Військовий експерт Світан: Зараз на фронті українці "відмінусовують" 600–700 росіян на день, а щоб у Росії помітили втрати, треба до 3000 на день G

– Романе, добрий вечір.

– Вітаю.

– Я, щиро кажучи, давно хотів із вами поговорити як з одним із найавторитетніших військових експертів українських. І, ви знаєте, я хотів би побудувати сьогодні розмову так: я вам ставитиму дуже, можливо, примітивні, прості, але запитання, які цікавлять мільйони українців. А ви спробуйте відповідати так, щоб мільйони українців, подивившись наше інтерв'ю, сказали: "Запитань тепер немає". Романе, сьогоднішній стан української армії, порівняно з російською армією, на фронтах який?

– У нас наразі є одна маленька проблема, але вона може бути великою: це нескінченний людський ресурс російський і скінченний усе-таки український. І ось ця проблема є – вона нікуди не подінеться. Її можна уникнути, лише прискоривши певні дії з витискання російських військ з України. І далі вихід на кордони 91-го року, і вже лінію утримувати в режимі оборони. Ось так ми можемо вирішити цю маленьку велику проблему.

Маленька вона в тому, що, згідно з певними діями на фронті, усе-таки не завжди сила й кількість впливають і стають наріжним каменем. Завжди жива сила залізу програвала. Тому коли є залізо, то ніби й не страшна жива сила. Але коли її багато, то ця кількість – пригадаймо Сталіна – іноді переходить у якість і сама собою вже буває якістю. Ось краще, щоб ця якість уже десь зупинилася. Її треба десь зупинити.

Тому ось це є проблема. У всьому іншому українська армія зараз на голову вища за російську. Ми протягом восьми років тренувалися, ми протягом восьми років воювали, протягом восьми років відновлювали практично з нуля армію, оскільки до 2014 року її повністю зруйнували. Тобто на початок 14-го року української армії практично не було в тому вигляді, у якому її вважають армією як такою. Упродовж восьми років армія зросла всупереч військово-політичному керівництву України. Ось так склалося. Нас, з одного боку, загартував, виховав і підняв наш противник. Нам – народу, армії – доводилося гартуватися, воюючи із противником, маючи замість полігонів 400 км фронту. Та й у нас були гарні інструктори. Усе-таки ті інструктори, які до нас приїжджали, нас навчали, нам показували свої прийоми, брали в нас дещо собі вже... І ось цей – цікавий такий – симбіоз...

– Звідки вони були?

– Ну от я контактував переважно з канадцями. Чудові канадські інструктори. Молодці, звісно, хлопці. І вони так тихо допомагали... Нібито Канади не чути зараз, але Канада є, Канада за нас і Канада з нами разом воює. Тобто були інструктори і польські, ну, натовські, були навіть шведські. Принаймні я всіх не знаю. Тобто сонм був дуже великий, пакет. А з ким я контактував – це ось цей пласт.

Тому можна сказати, що зараз українська армія – реально це вже одна з найкращих армій світу. Вона увібрала в себе найцікавіше... Це коли нація або людина вбирає у себе багато крові – і стає здоровішою за різними показниками, так і армія наша, увібравши в себе більшість цікавих іноді, а іноді не дуже, та однак увібравши в себе дуже багато нового від інших армій завдяки інструкторам... Ми увібрали в себе все, що можна, – залишили те, що нам потрібно зараз. І зараз, звісно, ми переважаємо російську армію.

Російська армія деградувала. До того ж реально я знаю дуже добре радянську армію, сам звідти ще з 81-го року. Чоботи вдягнув у 17 років – після школи відразу, – у льотне училище вступив у 17. І знав радянську армію, знав початок української армії, знаю, яка зараз у нас армія, бачу російську армію. У них цілковита деградація. Ні [начальник Генштабу ЗС РФ Валерій] Герасимов, ні хтось інший не змогли її все-таки розгорнути й побудувати армію. Навіть вони не змогли її зробити оборонною. Не те що наступальною – навіть оборонною. Ось вони зараз намагаються лише в боях з українською армією якось налаштуватися. Вони не встигають за часом. Але єдине, що у них є, – людський ресурс. І саме на нього вони робитимуть ставку зараз.

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Давайте про людський ресурс. Отже, у них там 140 млн населення. У нас – ніхто не рахував. У нас перепису, по-моєму, із 2001-го року не було. Ну, скажімо так, мільйонів, напевно, 35, а може, 30. Ніхто не знає, скільки насправді. Це велика проблема, на вашу думку, за наявності високоточної зброї, яку, сподіватимемося, нам нададуть у повному обсязі?

– Тут треба розуміти, що високоточна зброя все-таки знищуватиме або склади, або центри ухвалення рішень, тобто командні пункти, логістичні ланцюжки. Але високоточна зброя не знищить у великій кількості живої сили. Це приблизно, якщо взяти як приклад той самий Афганістан. Багато людей без галош, без чобіт, але з автоматами робили справу. В'єтнам – та сама картина. Тобто якщо брати ось цю площину – не завжди високоточна зброя як така вирішує максимально проблему. Але чим гарна високоточна зброя? Вона точно нівелює наступальні можливості противника. Наступальні. Не оборонні. Противник – якщо його багато зі стрілецькою зброєю, навіть просто з кийками, але якщо багато, то він може оборонятися. Наступати він не зможе.

Тому тут якраз є такий баланс можливості й баланс необхідності. Тому високоточна зброя нам точно допоможе: не дасть наступати на нас. Не буде чим просто наступати. Ми скошуватимемо в режимі оборони. І ми можемо витискати противника до певних кордонів, які самі собі намалюємо. А це, найімовірніше, 91-й рік. Усе-таки ми на Росію не підемо. Вони нам не потрібні в цьому аспекті. А ось далі ці 140 млн чи навіть 10% – це 14 млн – вони будуть десь на 7 тис. км теліпатися: від Європи до Владивостока. І це буде, звісно, проблемою.

– Ну а скількох Росія – давайте так – може реально призвати? От реально. Це означає озброїти, нагодувати, вдягнути. Усе-таки на що ми можемо розраховувати? Скільки їх може сюди прийти?

– Усе залежить від часу. Ось зараз, наразі, вони змогли більш-менш поставити на колеса, скажімо так – тобто до рівня мотопіхоти довести – десь до 300 тис. людей, які є в нас. І то не всіх. Там переважно є мотопіхотні підрозділи, але багато зараз і піхотних, стрілецьких. Тобто вони ще чекають на свою броню. Її бракує. Але десь уже на кінець весни, на літо вони зможуть по 100 тис. десь на місяць із бронею сюди скеровувати. І ця проблема буде десь ближче до літа. Зараз поки що ні. Поки що по 100 тис. людей у живому м'ясі, якщо так їх можна називати... У них десь по 100 тис. на місяць уже запустилася повністю система. Не треба їй жодної мобілізації, оголошення мобілізації, оголошення воєнного стану. Вона повністю запустилася десь із грудня. І от у січні – після того, як випустили вони строковиків на зміну демобілізованим, – після цього система далі працює. Десь по 100 тис. на місяць вони набиратимуть, штампуватимуть – і вони будуть сюди йти на забій. А от на броню посадять більш-менш десь до літа.

