень Харків – піде ця сарана, ця орда?
– Ви знаєте, ні я, ні, напевно, жоден із містян Харкова не міг собі уявити взагалі ні в голові, ні в страшному сні, що таке може бути з боку росіян. Ось ніхто абсолютно. І знаєте, я спілкуюся – люди кажуть: "А як це взагалі могло статися? Як взагалі таке може бути?"
Місто Харків... У нас у кожної четвертої людини є родичі, знайомі в Бєлгороді, Курську, десь далі. Тому що це російськомовне місто, це інша ментальність. Але сьогодні всі емоції людей, знаєте, захльостують: "Цього не могло бути". І люди не можуть повірити, що це сталося. Але зараз, коли все це побачили, коли побачили страшні руйнування, коли побачили загибель своїх друзів, сусідів – у людей перевернулося. Мине не одне покоління, коли, знаєте, інакше щось повернеться. Це дуже серйозно. Сьогодні Російська Федерація зробила таке, що люди налаштовані... Мало того, що по-бойовому, такий бойовий дух, який сьогодні є у харків'ян, – цього ніколи не було.
Це не 14-й рік. Далеко не 14-й рік. Сьогодні всі налаштовані у єдиному пориві бити ворога. Сьогодні Російська Федерація виявилася раптом за кілька днів ворогом. Ви знаєте, що сталося? Це ментальність людей. І це жінки. Це жінки, які ніколи не могли зрозуміти, що таке взагалі можливе. Ніколи. А сьогодні я зустрічаю, а вони кажуть: "Ми всі за. Як таке може бути? Ми тримаємося". Вони стали іншими.
– Ігоре Олександровичу, я обожнюю Харків. Це одне з найулюбленіших моїх міст.
– Я також, ви знаєте.
– Так. Тим паче, треба визнати, що таких гарних міст на карті України, можливо, раз, два – та й край.
– Одне тільки місто – одне місто Харків таке гарне.
– Те, що у Харкові зроблено, – це приклад для всіх. Я про це говорив завжди. У мене дружина з Харкова, багато друзів у Харкові. Скажіть, будь ласка, як ви думаєте, Путін так бомбить Харків, бо він очікував, що харків'яни зустрінуть його із хлібом-сіллю – і раптом цього не сталося? Він мстить Харкову?
– Ви знаєте, я не можу сказати, що думає президент Російської Федерації Путін. Я бачу лише наслідки – це дуже глобальні руйнування. Знаєте, я сьогодні звернувся до харків'ян. Я сьогодні був в одному з мікрорайонів у центральній частині міста. Це район, де завжди жила інтелігенція міста, професура. І ось сьогодні за волею долі я заїхав і згадував: прийшли до мене люди і кажуть: "А чи можна заасфальтувати арку? Проїзд в арку". І я пам'ятаю, як ми заасфальтували одразу ту арку і як вони мені написали: "Щиро дякуємо. Ви заасфальтували. Її не асфальтували стільки років..." Ми зробили там ремонт під'їзду – металопластикові вікна.
Сьогодні я дивився на все це... Треба сказати, арка збереглася і асфальт наш зберігся – вікон немає, людей немає. Все розбите. І я пообіцяв харків'янам: "Ми все відновимо. Ми відновимо все до останнього під'їзду. Ми відновимо всі будинки. Збудуємо нові будинки, де не можна відновити. Ми відродимо це місто з попелу, який зараз нам роблять". Те, що сьогодні роблять, – це геноцид проти українського народу. Я ніколи не говорив таких слів, ви знаєте. У нас з вами були складні, там, так би мовити, публічні стосунки...
– Так.
– Ось. Але сьогодні я вам скажу, що всі харків'яни у єдиному пориві. Ми відновимо наше місто. Воно буде ще гарнішим, повірте.
Було влучання у машину – їхала сім'я – і загинули діти
– Ігоре Олександровичу, загиблих багато у Харкові?
– Так.
– Ви знаєте точну цифру?
– Я не казатиму вам цифру. Не хочу просто казати. Звісно, я її знаю. Але з етичних міркувань не скажу. Велика кількість людей серед мирних загинула, є жертви серед військових. Ну, це війна. Я вчора був в одному з наших лікувальних закладів, навідувався до наших поранених – і військових, і мирних людей, що вийшли надвір. Вийшли надвір біля авіазаводу – вибухнула бомба. Хтось загинув, хтось залишився живим: там, близнюки... Ну, багато не говоритиму. Але я вам хочу сказати: і попри те, що люди лежать у реанімації у свідомості, я підходжу – він мені так кулак – і каже: "Ми переможемо". Це проста людина, простий харків'янин. "Ігоре Олександровичу, ми разом, ми переможемо".
Як ви вважаєте, як взагалі могло таке бути? Як взагалі люди згуртувалися? Він поранений, його прооперували, і він тримається. Жінка теж вийшла – вибухнула бомба. Похилого віку. Лежить і каже: "Ми разом. Ви молодці. Ми разом". Ви знаєте, який дух у нас?
– Дітей багато загиблих?
– Є. На жаль, є. Було влучання у машину – їхала сім'я – і загинули діти.
– Ігоре Олександровичу, скільки ви годин на добу спите сьогодні?
– Та яка різниця, скільки я сплю, якщо чесно? Після перемоги поспимо.
– Ви вірите у перемогу?
– Так. І я, і всі харків'яни. А в нас інакше не може бути. Ви зрозумієте: наш народ взагалі непереможний. Я сьогодні пишаюся кожним харків'янином. Кожним. Тому що такого духу протидії ворогові, таких емоцій... Давно такого не було. Всі у єдиному пориві. Ніхто навіть не сумнівається. У будь-якому разі ми переможемо.