– Чи може ця система м'ясна дати збій? Наприклад, під впливом великої кількості трун, які приходять у Росію, матері просто піднімуть протест, скажуть: "Ми не віддамо наших дітей". Чи це безперспективно?

– Війна – математика. Кажу це вже щонайменше протягом року на ефірах. Війна – це математика. Усе можна порахувати. 100 тис. людей ми відмінусували за рік, грубо. Зі 100 млн... Навіть не рахую 140–150. Зі 100 млн росіян – це точна, напевно, цифра, бо їх точно десь 100 млн є, – 100 тис. людей – це один із тисячі. Це для них... Вони навіть не знають, хто загинув. Це дуже мало. Одна людина з тисячі зникла... Її навіть ніхто не знав із цієї тисячі людей. Людина протягом свого життя із сотнею людей спілкується, але не з тисячею точно. Ну, є винятки, тут питань немає, але основні – десь 100 людей щонайбільше – коло спілкування середньої людини. Тому тисяч – ну, точно ні. Це якби ми мільйон відмінусували, то тільки один із сотні тоді зник би. Можливо, тоді цей середньостатистичний росіянин знав би, що "якийсь Василь Петрович десь, там, загинув, якого я знав, там, 20 років тому". Усе.

Тобто кількість трун у Росію просто зараз іще недостатня для того, щоб росіяни це навіть помітили. Вони цього не помічають. Це ми тут розганяємо, бачимо це в інформпросторі, вантажимо ці трупи російські "КамАЗами". Тільки не "КамАЗами", а в нас інші машини. А вони цього просто не помічають. І не помітять поки що. А до рівня мільйона на рік треба дійти ще. Це треба по 100 тис. людей на місяць відмінусовувати. Це приблизно 3 тис. на добу.

– Нереально.

– Це реально, але зараз 600–700. А треба наздогнати до 3 тис. І ось цей млин треба запустити. Ось тільки тоді, по-перше, зворотна хвиля трун... Якось принаймні люди побачать... Що вони побачать? Одного із сотні, якщо в такому режимі, як я зараз сказав. Одного із сотні побачать. Тобто один із сотні буде загиблий. Це знову може абсолютно не вдарити.

Тому я й говорю в цьому розумінні: ресурс нескінченний. І на це точно не можна сподіватися, тобто це неможливо в такому режимі. І навряд чи саме це вдарить по росіянах. По росіянах може вдарити лише економічний стан. Тобто тоді, коли центр не зможе забезпечувати фінансами свої округи, свої утворення державні, республіки, коли не буде підживлення із центру фінансового, – тоді доведеться Російській Федерації якось кластеризуватися, зав'язуватися в певні кластери в собі – і вже розвалюватися. Точніше, просто забувати про конституцію Російської Федерації, якої, у принципі, уже, напевно, немає. Правове поле розірвали ще  введенням туди Криму, а тим паче "чотирьох республік" України. Тобто її немає. Це найоптимальніший варіант і, мабуть, єдиний можливий: коли до росіян дійде хвиля цієї війни як такої, яка зараз є в нас.

– У нас проблеми з мобілізацією є?

– У нас однозначно є проблеми з мобілізацією. До того ж не з мобілізацією, я сказав би, а радше із професійним наповненням армії як такої. Не займалися армією. Те, що армія сама собою займалася, – це одне. Народ займався армією. Але армією як такою не займалися. Жоден президент, починаючи від [Леоніда] Кучми і закінчуючи [Володимиром] Зеленським, армією за цей час не займався. Це зрозуміло. Тому що людина не може... Я не можу займатися, припустімо, забезпеченням хірургічної клініки – я на цьому зовсім не розуміюся. Тобто це просто нереально. Так само за всі роки незалежності жодного президента український народ не обирав за його профпридатністю. Президент – це старший над усіма силовиками. Тобто народ мав вибирати собі верховного головнокомандувача, а не президента. І тут мала бути якась – хоч маленька – профпридатність. Ну, а її просто не було. Тому люди, можливо, не через сердечну простоту, а просто через те, що не розуміли самої суті проблеми.

У нас армія на 24 лютого була розгорнута за штатом мирного часу. Ну от якщо хтось розуміє, то зрозуміє. Армія за штатом мирного часу не має права багато чого робити. Узагалі деякі речі, які виконували на Донбасі, – це протиправні дії. І тут іще запитання, коли ці питання взагалі можна порушувати. Деякі речі не мають терміну давності. Тому є багато проблем, із цим пов'язаних. І після того, як ввели вже воєнний стан і розгорнули армію як таку... Коли армію розгорнули вже за штатами воєнного часу, її тоді починають розгортати, вона зростає утричі – уп'ятеро залежно від потреби. Спочатку набирають певну кількість професіоналів – тих, хто може взагалі виконувати бойові завдання. Я як інструктор можу з упевненістю сказати... Не один десяток людей навчив на винищувачах літати. Декого списував через профнепридатність. Люди не всі можуть літати на винищувачах – один із тисячі. Воювати може один із сотні. А 99 людей із сотні не можуть з різних [причин] – від генетичних до морально-психологічних. Дуже багато питань. Але вони просто не можуть. Якщо змусити людину воювати – це те саме, що її вбити. Ось посадити людину в винищувач, змусити її злетіти – вона потім уб'ється, не сяде. Але вона ще когось уб'є. А на землі ще гірше в цьому сенсі. Людина з автоматом, яка не може виконувати певні завдання – з різних причин, ще раз скажу, – або її уб'ють, або вона уб'є. Дуже багато потрапляє – ми це чудово знаємо – під "дружній вогонь" із цих самих причини. Тобто люди просто не можуть воювати з різних причин, а їх змушують. У нас ця проблема є. І проблема ця велика.

Перше: цього не мало бути. Це системна помилка: що не ввели воєнний стан і армію не розгорнули за штатами воєнного часу ще з 14-го року. Це запитання до всіх трьох президентів – [Олександра] Турчинова, [Петра] Порошенка і Зеленського. Звісно, армія не могла набрати певну кількість професіоналів і підійти до цього питання правильно. А зараз – після цієї системної помилки – знову неправильний підхід. Тобто потрібно добирати людей за двома критеріями: профпридатність – це обов'язковий критерій – і певні речі, пов'язані з бажанням певних дій. Ну, тобто людина повинна обов'язково хотіти. Не тільки могти, а ще й хотіти. Тобто має бути мотивація. Мотивація і профпридатність. За цими лише двома речами.

Зараз, на цей момент – якщо є брак... А він у будь-якому разі буде. Тому що нам зараз дають нове озброєння. Є вже частини, які протягом року воюють. Їх треба ротувати. Тобто зараз оптимальний варіант – з огляду на ці два критерії: профпридатності й певних моментів, пов'язаних з участю у війні, – це потрібно зараз піднімати держпосадовців, які мотивовані, усе життя отримують від держави певне фінансування, плюс силовики, які професійно придатні поводитися зі зброєю. Це поліція, це певні охоронні структури, це митники, це прикордонники, СБУ... Тобто всі силові органи, до яких людей набирали за цими двома критеріями: мотивація і профпридатність. Тобто на вулиці збирати людей – це щонайменше 90 або 99 людей просто вбити, відправивши на війну. Одна людина виживає. А, до речі, на російських цих "чмобиках" це теж видно: із сотні 90 відмінусовують. Десяток лишається. До того ж це називають так званим природним добором. Тобто завдяки певним професійним навичкам вони залишаються живими. А 90 гинуть. І це відбувається одразу. Тому є в нас проблема з підходом. У нас просто системна помилка. Підказувати треба Сухопутним військам, як правильно все це робити.

– Романе, у нас втрати великі?

– У нас втрати зараз один до семи десь із росіянами щодо загиблих. Тому тут можна... Якщо зараз приблизно 120 тис. росіян, то в нас уже за 10 точно. Це лише загиблих. Але в нас дуже багато поранених. Дуже багато поранених, тяжких поранених. Тут великий плюс у наших медиках, парамедиках, у нашій медичній системі: ми практично рятуємо всіх. У росіян гинуть усі, виходить. Якщо за кілька десятків хвилин не надали допомоги російському пораненому, він уже помер або від сепсису, або від втрати крові, або обмороження. А ми витягуємо всіх – ми рятуємо. Без рук, без ніг, із великими пораненнями, але рятуємо. Тобто в нас втрати тяжкопораненими дуже великі. Цифр реально не можна називати до кінця війни, але повірте: великі.

Фото: EPA

– Я розмовляю періодично із хлопцями, які зараз під Бахмутом стоять. Вони кажуть, що росіяни навчилися воювати. Раніше воювали погано, а тепер навчилися. Досвід – усе-таки гарна справа. Вони кажуть, що й озброєння непогане в росіян під Бахмутом, і воюють більш-менш непогано. Це правда чи ні?

– Ось продовжуючи мої слова. От кажуть, раніше – гірше, а зараз – краще. Заходить 100 тис. людей... Я грубо зараз кажу: для розуміння. 100 тис. зайшло. 90 загинуло, 10 вижило. 10 вижило яких? Професійно придатних за своїми якостями, навіть генетичними. Просто через швидкість реакції, через орієнтування на місцевості, у просторі... Багато чого, що дають тато з мамою.

– Кмітливість.

– Так. Воно всередині ще десь на психоматриці записано. Тому ось ці 10, що зараз залишилися, – вони зараз воюють. Ось вони накопичувалися. Тобто що Путін зробив? Те, що в усьому світі є, так званий є профдобір... На будь-який факультет, у будь-який виш військовий – там скрізь є профдобір. Тобто профкомісія добирає людину. Різні тести. Ось я пам'ятаю, 81-го року до чернігівського льотного училища приїхав 17-річним пацаном. Нам протягом кількох тижнів проводили тести на профпридатність. І відсіялося... По-моєму, із кількох тисяч людей залишилося приблизно 300 лише. І ці тести чітко демонструють. Це медики, це психологи. Там дуже багато спеціальностей. Вони чітко демонструють, може людина щось робити чи ні за своїми якостями. Навіть не набутими, а від початку закладеними природою.

А тут росіяни що роблять? Путін що зробив? У нього профдобір на передку відбувся. Він закидав скільки можна живої сили, і виживав найсильніший. Ось ці вижили – зараз вони вже такі: досвідчені, обстріляні. Ось вони є, і вони зараз починають воювати. Техніка є. У районі Бахмута була техніка. Ну, по-перше, певекашники. У приватників свій потік техніки. У них була своя певна позиція. І їм техніку давали. Мало техніки на херсонському напрямку, мало техніки на запорізькому напрямку, туди, ближче до Дніпра. А в районі Бахмута і тим паче на основних напрямках техніка є. Ось зараз вони пішли в деяких місцях у наступ уже з технікою. У Вугледарі з технікою, в районі Кремінної, теж техніка вже з'являється.

– Скажіть, будь ласка: яка західна зброя потрібна нам, щоб якнайшвидше здобути перемогу? Ось що б ви просили сьогодні в Заходу? Припустімо, Захід каже: "Що треба? Усе дамо. Список".

– Перше. Я хоча й льотчик і маю з авіації розпочати, але однаково розпочну з реального загальновійськового бою: артилерії. Арта, арта і ще раз арта. 80–90% втрат ворога – від артилерійського вогню. Тому будь-яка арта,  краще високоточна, і дуже багато боєприпасів. Тобто в нас зараз – я б не сказав, що снарядний голод, але в будь-якого воїна запитайте на "нулі" – він чітко скаже: звідти летить п'ять – сім, туди летить один. І це досі так. І це можна виправити лише кількістю арти, і не лише арти. Річ у тім, що ні я, ні ви, якщо нас зараз до розрахунку артилерійського долучити, – ми не виконаємо тих завдань, які б виконав, припустімо, професіонал-артилерист, який знає, як працювати сіткою, знає, як працювати з певними видами виявлення, із розвідосами, які коригують вогонь. Тобто тут цілий процес. Це те саме, як готуватися до того ж льотного мистецтва. Будь-яке ратне мистецтво – це мистецтво, це професіоналізм. Тому тут ще й підготовка особового складу. Це дуже важливо.

Перше – це арта й боєприпаси. Друге – це броня. Броня важлива для чого? Виконувати наступальні завдання без броні – це покласти дуже багато людей. Знову: людей яких? А в нас теж професіонали. Ми їх готуємо. Тобто кожна людина – окрім того, що це життя, це чийсь чоловік, син, брат і родич, це ще й професіонал. А професіонала, знову ж таки, потрібно готувати до рівня професіоналізму. Тобто, щоб професіонала підготовленого захистити, потрібна броня. До того ж броня – це БМП, БТР – будь-яка броня, яка тільки є на полі бою, яку можна передати. Танки – само собою. Це наступальне озброєння.

За певними формулами вираховують кількість важкої техніки, яка потрібна на виконання прориву на певній ділянці фронту за шириною і на певну глибину фронту. До того ж це просто вирахувати. Десь рота танків на кілометр. Це грубо. Рота: 10 танків – на кілометр. А далі глибина фронту – залежно від завдань. Танки – само собою.

Авіація. Авіація важлива якраз під час наступу. Річ у тім, що зараз у тому бою, який зараз є, – принаймні ми в цьому стані перебуваємо – у нас дуже сильна система протиповітряної оборони. І ми авіацію супротивника не підпускаємо до лінії фронту. Вони не підходять: бояться заходити за лінію фронту. Іноді заскакують на гранично малих висотах, не доходячи два-три кілометри, піднімають ніс літака, вертольота, відстрілюють НУРС – і відходять, щоб наші Stinger їх не завалили. Це максимум, що вони поки ще можуть більш-менш робити.