– Ігоре Олександровичу, багато харків'ян – прості хлопці, хлопці – взяли до рук зброю?
– Ви знаєте, так. Так сталося... Я ж корінний харків'янин. Я живу все життя в місті, нікуди не їхав, не їду і не поїду. І можу вам сказати, що я, коли їжджу, приходжу та бачу хлопців з тероборони і багатьох знаю... Багатьох не знаю. Просто підходять: "Давайте сфоткаємося". І багато хто для мене зрозумілий: вони за духом своїм у будь-якому разі йшли б у тероборону. І багато хто мене здивував. Ви знаєте, приємно здивували, взявши автомат у руки, надівши одяг військовий. Я ніколи не думав про деяких, що вони можуть піти. Це супер. Оце круто реально.
Чи маю я впевненість в українській армії? 1000%
– Ви знаєте, для мене та для всього світу потрясіння – наша чудова армія, яка так себе виявляє. Ось у вас є впевненість у наших хлопцях?
– Ви знаєте, 1000%. Ось 1000%. Я вам скажу більше: у багатьох харків'ян це викликає подив. Завжди говорили... Харків же – мирне місто. Ми любимо створювати гарні локації. Ми любимо, щоб це все було крутіше, ніж у інших. Ми завжди вигравали всі конкуренції, ми робили такі мульки, яких не мали інші міста. І цим ми славилися. Харків'яни не люблять простих речей – ми вже з претензією на краще, на краще і на краще. Тому дуже важко: потрібно весь час відповідати, потрібно бути крутішими за інших. Якщо найчистіше місто – це місто Харків. Ми і зараз прибираємо сміття. Сьогодні підходжу – жінка каже: "Ви молодці. Ви ж сміття прибираєте". Я кажу: "А як інакше?" Так, під обстрілами. Герої-комунальники.
Ви знаєте, у мене народилася ідея: коли ми переможемо, поставити пам'ятний знак комунальникам, які під обстрілами вивозять сміття, під обстрілами ремонтують теплотраси. У них стріляють, а вони працюють. У них стріляють, а вони воду тягнуть. Розумієте, у чому річ? Я вам хочу сказати: у нас приблизно 400 будинків із 8 тис. зараз без тепла. Це там, де неможливо взагалі нічого зробити. Ви взагалі уявляєте: перепід'єднання? Усе, що можна, роблять: газ під'єднують, електроенергію... Б'ють по трансформаторах. Вони перепід'єднують. Ви знаєте, які в нас люди? Навіть словами цього не скажеш, яке ставлення людей сьогодні. І жінка підходить і каже: "Сміття вивезли". Ну звісно, ми переможемо, відбудуємо місто. Воно буде ще кращим, ще гарнішим. Усі разом відбудуємо.
Повернуся до армії. І ось це миролюбне місто завжди вважало, що "нас це не торкнеться ніколи". Армія там, у нас є льотні училища. Багато хто приїжджає. Ми завжди були на випусках, на присязі в армії. Але ми ніколи не думали, що в нас така армія. Ніколи. Ця армія – приклад взагалі для наслідування. Я впевнений: закінчиться війна – і дуже багато молодих хлопців, які зараз працюють волонтерами, які зараз допомагають нам... А волонтери у нас красені взагалі. Ви не розумієте. Волонтери разом із нами під обстрілами роздають їжу, роздають медикаменти, самі варять. Ось ресторани, скажімо, – вони самі готують їжу. Я сказав усім: "Спишемо всі комунальні послуги. Готуйте. Отримуючи від нас продукти, вони готують, розносять гарячу їжу". Так ось багато хто з них після цього, я впевнений, підуть служити в армію на контракт. Тому що армія зараз – це наша гордість.
– Ігоре Олександровичу, ну Харків – заможне місто, купецьке таке. Багато багатих людей. Багаті люди сьогодні допомагають містянам?
– Допомагають. Ось у мене є друг... Я просто наведу один приклад. Ігор Абрамович – це мій друг, ми з ним багато років дружимо – він багато робить. Його просити не треба: він мені сам зателефонував у перший день: "Ігоре, що тобі треба?" Нині фури, медикаменти, продукти харчування... Не лише він. Я просто найближчого назвав. А всі-всі. Сьогодні немає байдужих людей – немає абсолютно. Знаєте, [Галина] Герега мені телефонує. Сама мене знайшла, каже: "Я все знаю. Послухайте. Відкриваю магазин – беріть усе. Це ж війна". До того ж вона не харків'янка. Вона була у нас кілька разів. Я з нею кілька разів зустрічався. Ну нормальна людина. Були робочі стосунки. Але розумієте, яка відповідальність? Мені каже: "Усе, що вам треба, беріть"... Ну, немає сьогодні... На заправках, де ми заправляємося... Послухайте: ну молодці ж... Кажуть: "Ми залишаємо вам резерв. Скільки треба – беріть. Жодних грошей". Я кажу: "Гарантійний лист дам". – "Припини".
– Чудово.
– Оце народ. Оце народ!
– Ігоре Олександровичу, я хочу висловити захоплення чудовим Харковом. Я хочу висловити захоплення вами як непохитним мером, який у найважчий для свого міста час на посту і виконує обов'язки. Я дуже хочу сказати вам слова підтримки. Тримайтеся. На вас дивиться уся Україна. Навіть більше – на вас дивиться весь світ.
– Дякую. Ми разом переможемо. 100%.
– Дякую вам.