– І то валять.

– Ми валимо їх, так. Вони проскакують. Не завжди лінію фронту льотчики визначають. Там же частки секунди – це вже кілометри. Ну, тут дуже складно льотному складу. А вже льотний склад не той, що був рік тому. Уже жовторотики пішли. Тобто кондових і профі ми приземлили торік, а жовторотики зараз... Чому їх більше й лягає, коли вони вискакують. Зараз це видно і з вертушками, і з "сушками". Їх більше лягає. Ми їх більше приземляємо.

Авіація. Авіація потрібна для наступу переважно. В обороні – так-сяк. Вона не буде проти противника працювати, тому що ППО непогано дає раду. Але проти, припустімо, ракет авіація також потрібна. І для наступу в наземному виконанні, і для виконання завдань перехоплення. Тобто потрібен багатофункціональний винищувач, який міг би нести авіабомби, міг нести ракети "повітря – земля" для роботи по землі й міг нести ракети для перехоплення ракет противника.

– Це F-16?

– Це типів F-16, F-18, Gripen... Тобто, з одного боку, легкий і багатофункціональний винищувач... Тут дуже важливо, що будь-який винищувач працює як перехоплювач проти літаків противника й будь-якого літального апарата. Будь-який винищувач на це заточений.

Фото: EPA

– І скільки таких треба нам винищувачів?

– Для виконання певних завдань. Припустімо, для виконання завдань наступу нам треба щонайменше кілька ескадрилій. Ескадрилья – це 12 літаків. Дві ескадрильї – це бригада. Тобто одну бригаду для виконання однієї наступальної дії. А реально, щоб закрити небо, нам треба щонайменше п'ять бригад, це точно. Це вже понад сотню літаків. До того ж у нас начебто й була ця сотня літаків, але вони, знову ж таки, різнопланові. "Су-25" – штурмовики, тільки по землі могли працювати, "Су-24" – бомбардувальники, тільки по землі могли працювати. "МіГ-29" і "Су-27" – ці начебто багатофункціонали, але неапргейджені. Ми свого часу не стали їх покращувати. І вони працювали старими радянськими ракетами, і досі працюють.

Відверто  кажучи, мені шкода льотчиків, котрі працюють такими ракетами. Це ракети "Р-27" і "Р-73". Це із напівактивними головками самонаведення. Льотчик має підійти до цілі, підійти до літака противника, його підсвітити, і постійно, поки ракета йде, він має тримати у підсвічуванні літак противника. А на всіх російських літаках стоїть система виявлення випромінювання. Він тільки відчуває, що його випромінюють, – він розвертається, і в нього дальності ракет удвічі більші за наші, і льотчик уже не може піти наш. Він просто сам себе засвічує. Це називається "пустив ракету з інфрачервоною головкою самонаведення – розвертайся на 180º, вмикай форсаж – і мотай звідти". Інакше, не дай боже, він розвернеться – і все. Це нібито жарт, та однак таке лихо в нас із нашими літаками. Нам треба повністю весь парк замінювати. Ось весь парк літаків, які ми маємо, нам треба повністю замінювати. Замінювати хоча б на рівень F-16. А для цього треба приблизно п'ять бригад. П'ять – сім бригад.

– Окрім F-16, ми говоримо ще про ATACMS зараз. Держава просить ракети ATACMS 300 км дальності. Що ви про це думаєте?

– Ну, ATACMS – 300 км. Є пускова система типу MLRS або той самий HIMARS – так от туди можна великий спектр ракет...

– І 600 теж, так?

– Так, є 500–600. Це PrSM. ATACMS – це 300 км, а 500–600 – це нова ракета. Вони її відпрацювали, вона вже є: PrSM, якщо правильно.

– Її взагалі не можна збити, якщо її відправити на Росію кудись?

– Ну, у цьому житті все можна збити і можна пропустити теоретично. А от технічно – дуже складно. Це ракети балістичні. Вона йде на кілька десятків кілометрів мало не в космос, а далі звідти починає падати на ціль із розгоном. Іде ближче до гіперзвукової швидкості вже, і її просто неможливо... Жодна система... Якщо немає системи спостереження супутникової. Тобто якщо супутники не бачать точку пуску балістичної ракети, попередньо не визначають балісту цієї ракети і хоча б приблизно визначають точку входу, тобто точку цілі, – тоді, можливо, встигають активувати ту систему протиракетної оборони і той зенітний ракетний комплекс, який у радіусі ураження цієї точки є. Так, до речі, працює система Patriot. Саме так. Бачать точку пуску супутники, вираховують балістичну траєкторію, активують ту точку й ту батарею, яка перебуває в радіусі ураження, і звідти ця батарея далі вираховує точку зустрічі – відправляє ракети назустріч. На зустрічних курсах можна лише збити такі гіперзвукові балістичні ракети.

– А Patriot – гарна система?

– У цьому сенсі – так. Patriot – дуже гарна система, SAMP-T найновіша й ізраїльський "Хец". Ось три системи, які приблизно однаково працюють.

– Що ще Україні потрібно, окрім уже вище перерахованого?

– Ну, якщо зайде авіація... Тільки авіація – мається на увазі, із певним озброєнням. Не просто літачки, а авіація, якій нададуть певне озброєння. Можна говорити про те, що авіація – це в якомусь сенсі зброя масового ураження. Після того, як працює авіація, на землі не залишається нічого. Там, де зайшла ланка бомбардувальників і відбомбардувалася... Кожен літак може брати 5–7 тонн бойового навантаження. 5–7 тонн. Один снаряд – це 50 кг. А це 5–7 тонн. Ні, з артилерію не порівняти – нічого. Тобто можна говорити про зброю масового ураження.

Тому якщо буде досить авіації, ми цю живу силу переоремо. До того ж на глибину бойового радіуса літаків. Авіація як працює? Спочатку авіація антирадарними ракетами вибиває всю ППО супротивника. Просто всю. Де хоч щось засвітилося – радіовипромінювання із землі – іде ракета – і все, уже його там нема. І працює протягом кількох тижнів: два – три тижні, місяць. Поки всю ППО противника не знищать, авіація не заходить виконувати бойове завдання. От після того, як останній зенітний ракетний комплекс знищать, заходять уже бомбардувальники. І починають переорювати із землею все, що там на землі є. Причому від 500-кілограмової бомби... Уявіть, що таке п'ять тонн: 10 бомб одразу сиплеться по 500 кг на голови. Це приблизно як... Якщо порівняти – це 10 "Іскандерів" в одну точку. Але це просто неможливо виконати з допомогою балістичних ракет: їх стільки немає. Їх дуже багато треба. А тут одразу один літак несе десяток бомб півтонних. Тобто на землі переорюють усе. Просто нічого не лишається.

Як можна впоратися з росіянами, з живою російською силою? Завдяки авіації. Артилерія триматиме лінію фронту на глибину її роботи. У середньому артилерія працює на 15–25 км. Є, зрозуміло, ракети, РСЗВ, але це зовсім не те. Армійська арта працює на глибину 15–25 км: ось там, де вона може щось переорати. А вже авіація переоре на глибину бойового радіуса. Середній бойовий радіус, припустимо, у того самого F-16 – пів тисячі кілометрів. Тобто 500 км можна буде проорювати туди й назад. І це саме той механізм, той режим, у якому нам доведеться воювати з Росією.

– Чи дадуть нам авіацію, як вам здається?

– Я навіть упевнений, що дадуть. Річ у тому, що є певні... Я був упевнений у тому, що нам дадуть танки, ще перед Новим роком. Щойно я почув, що нам дають Bradley – бойові машини піхоти – у великій кількості. Але є речі, які дають до чогось. Тобто бойові машини піхоти – це броня, яка супроводжує і підтримує танки. Тому не було сенсу в такій кількості давати Bradley, якщо не припускати, що передаватимуть танки. Тобто такі речі, які одна за одною тягнуться. Дають Bradley – отже, даватимуть танки. Якщо дають кілька: танки і Bradley – обов'язково даватимуть прикриття з повітря. Інакше танк із БМП, хай який він є танк, хай якою є БМП... Якщо вони з повітря не прикриті авіацією – це дуже легка ціль для будь-якої авіації. Вони навіть жертвуватимуть, припустимо, авіацією, жертвуватимуть літаками, але вони вибиватимуть танки. Тим паче, полюватимуть. Уже, по-моєму, оголосили 10 млн за кожен Abrams росіяни. Вони полюватимуть за цим – поки що штучним – товаром. Танки все-таки будуть у штучному вигляді. Тому їх треба обов'язково прикривати літаками. І їх обов'язково дадуть. Інакше тоді не давали б ні Bradley, ні танки. Тобто я тільки із цього розумію, що авіацію передаватимуть.

І до того ж іще один показник того, що передаватимуть авіацію: нам передають Patriot. Patriot передають ще й для того, щоб прикривати авіабази. НАТО, американці, той самий Ізраїль, там, де використовують Patriot, – їх використовують для прикриття авіабаз. Це досить гарна пара: коли літаки на землі прикривають Patriot, а вже Patriot працює із літаків ракетами. Маю на увазі, Patriot як система зенітного ракетного комплексу, як система протиповітряної оборони. Тобто вона може працювати і з платформи, яка несе протиракети в себе на борту літака. Тобто тут ось ця пара. І без літаків немає тріади на землі – не виходить, – ні пари ППО у повітрі. Тому літаки будуть точно.

– Я так розумію, що у росіян нічого такого немає. Чи є?

– Ні. Вони навіть у цей бік не рухаються. Ми свого часу, ще в Радянському Союзі, розійшлися у напрямах. Тобто росіяни залишилися на радянській концепції протиповітряної оборони: збільшення дальності локаторів, збільшення дальності ракет, – а американці пішли іншим шляхом: у них дальність локаторів завдяки видимості супутників. А це вже практично нескінченна видимість. Тобто все залежить від кількості супутників як таких. І управління процесами через дальність самої ракети Patriot, через їхню кількість і покриття мережі. Тобто мережа накривається, дивиться супутник. А у росіян – ні, дивиться локатор. Намагаються збільшити її дальність завдяки її вазі. А тут одне за інше тягне. Тобто що далі летить ракета, то вона важча. Що важча, то більший треба двигун, щоб її розігнати... Тобто такий рух у нікуди.

Тому мережева система накриття Patriot набагато ефективніше діє. До речі, так само використовують і SAMP-T, і "Хец" у такому самому режимі. Тому росіяни вже просто не наздоженуть. Вони не у той бік пішли.

Фото: EPA

– Непокоїть лише одне. От дають. Дякую за те, що дають. Але повільно, повільно. Увесь час начебто... Ось треба на позавчора вже дати, а дають лише завтра. Плюс час на навчання потрібен. Ось зараз усі говорять про те, що росіяни підуть у наступ. Так? Лютий – березень. А в нас ще нічого із того, що нам пообіцяли дати, немає. І буде– невідомо коли. Може, влітку, а може, восени. Що ви думаєте?

– От щодо строків. Росіяни вже пішли у наступ. Росіяни пішли в наступ із російського Різдва – з 6–7-го числа [січня]. Вони запропонували перемир'я. Під виглядом перемир'я мали переформатуватися у районі Вугледара, у районі Соледара. Тобто у цих двох точках. Але ми не погодилися, звісно. Рух у районі Вугледара погасили тоді. Вони теж почали рухатися у районі Вугледара тижнів зо три тому. Наші відпрацювали, відмінусували, кого треба було. А в Соледарі вони все-таки під цим прикриттям почали рухатися. І зараз уже весь фронт донецький почав рухатися, у наступальному...

Росіяни скрізь наступають: від Вугледара до Соледара. Тобто наступ уже триває. Тобто те, про що кажуть: за два-три місяці щось почнеться... Не почнеться. Уже все почалося. Зеленого свистка не буде, як це було 24-го числа. Усе, що у них є, вони відразу заводять. Ми це бачимо чудово. Тобто російську систему мобілізаційну запустили вже на повну потужність. Вона більше вже із себе нічого не вичавить. 100 тис. людей на місяць. Це я вже казав. 200 – на два місяці.

– Це дуже багато.

– Ну, це чимало. Це небагато, за мірками, припустимо, Другої світової війни, але це немало всього лише на 1 тис. км фронту. Усе залежить від ширини фронту. Ось у нас зараз ширина фронту 1 тис. км загалом. Ну, мінус десь 300–400 км – це фронт, який прикритий Дніпром і Каховським водосховищем. Тут він мінісується. Частина фронту ще мінусується через Оскол під Валуйками. Тобто лишається десь 600–700 км таких: реальних.

– Ну чимало.

– Чимало, так.

– Це ви врахували Білорусь?

– Ні, ні. Білорусь поки не треба чіпати. Точніше, враховувати. Бо ці тисячі кілометрів між Україною та Білоруссю... У Білорусі кількість військ наразі... Навіть якщо цей окупаційний режим Лукашенка і зробить режим мобілізації... Він готується до мобілізації. Вони вже перевірили, напевно, чотири рази туди й назад усіх готових. І протягом двох тижнів вони можуть поставити під рушницю 50–60 тис., ну, загалом. Але це все одно не той корпус, який може виконати наступальні рухи. Тому однозначно Білорусь поки не можна брати до уваги. Немає жодного сенсу. Вони впруться в нашу оборону, яку зараз вибудував генерал [Сергій] Наєв. Знаю його добре особисто з 14-го року по Донбасу. Він на цьому розуміється. Північний кордон точно укріплено. Тому з Білорусі – ні.

А от рух... Ось ці 100 тис. людей – вони працюватимуть на 100 км фронту зараз. Тобто 100 тис. щомісяця заходитимуть на донецький фронт, і ці 100 км донецького фронту вони намагатимуться рухати. До того ж завдяки живій силі. Заходитимуть із технікою – завдяки техніці. Тобто авіація... Сіли вони зараз на "Азовсталі" у Маріку [Маріуполі], вертушки перекинули.

– База, так.

– База, так. Ось ці вертушки, до речі, працюють по Вугледару. Підходять, працюють... По-моєму, ми ланку вже чи навіть більше, чотири-п'ять гелікоптерів, поклали там. Тобто щойно в них щось буде готове, вони одразу будуть... Ніхто ніде нічого не накопичуватиме. У них бракує... Тільки якщо вони зупиняться, у нас одразу війська підуть у зворотний бік – і фронт піде у реверс. Тому вони живою силою його підтискатимуть. Вони прикрилися в районі Дніпра Дніпром і Каховкою, у районі Запоріжжя спробували наситити лінію фронту й зупинилися. Уже десь із тиждень туди нічого не йде. Тобто вони наситили лінію фронту для оборонних заходів – і все, заспокоїлися. Спробували в районі Оріхова і Гуляйполя спробувати нашу оборону – зрозуміли, що вона там кондова, залізобетонна. Відтягнулися назад, закопалися – і сидять тихо, як миші. А рухатимуться на донецькому фронті. Ці 100 тис. будуть щомісяця.

– На Київ ви відкидаєте рух?

– Однозначно ні – не буде жодного руху на Київ. Річ у тому, що, найімовірніше, політичне керівництво вийшло, зрозуміло свою повну профнепридатність у вирішенні військових питань. Вони відійшли на задній план – і долучилися військові. У військового логіка... Будь-який військовий у світі... Це як математика. Так? Тобто і у Парагваї, і у нас два на два – чотири.

– "Можемо чи не можемо".

– "Можемо чи не можемо". Не можуть росіяни взяти Київ. Не можуть росіяни тією армією, яка в них є, – і протягом найближчих років 10, можливо... Я не кажу вже про місяці чи роки. Років 10 росіяни не створять армії, яка могла б, припустімо, претендувати на Київ. Це просто неможливо.

– А Харків?

– Харків – можуть лише підійти. Теоретично можуть підійти фронтально. Підійти і почати витискати. Не оточенням, а як вони зараз, скажімо, у Бахмуті намагаються зробити. А буде те саме. Тобто ось так підійдуть, можуть дійти до Харкова, тілами закидати наші укріплення, припустімо, з боку Бєлгорода, дійти до Харкова, упруться в міські будівлі – і зупиняться, як зупинилися у районі Бахмута. Знову безглуздий рух. Ну тобто він сам собою просто безглуздий. Його просто ніхто не робитиме.

А ось чому вони на Донбасі ці 100 кілометрів? Річ у тому, що окупований Донбас – це старі гори, це узвишшя 300 м над рівнем моря. Звичайно, вони згори і їм набагато простіше пересуватися. І скрізь, де вони нас витискають, вони нас витискають або згори донизу, або намагаються, зверху спускаючись, із низин витискати. Той самий Бахмут – він зараз... У них горлівське узвишшя. От у них із нього Бахмут – як на долоні. Вони розстрілюють, як тир. Це те саме, що ми зараз робимо в районі Соледара. Тобто ми відійшли на узвишшя, за Бахмутку пішли на захід, піднялися нагору – там кілька десятків метрів узвишшя – і вже Соледар як на долоні, вже артилеристи можуть грати у морський бій. Жартую. Проте працюють по Соледару – вже по росіянах. Тобто через це тільки Донецьк. Більше у жодній точці по жодному напрямку російські генерали, які зараз уже долучилися у режим, і їм дозволили, – вони з іншого напрямку вже рухатися не можуть.

– Ми можемо покинути Бахмут?

– Можемо. Якщо буде певна... Тобто на це потрібен росіянам час. Для того, щоб ми покинули Бахмут, вони мають виконати два завдання або одне з двох: або оточити Бахмут повністю, перерізати всі шляхи постачання... Це має назву "оперативне оточення". Тобто вони мають зайти з боку Кліщіївки до Часового Яру для того, щоб перерізати певні лінії постачання навіть із Краматорська. І вони мають дійти аж до траси з Бахмута на Слов'янськ. А це ще кілька десятків кілометрів від Соледара. Ось тоді вони візьмуть усі лінії постачання бахмутського угруповання. І під артилерійський вогонь, тобто під контроль артилерії. Звісно, це має назву "оперативне оточення". Наші війська виходитимуть. Це звичайний прийом. Прийом нормальний, як витиснути гарнізон, скажімо, з площі. Або закидати тілами, як вони це зараз роблять. Вони намагаються кількістю сидільців (зеків. – "ГОРДОН"), які ще у них залишилися, з боку Кліщіївки, з південного сходу закидати тілами і намагатися витиснути українські війська. Або розбити повністю всю промку Бахмута артилерією, розбити повністю: до пів метра – всі висотки, які там є, щоб там ніде вже було оборонятися. Тоді українські війська підуть на узвишшя, як це було зроблено у Соледарі. Тобто вони розбили промку, розкатали місто – і нам довелося піти на узвишшя за річку Бахмутка.

– У росіян вистачає снарядів, дивіться, вистачає техніки. Вони виробляють зараз? Чи це все старі запаси?

– По-перше, вони виробляють все, що вони виготовляли і рік тому.

– І ракети також.

– І ракети. Щонайменше одну ракету на день виробляють крилату.

– А санкції, не санкції… Нічого не працює?

– Санкції так не відпрацюють, як би хотілося. Тобто є сірі схеми. Припустімо, елементну базу можна, зрештою, у валізі провезти десь із Китаю або з Тайваню. Це вирішують. Якщо наркотики возять тоннами, то це вирішать. І вони вирішують. Вони розуміють, що зараз замість наркотрафіку у них трафік елементної бази відбувається. Втрачають багато. Тому це насправді невелика... Це проблема для них, але невелика. Вони її вирішують.

Ракету на добу щонайменше вони виробляють. Буває, більше. За різними позиціями – навіть більше. Вони виробляють 5 тис. снарядів на добу зараз.

– Це багато?

– Ні. Усе залежить від ширини фронту. Якщо на 10 метрів – це багато. А якщо на 1 тис. км – це дуже мало. Але що вони роблять? Просто вони в одну локацію більше постачають снарядів. І ось у них ще є певні складські запаси. Виходячи з динаміки зменшення кількості боєзапасів, що відстрілюють, можна сказати, що вони на нулі по складських запасах вийдуть десь до весни. Тобто у них на складах уже нічого не залишиться, і вони працюватимуть із коліс. А це 5 тис. снарядів на добу. І 5 тис. снарядів вони постачатимуть щодня на ці 100 км. Я ж чому й кажу: 100 км... 5 тис. снарядів на 100 км – це нормально до виконання наступальних дій. І вони ці 5 тис. на добу використовуватимуть, намагатимуться нас витискати. У нас уже є певний паритет. Деякий поки паритет. Ми теж десь можемо 5–7 тис. снарядів – щоправда, по всій лінії фронту – працювати. Тобто по всій тисячі кілометрів. Чому я й кажу: бракує. Нам потрібні снаряди, нам потрібні гармати.

– Теж надзвичайно гірка, моторошна, огидна історія: Україна, яка завжди славилася своєю зброєю... Тільки "Південмаш" один чого вартий. Найкращий ракетний завод у світі. Щоб так оскандалитися і не виробляти нічого. Зовсім нічого.

– Я вже говорив щодо президентів. Тут питання не лише до президентів. Питання і до нашого народу українського. Треба вже порозумнішати. Коли когось обираєте – ну обирайте профпридатну людину. Я зараз не говоритиму про професії тих президентів, яких ми обирали протягом усіх цих 30 років, але самі просто для себе пройдіться по всій лінійці і подивіться їхній професіоналізм.

– Але Леонід Данилович – саме ракетник.

– Леонід Данилович – ракетник. Але Леонід Данилович – "червоний" директор. А "червоні" директори будуватимуть радянське виробництво. І ось він почав будувати радянське виробництво із певними виробничими циклами.

– Мені чомусь здавалося, виходячи з того, що говорили військові, що 5 січня ми мали взяти Кремінну. Чи були у вас такі дані?

– Кремінну ми не те що мали. Кремінну ми могли взяти й раніше: до Нового року. Там був момент, пов'язаний із нашими певними діями. Так, напевне, до 5 січня ми вже точно... Тільки ми не саму Кремінну мали взяти – ми мали перерізати нитки постачання: Р-66... Тобто взяти практично у повне оточення саму Кремінну. Але зайти із півдня. Не з півночі, як ми зараз перерізаємо й виходимо до Червонопопівки, а зайти з півдня. Так, десь на 5-те число. Але не склалося.

– Там заміновано багато. Так?

– Там вони замінували. До того ж мінували цікаво. Коли кажуть, там карти мінних полів... Усього цього просто не було. Мінували перед собою, за собою, ліворуч, праворуч. Окрім того мінували у кілька заходів. Тобто, скажімо, спочатку одна бригада мінує, друга, третя... Просто коли мінують, скажімо, сапери... Сапер знає, як пройти навіть мінами. Тобто він чудово це розуміє. А от коли сапери йдуть після мінування, тоді ті, хто там лишається, – там у них проблеми – у росіян. Це стосовно росіян. Вони бувають мінними полями з усіх боків закриті й самі бояться з них вийти. Дуже багато мін. Перекрили вздовж і впоперек.

– Але ми візьмемо Кремінну і Сватове?

– Ми однозначно візьмемо не лише Кремінну і Сватове. Зі Сватовим – тут простіше. Зараз ідемо через Куземівку – трохи південніше, – на північ від Сватового, перерізаємо дорогу головну з Валуйків. Після того, як її переріжемо, залишиться лише одна дорога – на Старобільськ. І до неї теж підійдемо. Тобто ми сватовський гарнізон просто витиснемо – і вони підуть зі Сватового. А з Кремінної, найімовірніше, їм доведеться піти. Просто є правила війни. Ітимуть. І вони це розуміють. І ми вже бачили, як це все вони роблять.

Кремінну візьмемо у кліщі, найімовірніше, з півдня і з півночі. До того ж з півночі: з Червонопопівки – навіть не на Кремінну, а, найімовірніше, рушимо одразу на Рубіжне. Це найоптимальніший варіант. Перетинаємо ту саму дорогу туди і назад. І на Кремінну, і з Кремінної на Рубіжне. І з півдня підтиснемо. Тобто щодо Кремінної питання, можна сказати, вирішено. Річ у тому, що Кремінна розташована в найбільш незручному положенні із цієї агломерації. Там чотири міста: Кремінна, Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Кремінну ділить навпіл ріка Красна. І дуже незручно, якщо ми туди підійдемо, їм буде її обороняти. І вони йтимуть. Тобто там ще залишилося, можливо, кілька кілометрів до того, поки гарнізон Кремінної ухвалить рішення йти на Рубіжне.

– Ви сказали про те, що політики відійшли від ухвалення військових рішень, надавши це військовим. А скажіть: на вашу думку, Герасимов, інші генерали – вони взагалі підготовлені? Чи це все люди, які вступали до військових училищ за бабки, закінчували за бабки, звання здобували за бабки? Чи вони тямущі?

– Там треба розділити міністерство оборони та Генштаб. До речі, як у нас. Міністерство оборони – мабуть, у всіх країнах – це обійняти і плакати. Коли подивишся на міністерство оборони – там до військової справи ніхто... Річ у тому, що саме міністерство оборони – це великий потік грошей. Надзвичайно значний потік грошей. Тому переважно до міністерства оборони підтягуються самі пройдисвіти, якщо так...

– Ми вже бачимо за скандалами корупційними, що там відбувається.

– Уявіть, що це відбувається зараз, під час війни. А що коїться до війни... Тобто це можна множити на 10. Це зараз вони трохи бояться ось так, бо можуть просто схопити кулю від якогось солдата, який не їв три доби. Я грубо кажу. А що було до війни... І це не лише нас стосується. Це стосується всіх міністерств оборони в усьому світі: і в демократичних країнах, і хай у яких вони є. Там дуже великі гроші і дуже багато спокус і механізмів, як це фінансування можна вивести. Тому що реально дуже складно, не маючи певної системи... Американці її якось налаштували, щоправда, там мало не до одного снаряда: вони бачать, як він іде і як його використовують. Але це дуже складна система. І це треба бути американцем, в американській армії. І спочатку, стартово, її так вибудовували з нуля, а перебудувати неможливо. У росіян та сама проблема. Там же у міністерстві оборони я не знаю військових. Ну оленярі. Хто там?

– Перед цим був директор меблевої крамниці.

– От. Це звідти. Я просто для чого говорю? Для того, щоб трохи відокремити. Міністерство оборони – це міністерство оборони. Це не армія. Це завгоспи. А от військові в Генштабі російському – там реальні військові. Вони пройшли певні етапи підготовки. Це люди, і Герасимов зокрема, які професіонали у своїй справі. Фахівці реальні. Сказати, що вони щось купили або... Вони вийшли саме за своїми профякостями на певне управління. Тому що керувати штабом двомільйонної армії – це реально треба бути головатою людиною. Деякі генерали, зрозуміло, є... Я не сказав би, що вони погони за гроші купували. Просто не впоралися з певною ситуацією, не встигли перебудуватися з радянської армії. Герасимов, до речі, що робив? Герасимов протягом останніх 10 років намагався відбудувати російську армію за просунутими зразками світу.

– НАТО?

– Не лише НАТО. Він і ізраїльський підхід пробував, і китайський, і індійський, і пакистанський, навіть наскільки я знаю. Тобто він намагався. Але питання в тому, що, по-перше, зашкарублість будь-якого російського механізму. Хоч який узяти – він весь закостенів. Тому він його просто не зрушив, не просунув. Це саме біда Герасимова зараз: він нічого зараз зробити не зможе у найближчі 10 років. Йому для того, щоб виконати бодай якесь завдання, навіть завдання оборони... Я вже не кажу про завдання широкомасштабного наступу в Україні. А навіть завдання оборони Російської Федерації зараз – от він його не виконає. Якщо зараз Китаю, там, Казахстану – про Америку взагалі мовчу – навіть Північній Кореї – спаде на думку зайняти Амур чи Амурську область, або десь у районі Владивостока – вони нічого не зроблять.

– От якби комусь спало на думку щось у них зараз зайняти, коли всі ресурси тут... Подивився б я на це.

– Так, це північнокорейцям лише можна. Тим паче, що ядерна країна поруч постояла. Тому у Герасимова не вийде. Він професіонал своєї справи, профі, але зашкарублість армії і непідготовленість. Навіть якщо зараз повністю поміняти, переставити всі важелі управління російською армією на нові рейки – найпрогресивніша система управління, постачання тощо – готувати доведеться з нуля практично. Тому що всіх професіоналів ми торік відмінусували. Мобілізовані – це не професіонали. Тобто це люди з вулиці. Це саме те, про що я говорив: їх не можна було набирати. Це не армія. Стадо – так. Стадо, припустимо, з автоматами – так. Але це не армія. Нікого ж із них не можна на літак посадити. А чому? Тому що для того, щоб підготувати льотчика, його треба щонайменше чотири роки готувати в льотному училищі, після цього ще приблизно стільки ж доводити до рівня певного професіоналізму. 8–10 років – виходить льотчик першого-другого класу до виконання певних бойових завдань. А до цього часу це жовторотик, який може злітати, сідати – і все. Це дві великі різниці.

А далі – чого ще нема? Підготувати – це одне. А друге у росіян – вони не встигають підготувати самі війська. Не те що одну людину підготувати – спочатку треба підготувати людину, потім її провести через певні системи бойового злагодження, припустимо, у режимі навіть батальйонно-тактичної групи. Ось у них зараз усі мобілізовані проходять бойове злагодження у складі батальйонно-тактичної групи, батальйону. Тобто 500 людей. От вони намагаються якось цим батальйоном... Кілька місяців вовтузяться, щоб батальйон правильно розташовувався, виходив, виконував завдання, відходив... А тепер для того, щоб виконувати оборонні завдання, цього ще, може, й вистачить. Коли батальйону нарізають два кілометри фронту, його туди виводять і кажуть: "Там ворог, а там ти. Ось ваші два кілометри. Ліворуч у вас 3-й батальйон, праворуч у вас 7-й батальйон. А ви тут стоїте, на двох кілометрах утримуєте лінію фронту". Це ще якось можна. Але для того, щоб наступати – і тим паче, широкомасштабно, – це треба проводити бойове злагодження у складі корпусу. Тобто це щонайменше корпусу, а реально – трьох корпусів. А це кілька бригад. Корпус – це навіть дві-три дивізії. Це десятки тисяч людей. Ось для того, щоб підготуватися до війни наступальної, їм треба, по-перше, набрати десятки тисяч професіоналів, підготувати їх... А я розповів, скільки це: до восьми років – льотчиків, якщо гарний піхотинець – роки, танкісти, артилеристи – те саме. Потім у складі тисяч, десятків тисяч людей провести бойові злагодження, провести дуже багато навчань. А ось потім, можливо, ще кудись рухатися. Так отнічого цього у них немає. І нічого не буде.

Тобто всі розмови про широкомасштабний наступ росіян одразу з охопленням України, там, чи ще чогось – це маячня божевільного. І це маячня, я так розумію, була Путіна. Це було зрозуміло. І всім військовим це було зрозуміло. Ця маячня, я так розумію, вже відійшла на другий план. Вийшло на перший план уже військове планування: той самий Герасимов або Генштаб – не міністерство оборони. Ви бачите: на блакитному гелікоптері перестав навіть [міністр оборони РФ Сергій] Шойгу літати. Вийшов на перший план Герасимов. І він уже з того, що має, виконує якісь дії. Які? Реально лише спробувати висувати ту живу силу і техніку на певних ділянках методом витискання. Максимум, на що вони ще спроможні, – це намагатися одній батальйонно-тактичній групі поставити завдання обійти Бахмут із півдня, а другій батальйонно-тактичній групі поставити завдання обійти Бахмут із півночі. І от вони що роблять? Поступово якось намагаються витискати. Вони навіть тут не можуть зібрати і почати керувати процесом. От він [Герасимов] від безвиході виконує такі дії.

Фото: EPA

– Романе, ви знаєте, мені дуже подобається наша розмова. По-перше, ви професіонал, а по-друге, ви дуже чітко відповідаєте на запитання і не прикрашаєте ситуації. От мені подобається, коли люди тверезо мислять і тверезо говорять. Я вам зараз насамкінець запропоную бліц. Короткі запитання – короткі відповіді. Ви спокійні загалом щодо ситуації на фронтах?

– Так. Зараз – так.

– Ви – начальник Генерального штабу або головнокомандувач, у вас є необхідне озброєння. Куди ви йдете бити ворога насамперед? На якому напрямку?

– На азовське узбережжя. У будь-яку точку азовського узбережжя. Далі – Крим. Після того, як зачищу тил, виходжу на Луганськ із-під Сватового, далі – Таганрог. Відрізаю Донбас, зачищаю Донбас.

– Ух ти! Ви Донбас наостанок залишаєте. Не Крим.

– Ні. Не можна залишати в тилу будь-яке угруповання: навіть запечатане. Не можна займатися Донбасом, поки Крим не буде зачищено.

– За наявності всіх негативних моментів, про які ви розповіли, ви вірите у перемогу України?

– Я впевнений у перемозі України однозначно. До того ж упевнений, виходячи з тієї математики, про яку я говорив. Війна – це математика. Математика свідчить: неможливо 40-мільйонну країну завоювати. Просто неможливо жодними методами зараз.

– Останнє запитання на сьогодні, і пов'язане воно з математикою. Коли, на вашу думку, закінчиться війна?

– Ми витиснемо росіян до кордонів 1991 року протягом цього року, якщо буде... Якщо та динаміка озброєнь, яка є – те, що ми побачили з першого "Рамштайну", – збережеться, то ми до кордонів 1991 року витиснемо їх цього року. До кінця цього року точно. А вже війна з Російською Федерацією закінчиться лише після того, як Російська Федерація розпадеться на кластери, з яких складається, або державні утворення. Може це тривати до 10 років на кордоні 1991 року. Є лише один механізм, яким можна це все припинити, – якщо ми увійдемо в НАТО. Росіяни бояться НАТО, як і чеченців, однаково. Тому з НАТО вони воювати точно не будуть.

– Наш фінал сподобався мені за оптимізмом набагато більше, ніж уся попередня розмова. (Сміється). Я вам вдячний. Щиро дякую.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube