Як готували і провалили спецоперацію щодо вагнерівців. Повне розслідування Bellingcat
Міжнародна розслідувальна група Bellingcat спільно з виданням The Insider 17 листопада опублікувала розслідування "Анатомія "вагнергейту": зухвала українська операція з упіймання російських найманців" про провалену українську спецоперацію із затримання бойовиків російської приватної військової компанії "Вагнер", які брали участь у війні на Донбасі та анексії Криму. Розслідування, очолюване журналістом Христо Грозєвим, тривало рік. У тексті в хронологічному порядку викладено всі деталі підготовлюваної спецоперації, а також причини її провалу. "ГОРДОН" публікує повний текст розслідування без купюр та з дозволу його автора.
29 липня 2020 року білоруські державні ЗМІ повідомили, що спецслужби країни заарештували 33 бійців приватної військової компанії "Вагнер". Згідно з повідомленнями, це була лише мала частина з-поміж понад 200 бойовиків, які перебували в Білорусі, щоб дестабілізувати країну напередодні президентських виборів. Усі ці люди, чиї імена та дати народження було опубліковано в першому повідомленні від 29 липня, були громадянами Росії (водночас деякі також мали подвійне українське та білоруське громадянство).
Ці арешти спричинили внутрішні й міжнародні кризи в Білорусі, Росії та Україні. Білорусь спершу звинувачувала Росію у втручанні в майбутні вибори. Однак згодом ці країни, мабуть, дійшли взаєморозуміння, що призвело до повернення найманців до Росії та подальшої співпраці у військовій та економічній сферах.
Згодом з'ясували, що прибуття російських найманців до Білорусі не мало жодного стосунку до виборів чи спроби російського втручання в них, а насправді було частиною української спецоперації, яка провалилася. Політичні наслідки цих подій відчутні більше ніж за рік. До скандалу причетні чинний і колишній президенти України, а також українські військові, органи держбезпеки та розвідка.
Розслідування Bellingcat та The Insider, яке тривало цілий рік, встановило, що операція, яка в липні 2020 року призвела до арешту 33 найманців, була складною схемою Головного управління розвідки Міноборони України (ГУР МОУ), яку проводили за підтримки департаменту контррозвідки Служби безпеки України (СБУ). Метою операції було обманом завербувати найманців через неактивну нині приватну військову компанію (ПВК). Її об'єктами стали десятки громадян України, Росії та Білорусі, котрі, як вважає українська влада, скоїли серйозні злочини, воюючи на боці підтримуваних Росією збройних формувань на сході України.
Багато, але не всі найманці, які стали метою операції, воювали на Донбасі в лавах сумнозвісної ПВК "Вагнер". Інші билися в лавах спонсорованих Росією "ополченців", а треті працювали безпосередньо на російських військових чи силовиків. Більшість цих чоловіків, які стали ціллю операції, мали досвід служби у "групі "Вагнер" як в Україні, так і згодом у Сирії, Лівії та Центральноафриканській Республіці (ЦАР).
Операцію розпочали ще 2018 року як звичайний збір розвідданих сили ГУР МОУ. До кінця 2019 року, на хвилі успіху таких українських операцій, як затримання та вивезення на підконтрольну територію колишнього командира сепаратистів Володимира Цемаха, проєкт став амбітнішим. До початку 2020 року він перетворився на зухвалу спецоперацію, метою якої стали сотні колишніх найманців, котрі нудилися без діла в рідних містах і селах Росії в період коронавірусного локдауну. Тоді ще розглядали різні варіанти. Зокрема, планували завершити операцію після успішного збору розвідданих або виманити найманців до третьої країни (наприклад, Угорщини, Польщі або країн Балтії) та передати запит на екстрадицію звідти на територію України.
Наприкінці 2019 – на початку 2020 року нові командири спеціальних операцій, які мали успішний досвід затримання таких злочинців, перейшли із СБУ до ГУР МОУ. Це дало змогу спецоперації набути конкретної (і ще амбітнішої) форми. Метою операції стало виманити, затримати та віддати під суд основну групу з кількох десятків найманців. На той час у плануванні проєкту брала участь СБУ, яка створила список цілей, чиї злочини можна було переконливо довести і відповідно до яких суд із високою імовірністю ухвалив би обвинувальні вироки.
За словами трьох колишніх співробітників спецслужб, які поспілкувалися з Bellingcat, зокрема колишнього начальника ГУР МОУ Василя Бурби, на початку липня 2020 року цей остаточний план надали політичному керівництву України, його схвалили. План передбачав захоплення та затримання 33 найманців, для чого потрібно було змусити літак з об'єктами операції дорогою до їхнього фіктивного місця призначення виконати екстрене приземлення на території України. Вибір Мінська як пункту відправлення був зумовлений як міркуваннями необхідності (під час локдауну з Росії не вилітали жодні комерційні рейси), так і зручності. Рейс із Мінська до Стамбула, який є пересадковим хабом для безлічі правдоподібних пунктів призначення, пролітав би над територією України протягом приблизно 28 хвилин, чого було б цілком досить, щоб влаштувати екстрене приземлення в київському аеропорту "Бориспіль".
25 липня зухвала операція, здавалося, ішла за планом – автобус із найманцями перетнув кордон із Росії до Білорусі.
Проте в останній момент було ухвалено рішення відкласти активну частину операції на кілька днів. Нову дату вильоту до Туреччини було встановлено на 30 липня, а група найманців в очікуванні відправлення заселилася спочатку в готель у Мінську, а потім на курорт за містом. Уранці передостаннього дня, який вони мали провести в готелі, будівлю взяли штурмом білоруські спецпризначенці. Вони затримали найманців, тим самим ненавмисно зірвавши українську спецоперацію.
Час та контекст подій, викладених у цьому розслідуванні, було відновлено на основі десятків інтерв'ю з учасниками спецоперації, зокрема з російськими найманцями, які попалися на українську вудку, та колишніми співробітниками українських спецслужб, які брали участь у різних аспектах операції. Представники обох груп вирішили поговорити з Bellingcat, щоб розвіяти те, що вони вважали дезінформацією, поширюваною як у Росії, так і в Україні.
Щоб перевірити слова цих людей, команда розслідувачів Bellingcat проаналізувала та верифікувала сотні електронних файлів, зокрема заявки про взяття на роботу, надіслані найманцями, фотографії військових орденів та медалей, рекомендаційні листи від колишніх командирів та довідки про стан здоров'я, які вони надіслали своєму новому фіктивному роботодавцю. Що дуже важливо, ми проаналізували також сотні годин аудіозаписів, зібраних під час підставного вербування. Деякі із цих документів та аудіофайлів раніше злили в українські ЗМІ, проте їхня справжність раніше не діставала незалежного підтвердження.
Команда Bellingcat також підтвердила основні елементи хронології подій, звернувшись до тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. Ця комісія незалежно від Bellingcat займається розслідуванням обставин навколо ймовірного провалу цієї спецоперації.
Докладний розбір методик розслідування, які ми застосовували, працюючи над цією історією, а також обґрунтування нашого рішення зберегти анонімність деяких джерел, ви можете знайти в окремій статті.
Витоки спецоперації
Згідно з інтерв'ю із чотирма колишніми співробітниками українських спецслужб і колишнім президентом України Петром Порошенком, операція сягає своїм корінням початку 2014 року, коли Україна розпочала розвідувальні та антитерористичні операції. І українська військова розвідка (ГУР МОУ), і орган внутрішньої держбезпеки (СБУ) почали збирати дані та складати досьє на російських бойовиків (зокрема найманців), які воювали на сході країни. СБУ, яка також має функції розслідування кримінальних злочинів, почала складати кримінальні справи на окремих бойовиків, які, як вважали, скоїли серйозні злочини.
До середини 2018 року українські спецслужби мали детальне уявлення про структуру, практики та склад російських ПВК, насамперед так званої ПВК "Вагнер", яка афілійована і її фінансує наближений до Кремля бізнесмен Євген Пригожин. Коли ПВК "Вагнер" стала перекидати найманців з України в інші гарячі точки, наприклад Сирію, Лівію, ЦАР, Мозамбік та інші країни Африки, українські спецслужби дізналися більше про практики вербування, просування по службі та ротацію найманців, а також їхню взаємодію з російськими силовиками.
Згідно з вищезазначеними колишніми співробітниками спецслужб, два аспекти цієї інформації стали вкрай важливими для майбутньої спецоперації. По-перше, найманці ПВК проходили ротацію між завданнями. Наступного завдання доводилося чекати, сидячи вдома в рідних містах та селах, іноді місяцями чи навіть роками. Це змушувало їх шукати альтернативний заробіток. По-друге, російський ринок ПВК не є ні однорідним, ні централізованим: "група Вагнера" Євгена Пригожина з 2014 року відповідала за більшість операцій за кордоном і була практично єдиною, якій довіряли бойові завдання, однак є також кілька дрібніших компаній, які російські силовики або контролюють, або примиряються з їхнім існуванням. Ці компанії найчастіше надають небойові послуги – наприклад, охороняють цінні вантажі чи закордонні об'єкти російських компаній.
На основі цих відомостей станом на початок 2019 року загалом склалася смілива схема операції. Метою її було захопити невелику кількість російських найманців, які шукали роботу та чиї злочини на сході України можна було довести. Планували їх виманити в місце, де їх можна буде затримати, екстрадувати та передати до українських судів. Спочатку обговорювали такі ідеї, як пропозицію виманити від двох до п'яти безробітних найманців до тренувального табору в Угорщині на фіктивний курс підвищення кваліфікації, який на ринку ПВК необхідний для вищої заробітної плати. Розглядали й інші концепції таких масштабів, де кінцевим пунктом маршруту були країни Балтії.
Амбіції наростають
27 червня 2019 року під час спільної операції ГУР МОУ та СБУ на підконтрольній Росії території на сході України вдало викрали громадянина України Володимира Цемаха, обвинуваченого в убивствах 2014 року, коли він був командиром бойовиків у місті Сніжне. У період, коли він командував протиповітряною обороною Сніжного, доправлена з Росії установка "Бук", розміщена неподалік міста, збила рейс MH17, унаслідок чого всі 298 людей на борту загинули. Це робило Цемаха важливим свідком і, можливо, співучасником збиття, що робить його захоплення ще примітнішим досягненням українських спецслужб (згодом Цемаха передали Росії в межах обміну полоненими, незважаючи на запити голландської та австралійської влади передати його спільній слідчій групі, яка займається розслідуванням).
Попри те, що українські спецслужби під час операції зазнали втрат (один співробітник загинув, підірвавшись на міні, а іншого було серйозно поранено), ця операція підняла бойовий дух та амбіції ГУР МОУ та п'ятого управління (відділу, відповідального за Київ та околиці) департаменту контррозвідки СБУ
Імпровізована спільна група розвідників зуміла провести операцію зі стеження та затримання у глибині підконтрольної Росії території. Команді вдалося вивезти підозрюваного під впливом седативних препаратів через підконтрольний Росії пункт переходу на лінії зіткнення, посадивши його в інвалідний візок і вдавши, що він – їхній хворий родич, якому терміново потрібна медична допомога на підконтрольній Україні території. Мабуть, найголовніше те, що ця операція продемонструвала, що російські спецслужби уважно не стежать за місцем перебування та безпекою потенційних важливих свідків і/або цілей для затримання.
За словами колишніх співробітників ГУР МОУ, успіх затримання Цемаха та знання про вразливість російських спецслужб, здобуті внаслідок цієї операції, змусили команду переглянути раніше складені плани. Тепер ішлося про амбітнішу спецоперацію, метою якої мали стати десятки або навіть сотні підозрюваних.
Операція "Авеню" 1.0
До вересня 2019 року ГУР МОУ зібрало особисті дані, зокрема статус зайнятості, місцеперебування та контакти понад тисячі колишніх найманців, більшість із яких у період із 2014-го до 2018 року брала участь у війні на сході України. Українська розвідка вже знала, хто стане ціллю операції. Залишалося питання "як?".
Згідно з інформацією тих же колишніх співробітників спецслужб, приблизно в цей час на сеансі "мозкового штурму" в ГУР МОУ запропонували сміливу ідею. Вона полягала в тому, щоб створити фіктивну ПВК для вербування колишніх найманців, первинною метою якої був би збір із перших рук даних та, можливо, зізнань у скоєнні злочинів на території України. Як другу фазу операції робоча група ГУР МОУ вивчала можливість виманити меншу групу найманців зі списку найсприятливіших цілей на іноземне "завдання" та забезпечити їх захоплення за межами Росії. Утім, другий етап операції не був вирішеною справою: навіть початкова фаза збирання розвідданих здавалася дуже привабливою і досить амбітною.
Щоб досягти мети операції, спеціальна команда із шести осіб почала розробляти легенду та докладний план. Щоб мінімізувати ризик провалу операції, вони працювали ізольовано. Легенда мала містити три елементи: ПВК для вербування, яка заслуговує на довіру, правдоподібне іноземне завдання та переконливого "куратора" проєкту нібито з російських спецслужб.
Фіктивна ПВК "МАР"
Щоб мати хоч якусь надію спокусити найманців на новий контракт, команді був потрібен правдоподібний підставний роботодавець.
Тому команда ухвалила сміливе рішення таємно використовувати реальну ПВК, засновану в Санкт-Петербурзі 2012 року, але яка згодом припинила свою діяльність. ПВК "МАР" могла похвалитися участю в кількох операціях "на користь Росії" на сході України 2014 року. Самопроголошений уряд "ДНР" (одного з підтримуваних Росією сепаратистських утворень на сході України) навіть хвалив МАР за "постачання гуманітарної допомоги". Сайт ПВК був активним станом на кінець 2019 року. Там було зазначено, що компанія виконуватиме "завдання, які через обставини не може виконати регулярна армія". Гучні публічні заяви засновника компанії Олексія Марущенка (2015 року він заявляв, що компанія скерувала 70 осіб на Донбас і планує скерувати набагато більше до Сирії та Лівії) допомогли МАР набути непомірної популярності серед охочих піти в найманці. Водночас міжнародні розслідувачі на кшталт Conflict Intelligence Team наводили ПВК "МАР" як приклад "груп-пустушок". На сторінках ПВК у соціальних мережах користувачі скаржилися, що її контактний телефон та адреса електронної пошти не відповідають на заявки щодо працевлаштування.
Усе це зробило ПВК "МАР" ідеальною наживкою для спецоперації, яку планували.
Щоб перехоплювати запити від найманців, у вересні 2019 року команда ГУР МОУ зареєструвала схожий домен та клонований сайт chvk-mar.org (оригінальний сайт розміщений за адресою chvk-mar.ru). Так вони дістали й домен електронної пошти для листування з кандидатами в найманці.
Фейкова "Роснефть"
Тепер команда мала придумати правдоподібне місце призначення для фейкового завдання. До кінця 2019 року ПВК "Вагнер" стала єдиною проксіармією, яку Росія використовувала за кордоном. Це означало, що архітектори спецоперації мали дотримуватися вивіреного балансу. З одного боку, їм потрібно було придумати потенційно небезпечне завдання, для якого знадобився б бойовий досвід найманців. Крім того, це завдання мало набути законного вигляду й відповідати інтересам російської держави, щоб не викликати підозр у претендентів. Результатом стала місія з охорони нафтових об'єктів на Близькому Сході, власником яких нібито був російський державний нафтовий гігант "Роснефть". Станом на кінець 2019 року "Роснефть" справді експлуатувала нафтові свердловини на Близькому Сході, а російські приватні військові компанії, як повідомляють, мали ділові контракти з нафтовими компаніями в Сирії. Нафтові свердловини "Роснефти", що діють в Іраку, були поблизу фронтів і, зрозуміло, потребували захисту. Команда вирішила використати "Роснефть" як фіктивного клієнта для майбутнього завдання з охорони об'єктів. Для цього команда зареєструвала (знову через російського реєстратора доменів) домен-приманку office-rosneft.org. Цей домен використовували для листування електронною поштою з кандидатами.
Аналіз DNS-історії доменів chvk-mar.org та office-rosneft.org демонструє, що їх зареєстрували з різницею дев'ять днів наприкінці вересня 2019 року, що відповідає хронології, викладеній колишніми співробітниками спецслужб, які дали інтерв'ю Bellingcat.
Фіктивний Сергій Петрович
Кожній казці потрібен головний герой. Тому команда планування ГУР МОУ скористалася послугами спецпризначенця з реальним бойовим досвідом. Ця людина, відома під псевдонімом Сергій Петрович, добре орієнтувалася в конфлікті на Донбасі, а також у жаргоні та культурному контексті російських найманців. Він зголосився грати роль фейкового рекрутера та "куратора" проєкту нібито з боку російських спецслужб.
Команді Bellingcat не вдалося поговорити із цією людиною, оскільки розслідувачі знали лише його підставну особу. Інформацію про роль цієї людини у спецоперації дістали з інтерв'ю з колишніми співробітниками, а також за допомогою аналізу сотень аудіозаписів співбесід, які Сергій Петрович провів із десятками кандидатів у найманці.
"Кріт" у ГРУ
Ще одним важливим джерелом, залученим у проєкт, згідно з інформацією колишніх співробітників спецслужб, став ексофіцер середньої ланки, що служив у ГРУ (російській зовнішній військовій розвідці), якого українська військова розвідка розкрила та завербувала під час його роботи у "ДНР" за кілька років до цього. У 2019 році, коли він уже повернувся до Росії та вийшов у відставку, його куратори з ГУР МОУ запропонували йому спробувати ще раз влаштуватися в російські збройні сили. Так команда планування дістала в розпорядження свою людину в стані ворога, яка могла як надавати інформацію, так і попереджати про ризики. Була надія, що він може стати у пригоді, щоб ще більше легітимізувати вербування.
Як і у випадку із Сергієм Петровичем, команді Bellingcat не вдалося ні вступити в контакт із цим офіцером ГРУ, ні дізнатися його реальну особу. Інформація про його роль у спецоперації надходить лише з інтерв'ю з колишніми співробітниками спецслужб.
Фіктивний кастинг 1.0
Забезпечивши собі підтримку співробітника російської розвідки, який викликає довіру, команда нарешті змогла розпочати спецоперацію. Контакти на вищезгаданому клоні сайта ПВК "МАР" було замінено на електронні адреси та телефонні номери, підконтрольні ГУР МОУ. Щоб спонукати кандидатів до запитів, на російських секретних сайтах, відомих тим, що там раніше вербували найманців, було розміщено кілька сформульованих нечітких пропозицій про роботу.
25 вересня 2019 року на популярній російській онлайн-дошці оголошень Avito.ru в розділі вакансій у сфері безпеки в Санкт-Петербурзі користувач Alekseev опублікував оголошення (ось його оригінал, ось архівна версія).
Із контексту заявок та записів співбесід, проаналізованих Bellingcat, можна зробити висновок, що "Алексєєв" був нібито "директором із персоналу" фіктивної ПВК "МАР".
В оголошенні було вказано заробітну плату 225 000 рублів (приблизно $3200/€2900), що натякало на охорону об'єктів за кордоном. Серед вимог для кандидатів також був досвід поводження зі зброєю та відповідні сертифікати про проходження курсів, що, мабуть, потрібно було, щоб відфільтрувати претендентів без бойового досвіду.
На сторінці роботодавця бачимо, що в січні та квітні 2020 року йому надійшло два критичні коментарі. Обидва користувачі скаржилися, що їх попросили надіслати документи із заявкою "менеджеру", але відповіді вони не дістали. У відповіді від 31 березня 2020 року "Алексєєв" зазначав, що набір уже завершено, і шкодував щодо негативних відгуків.
Згідно з інтерв'ю з колишніми співробітниками ГУР МОУ, ці коментарі з'явилися через те, що фіктивне вербування залучило надто багато кандидатів, які не підходили для його цілей. Деякі мали бойовий досвід, але вони ніколи не воювали на Донбасі й тому не становили інтересу для української військової розвідки. Справді, електронні листи від претендентів на електронну пошту info@office-rosneft.org, підконтрольну ГУР МОУ (листами поділилися з командою Bellingcat), засвідчили, що хоча вони не брали участі в операціях на сході України, принаймні деякі з них воювали в Афганістані та Чечні.
За словами співрозмовників Bellingcat, отримавши надто багато непотрібних заявок переважно від людей, які не становили особливого інтересу для розвідки, оперативна команда вирішила змінити стратегію. Знадобився більш індивідуальний підхід, який дав би можливість здобути більше цілей (і, можливо, серед них виявилися б корисніші).
Допомога від Шамана
У квітні 2020 року основний український співробітник спецслужб, який раніше служив у департаменті контррозвідки СБУ, який завідував операцією із захоплення Цемаха, очолив операцію "Авеню" – таку кодову назву надали спецоперації із затримання найманців (згодом українські ЗМІ охрестили операцію та її наслідки "вагнергейтом"). Цей офіцер, на відміну від команди, яка задумала проєкт “Авеню”, раніше служив в органах держбезпеки, і його прихід надав активнішого складника операції, котра до цього була переважно розвідувальною.
Після вивчення наявних заявок та інших зібраних розвідданих Сергієві Петровичу доручили провести співбесіди з деякими найперспективнішими кандидатами. Його завданням було встановити, чи можна використовувати когось із них як проксівербувальників для інших важливих цілей. Ця методика схожа на практику "сніжки", яку використовують для інтерв'ю вчені-соціологи. Для цього, пояснили оперативники, Петровичу видали спеціальний телефон без SIM-картки та з програмою маскування того, хто телефонує, який був налаштований на відображення сирійського номера телефону – найманцям повідомляли, що їхній куратор зараз перебуває в Сирії.
Двоє з претендентів, які подали заявки у вересні 2019 року, мабуть, відповідали цим критеріям. Один із них, Артем Міляєв 1981 року народження, мав особливо багатообіцяльний вигляд. Міляєв писав не лише, що набув бойового досвіду в Чечні, на Донбасі та в Сирії, а й зазначав, що був заступником командира штурмової бригади "ДНР", де під його керівництвом служило понад 100 бійців. У першій розмові з "менеджером із кадрів" він запропонував провести набір серед його колишніх підлеглих. Він був відомий його бойовим товаришам (і, відповідно, українській розвідці) із позивним Шаман.
У квітні 2020 року Сергій Петрович знову зв'язався із Шаманом, скориставшись підставним сирійським номером, і запитав, скільки людей із його групи зі 120 найманців можна найняти для проєкту ПВК "МАР". Міляєв відповів, що йому потрібно буде перевіряти їх ще раз і зателефонувати кожному. Він пояснив, що минуло занадто багато часу, мабуть, відколи наприкінці 2019 року він уперше запропонував скористатися своєю мережею для вербування, і що не менше ніж половина могли вже вступити до "Музикантів" і поїхати на інше завдання. "Музиканти" – жаргонна назва ПВК "Вагнер", яку часто використовують у розмовах, вивчених Bellingcat. Значення цього та інших кодових слів, використовуваних найманцями, підтвердили російські співрозмовники Bellingcat.
Потім Сергій Петрович запитав, чи є у групі досвідчені снайпери. Шаман відповів, що він знає п'ятьох снайперів, які працювали в Сирії зі снайперськими рушницями калібру 0.338. Вони також обговорювали потребу в інших досвідчених бійцях, зокрема навідниках артилерії та операторах великокаліберних кулеметів.
Також Шаман запитував Петровича про "момент грошей" і уточнював, чи виплати здійснюватимуть готівкою чи на банківські картки. Сергій Петрович відповідав Міляєву, що всі фінансові питання треба надсилати на електронну пошту відділу кадрів.
За кілька днів Сергій Петрович знову зателефонував Міляєву, мабуть, уже після того, як останній написав у "відділ кадрів" про свою готовність і надав список потенційних кандидатів. У розмові Шаман повідомив, що готовий служити і надав список із 10 бійців, де вказав їхні імена, спеціалізації, знання мов та наявність щеплень. Міляєв попросив, щоб Петрович особисто зателефонував кожному бійцю, щоб вони "побачили, звідки ви телефонуєте" (маючи на увазі сирійський номер), і в такий спосіб переконалися, що операція викликає довіру. Міляєв запитав Петровича, скільки ще є доступних вакансій, на що Петрович відповів, що можна найняти до 50 осіб, якщо вони мають необхідний досвід.
Наприкінці розмови Петрович та Міляєв обговорили процес роботи із пошукачами. Останній мав передавати Петровичу списки бійців по 10 осіб, а Петрович потім мав телефонувати кожному з них, посилаючись на Шамана. Після добору кожного кандидата вони мусили звертатися до Міляєва, який збирав би їхні резюме та супровідні документи електронною поштою.
Протягом наступних двох місяців Петрович телефонував Міляєву понад 40 разів (записи всіх дзвінків надійшли в розпорядження та були вивчені Bellingcat). У кожному новому дзвінку чути, як Петрович готує Шамана нібито до ролі командира в новій операції, обіцяючи йому вільний вибір заступників та структури підрозділу. Петрович також дозволив Шаману взяти його власний телефон (іншим бійцям цього не дозволили). На записах також чути, як Петрович спонукає Міляєва вербувати бійців із недавнім бойовим досвідом, особливо снайперів, операторів ППО та навідників артилерії. Усі ці навички, знову ж таки, імовірно, дали б змогу звузити список кандидатів до тих, хто міг під час перебування на сході України вчинити злочини, за які їх можна було б засудити.
До початку травня 2020 року Сергій Петрович розповів Міляєву, що загалом для проєкту потрібно три взводи приблизно по 50 бійців у кожному, кожен із яких матиме командира, підпорядкованого Міляєву. Петрович також поставив Міляєву завдання зібрати перший взвод, який мав вирушити протягом кількох тижнів. Вони погодили матеріальну стимуляцію Шаману – йому мали виплачувати 2 тис. руб. (€24/$28) за кожну заповнену заявку.
Потік заявок
Рішення команди планування ГУР МОУ віддати вербування на аутсорсинг Шаману незабаром дало свої плоди. До кінця травня фіктивна ПВК отримала десятки нових заявок, до того ж усі претенденти посилалися на рекомендацію Шамана. Форми, які надсилали претендентам, були складені так, щоб бути схожими на ті, які раніше використовувала справжня ПВК "МАР" – на кожній була печатка цієї ПВК із прізвищем та ініціалами "Директора з кадрів Алєксєєва" – тим самим прізвищем, яке використовували на сайті пошуку роботи. Ці форми – які в підсумку заповнило понад 200 претендентів – містили повні особисті дані, зокрема поточну адресу, номери телефонів та адреси електронної пошти, зріст, вагу та розмір взуття, освіту та бойовий досвід. Команда Bellingcat ознайомилася з усіма цими формами.
Після "схвалення" здобувачів за результатами телефонної співбесіди з куратором їм говорили надіслати докладне (військове) резюме, а також копії документів, які підтверджують бойовий досвід, рекомендаційні листи від командирів, скани свідоцтв про ордени та медалі Шаману, супроводивши їх простим повідомленням: "Скажи йому, що тебе схвалили".
Здобувачі так і робили. Станом на початок червня 2020 року на дві електронні адреси, підконтрольні ГУР МОУ, надійшли сотні сторінок докладних, власноруч написаних зізнань щодо участі у воєнних діях у Східній Європі, на Близькому Сході та в Африці, а також імена командирів, фотографії медалей, виданих Кремлем, та навіть раніше невідомі відео- та фотоматеріали про збиття українського військового вертольота над Донбасом 2014 року.
У резюме претендентів також були прямі зізнання та подробиці того, як розвивалася російська гібридна війна в Україні. Деякі бойовики писали, що прибули на Донбас 2014 року "під виглядом ополченців", інші описували свою присутність там безпосередньо у складі регулярних російських частин. Що важливо, ГУР МОУ почало помічати серед претендентів імена зі списку людей, яких їхні колеги із СБУ розшукували за серйозні злочини на сході України 2014-го та 2015 року.
Випадковий вибір біографій, надісланих до ПВК "МАР", можна побачити нижче.
Деякі претенденти також розповідали подробиці про те, як російська влада надавала підтримку нібито приватній ПВК "Вагнер" та керувала її операціями. Під час фіктивної співбесіди з підполковником Олександром Кривенком – мабуть, найвищим офіцером, якого вдалося завербувати команді ГУР МОУ – він розповів, що 2014 року місцевий військкомат доручив йому сформувати батальйон для участі в боях на сході України. Він також розповів Петровичу, що згодом очолював бойову підготовку у вагнерівців і в цьому статусі побував у Сирії та Центральноафриканській Республіці, де служив радником начальника Генштабу країни. Зокрема, він описує раніше невідому навчальну програму для голови Генштабу ЦАР в Академії імені Фрунзе в Москві. Кривенко, який на той момент служив у ПВК "Вагнер", зазначає, що також відвідував цей курс.
В очікуванні Петровича
Сотні телефонних дзвінків між Петровичем, Міляєвим та завербованими найманцями свідчать, що до кінця травня 2020 року фіктивна маленька приватна армія (у якій нараховували 180 осіб, розділених на три взводи) почала жити власним організаційним життям. Найманці конкурували за найкращі пости у своїх взводах; деякі намагалися обійти Шамана та здобути підвищення безпосередньо від Петровича; багато хто скаржився, що доводиться занадто довго чекати початку операції та перших зарплат. В одному із дзвінків 31 травня 2020 року Шаман попереджає Петровича побоюватися одного кандидата, якого "куратор" призначив командиром взводу, оскільки він нібито схильний до зради та інтриг. Один із майбутніх найманців, який був незадоволеним особистою ситуацією, навіть погрожував поскаржитися до Федеральної служби безпеки (ФСБ) Росії (розсекречені розвіддані, надані тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, свідчать про те, що ця людина дійсно повідомила у ФСБ про подальше вербування, проте немає жодних свідчень про те, що спецслужба відреагувала на це повідомлення.
Багато найманців хотіли особисто зустрітися зі своїми командирами та Сергієм Петровичем – виникло кілька фіктивних планів улаштувати сходки в Москві та Санкт-Петербурзі. Тому ГУР МОУ доводилося вигадувати дедалі більш неправдоподібні приводи, щоб відкладати ці зустрічі. На щастя для організаторів операції, на початку та в середині 2020 року російська влада ввела кілька коронавірусних локдаунів. Це надало правдоподібні виправдання як затримки зустрічі з "начальником", так і дати відбуття на завдання. Станом на травень 2020 року всі російські аеропорти закрили для комерційних рейсів до подальшого розпорядження.
Сам Міляєв уже втрачав терпіння, оскільки був змушений заспокоювати тривогу сотень імовірних підлеглих, а сам так і не зустрівся з куратором і не отримав хоч якогось серйозного прибутку. Хоча йому пообіцяли по 2 тис. руб. за претендента, йому ще потрібно було отримати ці гроші, тож Петрович був винен йому 320 тис. руб. (майже $5 тис.). Щоб уникнути ризику бунту на верхівці, на початку червня команда ГУР МОУ вирішила виплатити йому накопичені комісії. У підсумку Шаман дістав нову мотивацію.
Проте спецоперація почала створювати логістичну проблему: в умовах, коли 180 найманців вимагали відправлення "на завдання" і потребували постійної уваги, життя Сергія Петровича перетворилося на 24-годинний "телефон довіри": йому доводилося підтримувати мотивацію людей у семи різних часових поясах і не дозволяти їм записуватися в реальні найманські організації конкурентів.
Проєкт "Авеню" необхідно було або поховати, або вдихнути в нього нове життя.
Смерть Сергія Петровича
2 червня 2020 року Сергій Петрович нібито загинув у бою на завданні в Сирії. Принаймні про це враженому Шаману повідомив електронною поштою "проєктний менеджер "Роснефти".
Протягом наступних двох тижнів 180 найманців гарячково намагалися з'ясувати, що ця трагедія означає для їхніх перспектив працевлаштування. Потім Міляєву зателефонували з венесуельського номера. Співрозмовник відрекомендувався як Артур Павлович – новий куратор, який замінив Петровича. Як і Петрович, Павлович був співробітником ГУР МОУ; його особи нам не розкрили, оскільки він і далі працює під прикриттям.
На відміну від Петровича, команда ГУР МОУ вирішила помістити Павловича не в Сирію, а у Венесуелу, де "Роснефть" також займається бурінням. Номер, який використовував Павлович (змінений за допомогою відповідної програми), належав консульській службі російського посольства у столиці Венесуели Каракасі. Новий "куратор" повідомив гарні новини: "Роснефти" потрібно було приблизно стільки само досвідчених бійців для охорони їхніх об'єктів у цій південноамериканській країні від бандитів.
Рішення вбити Петровича ухвалили члени команди ГУР МОУ, намагаючись утихомирити невдоволення, яке наростало в лавах фіктивної бригади найманців. Їм також потрібно було виграти час, щоб вирішити, чи продовжувати спецоперацію та як саме це зробити. Зміна куратора, як вони вважали, була б вагомою підставою для нової затримки. Новий куратор нібито успадкував список із сотень бійців і йому потрібно було перевіряти ще раз кожного, а також, можливо, внести зміни до плану операції. Якщо б тим часом ГУР МОУ ухвалило рішення остаточно згорнути спецоперацію, то новий куратор дозволив би вийти з неї, зберігши обличчя, щоб найманці (і, можливо, російські спецслужби) не дізналися, що їх ввели в оману.
За словами опитаних колишніх співробітників розвідки (які підтверджує тимчасова слідча комісія), до цього моменту в команді виникли розбіжності між тими, хто хотів згорнути проєкт, й тими (на чолі з колишнім співробітником контррозвідки СБУ), які хотіли все ж таки здійснити активну фазу операції. У підсумку прихильники активного сценарію взяли гору і проєкт "Авеню" перейшов у нову фазу: активну операцію із затримання.
Окрім того, згідно з даними, якими поділилася з нами тимчасова слідча комісія, смерть Сергія Петровича ознаменувала офіційне закінчення проєкту зі збирання розвідданих, який розпочали 2018 року.
Перехід до активної фази
Команда ГУР МОУ використала цей час (який, як вони знали, не мав перевищувати один місяць, щоб не розгубити більшість найманців, готових вирушити на інші завдання, найімовірніше з "музикантами" Вагнера), щоб оцінити здійсненність спецоперації. Для цього потрібно вивчити різні сценарії і, що ще важливіше, перевірити, чи є політична підтримка для такої амбітної справи.
Останні дослідження
Маючи 180 потенційних цілей, із яких можна було б зробити вибірку осіб, які становлять найбільший інтерес для прокуратури, команда схилилася до масового захоплення кількох десятків людей. Теоретично це можна було здійснити, примусивши до приземлення літак, який перевозив бойовиків над Україною. Однак це потребувало дуже специфічного збігу обставин, чого було особливо складно досягти з огляду на перешкоди для авіаперельотів у середині 2020 року – російські аеропорти фактично були на локдауні, а авіаперельоти в решті Європи також скоротили.
Команда звернулася по пораду до досвідченого турагента, щоб з'ясувати, чи є реальні можливості вильоту з Росії. Стало зрозуміло, що для більшості росіян, які бажають полетіти в літню відпустку, залишався лише один варіант: поїхати машиною або автобусом до аеропорту Мінська в Білорусі, а звідти вилетіти до Стамбула – пересадкового хаба, звідки можна було долетіти до місця відпочинку.
Однак навіть поїздка до Мінська стала непростою справою. У звичайний час між Росією та Білоруссю немає прикордонного контролю, проте коронавірусні локдауни призвели до перевірок на кордоні. Окрім того, виїзд із Росії до Білорусі дозволяли лише на трьох підставах: проходження лікування, робоча поїздка для працевлаштування в білоруській державній компанії, а також транзитна поїздка.
Варіант транзиту через Білорусь видався найпрактичнішим. Команда ГУР МОУ вирішила відправити пробного пасажира (агента ГУР МОУ, який проживав у Росії) з Москви до Мінська міжміським автобусом. Жодних перешкод не очікували, адже в найманців, які прибувають, мали бути із собою квитки на рейс з аеропорту Мінська. Відповідно, пробний пасажир замовив виліт із аеропорту Мінська наступного дня після прибуття до Білорусі. Однак його не пропустили через прикордонний пункт. Натомість його висадили з автобуса та спрямували до придорожнього кіоску, де продавали страховку для переїздів. Там йому запропонували пакет зі страховки та готової угоди про працевлаштування в білоруській державній компанії загальною вартістю 1 тис. руб. ($15). Як засвідчили нещодавні арешти в Білорусі, ця корупційна схема відтоді стала відомою як популярне розв'язання проблеми закритих кордонів. Коли "пробний пасажир" показав прикордонникам свіжозаповнену "угоду про працевлаштування", його пропустили в Білорусь.
Команда ГУР МОУ вказала "фіктивне працевлаштування" як реалістичний механізм в'їзду до Білорусі для найманців. Проте, згідно з інформацією колишніх співробітників, з якими поговорила команда Bellingcat, перетин російсько-білоруського кордону вважали найризикованішим етапом усієї операції. Для того, щоб без пригод вивезти найманців із території Росії, необхідно було, щоб ніхто з команди не потрапив у поле зору російських спецслужб.
Планування захоплення літака
За умови, що команді ГУР МОУ вдасться переправити найманців через кордон, головним елементом подальшої операції мало стати примусове приземлення літака. Ця частина плану потребувала вкрай ретельного вивчення та підготовки. Її не лише треба було провести безпечно для комерційного рейсу та його пасажирів, а й методика мала дати змогу заперечувати причетність спецслужб і водночас зберегти хоча б видимість дотримання міжнародного права.
Проблематичні паралелі
-
У травні 2021 року світова спільнота була обурена, коли білоруського блогера та опозиційного активіста Романа Протасевича заарештували після того, як літак Ryanair, яким він прямував з Афін до Вільнюса, змусили сісти в Мінську. Коли літак був у повітряному просторі Білорусі, надійшло фейкове повідомлення про бомбу на борту. Після того як літак сів, Протасевича затримали.
- Глава Ryanair Майкл О'Лірі описав цей інцидент як "викрадення літака за підтримки держави", а міністр закордонних справ Ірландії заявив NPR, що це було "неправильно" і "незаконно". Це також спричинило хвилю обурення та нові санкції ЄС та США проти Мінська.
- В інтерв'ю українському телеканалу "1+1" 24 червня 2021 року президент України Володимир Зеленський побічно визнав неоднозначність обставин української операції, провівши паралель із арештом Протасевича. Водночас він стверджував, що ідея гучної операції була ініціативою "інших країн".
- "І те, що цього не відбулося, – ще раз проводячи паралель із тим, що відбулося в Білорусі, – я вважаю, слава богу, що ми проявили суб'єктність у цьому важливому питанні", – підсумував президент.
У цей період, у середині червня 2020 року, за словами колишніх співробітників спецслужб, команда ГУР МОУ вирішила залучити як експерта колегу-військовослужбовця, приставленого до українського центру контролю за повітряним рухом ("Украерорух"). У цьому розширеному складі команда обговорювала різні сценарії досягнення поставленої мети.
Рейс із Мінська до Стамбула здавався зручним: літак на цьому маршруті провів би приблизно 28 хвилин у повітряному просторі України, чого якраз вистачило б, щоб провести процедуру екстреного приземлення під вигаданим приводом.
Однак, щоб план спрацював, необхідно було використати кожну секунду із цих 28 хвилин.
Вивчивши Чиказьку конвенцію про міжнародну цивільну авіацію, команда дійшла висновку, що було лише два сценарії, які б дали можливість Україні законно посадити літак на своїй території. Першим сценарієм була медична екстрена ситуація: якщо пасажиру на борту літака була потрібна негайна медична допомога, наприклад, під час серцевого нападу, пілот мав посадити літак у найближчому аеропорту. Технічно найближчим аеропортом після входу в український повітряний простір став би один із двох київських аеропортів. Однак від українського кордону до аеропорту Мінська не набагато далі, тому був ризик, що пілот вирішить повернутися до Білорусі. Це зробило медичну надзвичайну ситуацію надто ризикованою з погляду успіху операції.
Іншим сценарієм був вибуховий пристрій на борту. Водночас сценарії після того, як відповідний диспетчерський вузол дізнається про загрозу, він може на власний розсуд вказати літаку сісти в будь-якому аеропорту на вибір диспетчера – адже потенційний ризик вибуху стосується не лише пасажирів, а й місцевих жителів землі. Окрім того, за міжнародним правом українські органи контролю за повітряним рухом могли наказати пілоту не повідомляти пасажирів про надзвичайну ситуацію і навіть про зміну маршруту польоту. Цей варіант був зручнішим та менш ризикованим, тому команда ГУР МОУ зупинилася на ньому.
Для цього сценарію склали попередній план операції. Цей план вимагав, щоб хтось, фізично перебуваючи в аеропорту Мінська, зателефонував до українського авіаційного органу і попередив, що має серйозні підстави вважати, що на борту відповідного літака закладено бомбу. У цьому випадку легенда мала полягати в тому, що ця людина почула, як двоє чоловіків-пасажирів у кафе в аеропорту говорили про свою ворожість до України і, мабуть, обговорювали теракт на борту літака. Дзвінок мав надійти, щойно літак увійде в повітряний простір України.
Щоб мінімізувати ризик витоку та максимізувати можливість правдоподібного заперечення причетності України, команда ГУР МОУ вирішила долучити до операції лише невелику групу колег із правоохоронних органів.
Політичне "зелене світло"
До другої половини червня 2020 року в розпорядженні команди ГУР МОУ було 180 найманців, які прагнули виїхати з Росії, як вони вважали, на добре оплачуване завдання за кордоном, що мало тривати кілька місяців. Після зміни "куратора" змінили й легенду операції – на відміну від Сергія Петровича, Артур Павлович відповідав за безпеку нафтових свердловин "Роснафти" у Венесуелі, тому колишніх бойовиків готували до доправлення до цієї південноамериканської країни.
Однак співробітники розвідки розуміли, що захопити всіх 180 людей навряд чи вдасться – хоча б тому, що багато росіян стало літати у літні відпустки через Мінськ і квитки до Туреччини стало важко дістати. Це також було б непродуктивно: багато найманців, які підписалися на завдання, практично не були цікавими для українських правоохоронців, оскільки у них або взагалі не було, або було дуже мало бойового досвіду на Донбасі, як і доведених злочинів, за які їх могли б притягнути до відповідальності. Окрім того, про злочини багатьох із них було відомо лише з їхніх власних заяв у процесі вербування, деякі з яких цілком могли бути перебільшеними. За оцінкою команди ГУР МОУ, вони могли реалістично розраховувати захопити щонайбільше приблизно 40 найманців, які нібито летіли б як "перший взвод", призначений для розміщення у Венесуелі.
Для цього Артур Павлович перетасував структуру командування 180 найманців, розділивши їх на чотири взводи приблизно по 45 бійців у кожному. Шаман мав зберегти командування ротою зі 180 осіб, але водночас командував би і першим взводом. Інші високопоставлені бійці, зокрема підполковник Кривенко, мали очолити інші взводи. Згідно з легендою, взводи мали вирушати до Венесуели по черзі з перервами в кілька днів. За ідеєю, реально вилетіти (і потрапити до рук українських спецслужб) міг лише перший взвод, тож увага зосередилася на відборі цієї групи.
ГУР МОУ була потрібна допомога від СБУ, щоб скласти список найманців, найбільш важливих для України з кримінального погляду. Однак вони не могли безпосередньо поставити таке завдання органу держбезпеки – це потрібно було зробити через Офіс президента України.
Це була не єдина причина, через яку ГУР МОУ знадобилося залучити Офіс президента. Вони готували спецоперацію з високими ставками, проведення якої могло значно загострити напруженість між Україною та Росією. Для цього потрібне було схвалення політичного керівництва України.
Згідно з опитаними колишніми співробітниками ГУР МОУ, президента України вперше повідомили про спецоперацію 15 червня 2020 року під час регулярного понеділкового брифінгу з головами спецслужб. Опитані нами співробітники розповіли, що 26 червня 2020 року президент Володимир Зеленський схвалив операцію та попросив підготувати докладний план. Цей план-концепцію підготували та схвалили 1 липня 2020 року.
Команда Bellingcat попросила Офіс президента України та чинного керівника ГУР МОУ Кирила Буданова підтвердити або спростувати твердження колишніх співробітників спецслужби, що запропонований план схвалив президент України. Пан Буданов відповів, що хоча його відомство не може коментувати конкретні випадки з міркувань таємності, проте начальнику не потрібне офіційне схвалення Офісу президента. Водночас він підтвердив, що глава ГУР МОУ регулярно відвідує Офіс президента і повідомляє президента як Верховного головнокомандувача про виконання спецслужбою своїх завдань. На момент публікації ми не дістали відповіді з Офісу президента.
Як розповідають колишні співробітники розвідки, з моменту, коли активну фазу плану схвалив міністр оборони і подав президенту, Зеленського регулярно інформували про перебіг операції "Авеню". Це робили двоє старших офіцерів, відповідальних за проєкт: тодішній начальник ГУР МОУ Василь Бурба і заступник голови СБУ Руслан Баранецький.
Залучення СБУ
Діставши політичне схвалення, команда ГУР МОУ могла почати ділитися даними та координувати плани з колегами зі Служби безпеки України. СБУ виконує функції як контррозвідки, так і розслідування особливо серйозних злочинів на кшталт тероризму. Відповідно, ймовірні злочини, скоєні під час воєнних дій на сході України, підпадають під юрисдикцію служби. У розслідувачів СБУ є терабайти даних на донбаських бойовиків, зокрема сотні тисяч перехоплених телефонних перемовин. Ці розслідувачі, як вважали в ГУР МОУ, найкраще годилися б для оцінювання важливості кожного з найманців з погляду кримінального переслідування. Вони також могли підтвердити деякі зізнання, спробувавши зіставити їх із перехопленими перемовинами.
Щоб відкинути випадковості та цифрові витоки, команда ГУР МОУ вирішила не передавати СБУ жодних даних у цифровому форматі. Натомість, за словами опитаних співробітників, в останні дні червня 2020 року глава команди ГУР МОУ особисто передав довіреному колезі із СБУ кілька великих сумок із теками, у яких були особисті справи кожного найманця.
Уже невдовзі колеги із СБУ повідомили ГУР МОУ, що ті сидять на золотій жилі – не лише тому, що більшість описів участі в боях на сході України підтверджували перехоплені перемовини, а й тому, що багато фігурантів списку ГУР МОУ вже були у списках особливо небезпечних терористів, складених СБУ. Серед них були бійці, котрі брали участь в основних боях під Іловайськом та Дебальцевим, які коштували життя сотням українських військовослужбовців. Інші брали участь у збитті українського військово-транспортного літака у червні 2014 року під Луганськом. Цей літак перевозив 49 військовослужбовців – усі вони загинули. Окрім того, важливо, що принаймні двоє найманців стверджували, що використовували складні доправлені з Росії засоби ППО в районі Сніжного у певні дні, що могло зробити їх важливими свідками на суді у справі про збиття MH17. Один із найманців навіть казав, що на початку липня 2014 року супроводжував через російсько-український кордон установку "Бук" – засіб ППО того самого типу, яким збили MH17. Він також назвав високопоставленого російського генерала, який, за його словами, займався перекиданням установки через кордон.
Команда СБУ швидко підготувала власний короткий список осіб, які становлять інтерес. До нього увійшло 28 осіб. Ця цифра була зручною для команди ГУР МОУ: вони планували розширити цей список приблизно до 45 осіб, додавши туди найманців без досвіду війни в Україні, щоб члени взводу нічого не запідозрили, раптом з'ясувавши, що всі вони поголовно виявилися ветеранами Донбасу.
Маскування операції
Наприкінці червня 2020 року ГУР МОУ та СБУ були впевнені у важливості спецоперації та діяли спільно. Однак, щоб забезпечити довгостроковий успіх операції, необхідно було зробити так, щоб причетність українських спецслужб можна було заперечувати, тобто стверджувати, що СБУ як правоохоронний орган не брала офіційної участі в операції, яка передбачала примусове приземлення пасажирського літака, – отже, не було жодного порушення міжнародного права. У всього мав бути такий вигляд, ніби спецслужба просто вжила заходів, щоб заарештувати осіб, які її цікавлять, коли ті випадково опинилися на території України.
Для досягнення цієї тактичної мети обидві команди вигадали витончений прийом: анонімний інформатор мав повідомити на гарячу лінію СБУ про операцію з незаконного вербування найманців та надати спецслужбі електронну пошту info@rosneft-office.org, зокрема логін та пароль до неї. Відреагувавши на повідомлення, СБУ нібито опинилася у святая святих віртуальної ПВК і змогла завантажити всі тисячі сторінок документів, що доводять провину бойовиків, зокрема резюме, фотографії та відео. СБУ також могла б відстежувати підготовку до відбуття найманців із Росії, а також квитки та плани польотів.
Тому СБУ могла б зреагувати, щойно вони з'ясували б, що літак із цими особами, які їх цікавлять, сів в аеропорту "Бориспіль" під Києвом (за дивним збігом, після повідомлення про бомбу). СБУ могла б отримати схвалені судом ордери на арешт цих найманців та помістити їх у списки розшуку в українських прикордонних та поліцейських базах даних. Це призвело б до того, що коли літак сів би в Україні, а прикордонники стали б перевіряти пасажирів, усі цілі активували б сповіщення про арештні списки. Одразу після арешту затриманим висунули б обвинувачення.
Поїздка починається
Тим часом у Росії тривала гарячкова підготовка до майбутньої подорожі у Венесуелу. Артур Павлович, новий фіктивний куратор, який нібито перебував у Венесуелі, дав Шаману вказівку збирати перший передовий взвод із 47 осіб. Команда ГУР МОУ також передала Шаману гроші на "відрядження" та добові на бійців першого взводу. Щоб замаскувати походження грошей, кошти переказали в Росію через мережу агентів ГУР МОУ, зокрема громадян чеченського походження, а згодом передали одержувачам із території Росії за допомогою російських сервісів грошових переказів.
Проте знайти всі 48 квитків на один рейс із Мінська до Стамбула у липні виявилося проблематично.
Скориставшись допомогою українського турагента, завербованого командою, вдалося знайти 34 квитки на рейс, який вилітав до Туреччини 25 липня, а ще 13 квитків було знайдено на рейс, який вилітав за два дні.
Було дібрано початкову групу із 34 найманців (знову зі збереженням високого співвідношення "осіб, які становлять інтерес" до тих, хто не мав стосунку до війни на Донбасі). Вона мала вилітати 25 липня. Решті сказали, що вони полетять наступним рейсом.
Отже, 15 липня було придбано 34 квитки на рейс Мінськ – Стамбул, який мав вилетіти за 10 днів. Дату повернення планували на 19 жовтня, квитки було замовлено на прямий рейс Стамбул – Москва (він мав вилетіти, якщо дозволять COVID-обмеження). Це відповідало легенді, згідно з якою перше "відрядження" мало тривати три місяці. Із міркувань правдоподібності було закуплено квитки туди й назад для другої групи із 14 найманців, хоча було малоймовірно, що їх коли-небудь використають.
Шаман, який мав вирушити на чолі першої партії, створив чат у WhatsApp із назвою "1-ша група", який був платформою для 34 учасників поїздки. Він дав членам групи вказівку зібратися на центральному автовокзалі Москви о 8.00 24 липня, звідки вони мали їхати автобусом до Мінська. Вони мали прибути до Мінська пізно ввечері й одразу вирушити до аеропорту, звідки планували вилетіти наступного ранку о 10.50.
33 учасники першої групи дісталися Москви вчасно, хоча один із них (Ігор Тараканов) останньої миті вирішив відмовитися від завдання і не з'явився на місце збору. Міляєв видав кожному добові, фіктивні угоди про працевлаштування в білоруській компанії, роздруківку електронних квитків та копію страхування групи. Усе мало організований та професійний вигляд. Видавання добових, мабуть, розвіяло певні побоювання, які накопичилися за багато тижнів затримок і змін планів.
Автобус із найманцями виїхав у бік Мінська приблизно опівдні.
Зміна планів
Найманці не знали, що на момент, коли вони виїхали до Білорусі, план вильоту з Мінська вже змінили, а їхні квитки до Стамбула було скасовано.
За день до відправлення найманців двоє старших співробітників спецслужб, відповідальних за проєкт "Авеню" (Бурба з ГУР МОУ та Баранецький із СБУ) прибули до Офісу президента. Про це розповів як сам Бурба, так і колишні співробітники розвідки, які говорили, що він зателефонував їм одразу після зустрічі. Бурба і Баранецький мали намір зробити останню доповідь про майбутню спецоперацію. Однак, як Бурба розповів Bellingcat, Зеленський на той момент був зайнятим і вони не змогли зустрітися з ним особисто.
За словами Бурби, глава Офісу президента Андрій Єрмак запропонував перенести операцію на тиждень. За день до цього президент Зеленський досягнув домовленості з Росією та підтримуваними Росією сепаратистами про перемир'я на Донбасі. Про це він оголосив на спільній пресконференції з тодішньою президенткою Швейцарії Симонеттою Соммаругою. Це перемир'я, яке ще потребувало схвалення "Нормандської четвірки" (Росії, Франції, Німеччини та України), котра займається врегулюванням конфлікту на Донбасі, мало набути чинності 27 липня 2020 року. За словами Бурби, в Офісі президента вважали, що якщо спецоперація відбудеться як заплановано і завершиться затриманнями 25 липня, то перемир'я закінчиться, не встигнувши розпочатися.
Команді Bellingcat не вдалося незалежно підтвердити цю розмову. Офіс президента не прокоментував нашого розслідування.
Бурба розповів, що відповів, що відкласти операцію на тиждень неможливо, оскільки це призведе або до втрати довіри з боку найманців, або до підозр із боку білоруських чи російських спецслужб, або того й іншого одразу. За словами Бурби, надалі представники Офісу президента, намагаючись знайти компроміс із командою ГУР МОУ, запропонували скоротити затримання операції до чотирьох днів. Дату вильоту й захоплення найманців треба було перенести на середу, 29 липня 2020 року. У цьому разі перемир'я принаймні встигло набути чинності. Як розповів Бурба, спецслужбовці вважали, що шанс знайти нові квитки в такий короткий строк незначні, проте пообіцяли дізнатися, що можна зробити.
Команді Bellingcat не вдалося незалежно підтвердити цю другу розмову, як і першу.
Наступного ранку, коли перша група із 33 найманців уже виїжджала з Москви, команді ГУР МОУ вдалося успішно перебронювати квитки не на середу, 29 липня, а на четвер, 30 липня. Квитки другої групи із 13 найманців змінили на суботу, 1 серпня. Пізніше того самого ранку, за словами Бурби, він повідомив в Офіс президента, що план однаково буде здійснено, але із затримкою на п'ять днів.
Вороги внутрішні й зовнішні
Однак у дні, коли 33 найманці сіли в автобус і вирушили в дорогу, у Білорусі було неспокійно. Менше ніж за два тижні, 9 серпня, мали відбутися президентські вибори, і тому політична ситуація була напруженою. Побоюючись внутрішніх та зовнішніх ворогів, чинний президент Білорусі Олександр Лукашенко полював на тих, у кому бачив супротивників. Білоруський орган держбезпеки (КДБ) уже заарештував головного опозиціонера Сергія Тихановського лише за два дні після того, як той оголосив про своє висунення на пост президента. Проте 15 липня у президентські перегони вступила його дружина Світлана Тихановська. У світі ширилися співчуття та підтримка опозиції.
Параноя Лукашенка стосувалася не лише нібито спроб Заходу скинути його. Як повідомляють, він також побоювався зрадницького втручання з боку свого єдиного союзника – Кремля. На зустрічі з білоруськими журналістами не під запис 9 липня Лукашенко, як повідомляли, говорив, що у країні затримали чотирьох офіцерів ГРУ, і що ті "координували дії з [лідером опозиції] Сергієм Тихановським. На відео промови перед офіцерами спецпідрозділів Білорусі 24 липня (зараз видалено із сайта президента, проте архівна версія досі доступна) він говорив про неназвані зовнішні сили, які можуть спробувати влаштувати "Майдан", використовуючи "професійних військових", які працюють за великі гроші у приватних військових компаніях і мають досвід "провокацій у тих чи інших державах".
Удень 24 липня 2020 року, коли Лукашенко виголошував цю промову, саме така група досвідчених найманців прибула на кордон Білорусі.
Згідно з інформацією членів групи найманців, яких опитав Bellingcat, їхня перша спроба перетнути кордон за фіктивними контрактами не мала успіху. Хоча в них були документи, практично ідентичні до тих, за якими раніше потрапив до Білорусі пробний пасажир ГУР МОУ, їх повідомили, що з їхніми документами не все гаразд. Білоруські прикордонники запитували, куди вони їдуть; деякі найманці жартома відповідали, що всі їдуть навідати хвору бабусю в Мінську.
Однак після нетривалого очікування на кордоні стало зрозуміло, що та сама корупційна процедура, яку використав пробний пасажир, спрацює і цього разу. Усім 33 найманцям продали "правильні" угоди про працевлаштування за 1 тис. руб. кожну і, нарешті, пропустили до Білорусі.
33 тверезі чоловіки в Мінську
Коли вони опинилися на території Білорусі й уже прямували до Мінська, Артур Павлович повідомив Міляєву про зміну планів та скерував автобус до тризіркового готелю в Мінську, де турагент забронював їм номери на перший із п'яти днів очікування. Спершу, дізнавшись про затримання, найманці обурилися. Однак після того, як Шаман дістав підтвердження від Павловича, що дні очікування в Мінську зарахують як оплачувані робочі дні, вони заспокоїлися і, згідно з інструкцією, дотримувалися військової дисципліни, не пили алкоголю і не вешталися містом.
Однак, оскільки готель у центрі міста був забитим, найманці змогли провести там лише два дні. 27 липня 32 із 33 прибулих переїхали до санаторію "Білорусочка", розташованого за містом. Ще один найманець, єдиний, у кого був білоруський паспорт, залишився в родичів у Мінську.
Протягом наступних трьох днів найманці дотримувалися суворої дисципліни та інструкції Шамана. Співробітник готелю згодом розповідав білоруським ЗМІ: "Приїжджі звернули на себе увагу нехарактерною для російських туристів поведінкою. […] Спиртного не вживали, розважальних закладів не відвідували".
Арешт
Один із найманців, яких опитала Bellingcat, розповів, що приблизно о 7.00 28 липня він та його товариші помітили незвичайний мікроавтобус, припаркований біля санаторію "Білорусочка". Вони одразу впізнали в ньому автомобіль для стеження КДБ. Вони не надали цьому великого значення, вирішивши, що білоруські спецслужби просто наглядають за найманцями, щоб переконатися, що ті покинуть країну, не влаштувавши жодних проблем. Зрештою, як сказав співрозмовник, "з огляду на повсюдну присутність КДБ у Білорусі, вони точно мали знати, що нам замовили виліт за два дні, 30 липня".
Однак увечері того самого дня сталися події, які стали для 32 найманців украй неприємним сюрпризом. Перед світанком, о 4.30, санаторій узяла штурмом команда спецпризначенців "Альфа" КДБ Білорусі. У номери найманців через балкони вистрелили світлошумовими гранатами. Члени штурмової групи, в балаклавах, наставили на росіян зброю та закували їх у наручники. Потім вони змусили їх лягти на ліжка обличчям униз і закрили їхні голови подушками, поки (за словами принаймні одного найманця, який в інтерв'ю RT заявляв, що бачив, що відбувається, з-під подушки) вони порпалися в багажі та одязі росіян у пошуках зброї.
Жодної зброї вони не знайшли. Після тривалого очікування прибув ОМОН та відвіз росіян до відділення міліції. 33-го найманця (який зупинився в родичів) затримали пізніше того самого ранку.
Найманців протягом 22 годин тримали у відділку міліції в наручниках, на колінах і обличчям до стіни.
Незадовго до опівночі 29 липня їм зачитали документи про арешт і висунули обвинувачення. Потім найманців перевезли до центрального відділення міліції, де їх допитували, мабуть, співробітники КДБ. У затриманих запитували, чи знають вони Сергія Тихановського та Миколу Статкевича (ще одного білоруського опозиціонера та кандидата у президенти, якого посадили наприкінці травня). Найманці відповідали, що не знають цих людей. За словами одного з найманців, який поговорив із Bellingcat, люди, котрі допитували їх, мали вигляд упевнених у тому, що мають справу з учасниками майбутнього перевороту, і навіть запитували, чи можливо, що найманці не знали, що їх збираються використовувати для повалення уряду. Інші учасники групи схоже описували події у вищезгаданому репортажі RT.
Попри їхні щирі заперечення провини найманців обвинуватили в підготовці державного перевороту та масових заворушень спільно із заарештованими опозиціонерами Тихановським та Статкевичем.
АЛТУХОВ О.В., ВОЛГІН О.В. КОЖЕВНИКОВ А.Ю., ЛІ В.А., МАСЛОВ С.А. МІЛЯЄВ В.А. ТА ІНШІ ОСОБИ, ДІЮЧИ УМИСНО, ГРУПОЮ ОСІБ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ, ПЕРЕБУВАЮЧИ НА ТЕРИТОРІЇ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ, ЗОКРЕМА МІНСЬКА ТА МІНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, РОЗПОДІЛИВШИ РОЛІ ТА ПОГОДИВШИ ДІЇ, У ПЕРІОД НЕ ПІЗНІШЕ НІЖ ВІД ТРАВНЯ 2020 РОКУ ДОНИНІ, ПРОВОДИЛИ ЗАХОДИ ЩОДО ПРИГОТУВАННЯ ДО УЧАСТІ В МАСОВИХ ЗАВОРУШЕННЯХ, СУПРОВОДЖУВАНИХ НАСИЛЬСТВОМ НАД ОСОБОЮ, ПОГРОМАМИ, ПІДПАЛАМИ, ЗНИЩЕННЯМ МАЙНА ЧИ ЗБРОЙНИМ СПРОТИВОМ ПРЕДСТАВНИКАМ ВЛАДИ.**
**Витяг із бази даних кримінальних проваджень Білорусі надала хактивістська група "Білоруські Кібер-Партизани".
У розшуку в Україні
У день арештів білоруське державне телебачення опублікувало скандальні кадри затримання. Лукашенко зробив публічну заяву, звинувативши російських найманців у тому, що вони прибули для втручання в майбутні вибори, й зібрав Раду безпеки на екстрене засідання. Протягом наступних днів він використав 33 затриманих найманців як розмінну монету в перемовинах і з українською владою, і з Кремлем, натякаючи, що йому байдуже, якій країні вони зрештою дістануться, і запросивши кожну сторону обґрунтувати прохання передати їм затриманих.
Згідно з інтерв'ю та злитими документами, щойно надійшли новини про арешт, українська влада змінила тактику. Вона вирішила переконати білоруську владу передати затриманих Україні. Це потребувало як офіційної лінії – підготовки всіх юридично необхідних обвинувачень та документів щодо екстрадиції, – так і неформального діалогу з Мінськом у спробі переконати Лукашенка передати всіх чи принаймні деяких затриманих.
Офіційний підхід передбачав оголошення затриманим обвинувачень та подальше інформування Білорусі офіційними каналами, що цих людей розшукують за скоєння тяжких злочинів на території України. Також надіслали запити про екстрадицію. Згідно з інтерв'ю із членами групи найманців, деяким із 33 (але не всім) надійшли повідомлення про оголошення обвинувачень в Україні зареєстрованою поштою на їхню домашню адресу. Ці обвинувачення було датовано 29 липня 2020 року – днем арештів у Мінську.
30 липня 2020 року міністр закордонних справ Білорусі викликав українського тимчасового повіреного до Мінська, поінформував його про арешти та зробив запит щодо інформації про ймовірні злочини, які ці люди скоїли на території України.
3 серпня генеральний прокурор України подав Білорусі запит на тимчасове затримання 28 із 33 найманців до надання офіційного запиту про екстрадицію. Цей запит було подано за вісім днів, 11 серпня 2020 року.
Тим часом українська влада розпочала неформальну взаємодію з Білоруссю принаймні на двох фронтах. За словами одного з опитаних членів команди ГУР МОУ, Служба безпеки України передала своїм білоруським колегам інформацію про найманське минуле 33 осіб, а також інших людей, "найнятих" ПВК "МАР". Імовірно, що ця інформація стала джерелом заяв мінської влади 30 липня, що вони розшукують ще до 200 осіб, за їхніми словами, із ПВК "Вагнер" на території Білорусі.
Окрім того, президент України Володимир Зеленський особисто лобіював екстрадицію цих людей до України під час телефонної розмови з Лукашенком 5 серпня 2020 року.
У розшуку в Росії
Російська влада спочатку, вочевидь, була спантеличена арештами й обвинуваченнями, які висунув Лукашенко на її адресу. Початкова реакція з боку Кремля та лояльних до Кремля ЗМІ свідчить про нерозуміння, що ці 33 людини робили в Мінську. 30 липня після доби мовчання прессекретар Путіна Дмитро Пєсков прокоментував арешти, відкинувши обвинувачення на адресу Росії у спробі дестабілізації ситуації в Білорусі та попросив у Мінська "вичерпну інформацію" про те, у чому обвинувачують росіян. У заяві, опублікованій на сайті міністерства закордонних справ Росії, посол Москви в Мінську стверджував, що росіяни були співробітниками приватної охоронної компанії, які чекали на літак для вильоту у третю країну. 31 липня Путін скликав Раду безпеки РФ, щоб обговорити ситуацію, однак у пресрелізі Кремля за підсумками засідання були лише загальні слова та майже не було інформації про те, що там насправді обговорювали.
Кілька громадян Росії, які командували так званими добровольчими загонами на сході України, зробили заяви на підтримку затриманих найманців. Визнаючи, що дехто з них боровся під їхнім керівництвом на Донбасі, вони припускали, що затримані прямували до третьої країни на завдання для ПВК. Навіть Telegram-канал про військову справу, популярний серед колишніх найманців, пояснив перебування росіян у Білорусі складним маршрутом із Москви до Каракаса в умовах обмежень на перельоти через пандемію.
Очевидно, навіть 3 серпня представники Кремля ще не знали справжніх причин такого становища 33 росіян, оскільки і Пєсков, і російський консул у Мінську заявляли, що ці люди були співробітниками приватної охоронної компанії, які "їхали у третю країну" і просто не потрапили на рейс.
Білоруські посадовці безапеляційно відкидали ці початкові російські заяви. Жодна російська ПВК не стала б організовувати переліт до третьої країни через Білорусь без попереднього погодження з боку їхніх кураторів "із ФСБ або ГРУ" з колегами в Мінську, парирував голова Ради безпеки Білорусі Андрій Равков.
Як раніше заявляла українська влада, 5 серпня 2020 року генеральний прокурор Російської Федерації подав офіційний запит до прокуратора Білорусі на передання 32 затриманих росіян (за винятком найманця, який мав білоруське громадянство) до Москви.
Розв'язка
Станом на 6 серпня 2020 року президент Білорусі, схоже, ще не вирішив, чий запит варто задовольнити. Він навіть запросив генеральних прокурорів України та Росії до Білорусі, щоб розв'язати питання з генеральним прокурором Білорусі на основі "міжнародних договорів та угод".
Проте, мабуть, на його остаточний вибір вплинули подальші події.
Хоча спочатку російська влада і спецслужби, мабуть, не розуміли, як 33 російські найманці опинилися в Мінську, за тиждень вони, з огляду на все, розкрили цю справу. Скориставшись беззастережним доступом до логів російських інтернет-провайдерів, російська ФСБ виявила український слід принаймні в частині операції. Зокрема, ішлося про лог IP оригінального оголошення на роботі на Avito, а також про українську реєстрацію одного з турагентств, які замовили квитки для найманців. Виявлену інформацію було опубліковано у прокремлівській газеті "Комсомольская правда", яка відкрито вказувала джерелом російські спецслужби та опублікувала інтерв'ю із замаскованим співробітником ФСБ. Того самого дня за цю справу взявся Слідчий комітет Росії.
Наступного дня Володимир Путін зателефонував Олександрові Лукашенку, щоб обговорити ситуацію із затриманими. Однак Лукашенко мав непохитний вигляд. Ще 9 серпня (у день президентських виборів у Білорусі) він повторював, що не довіряє російській версії про роль "третьої країни" у прибутті найманців.
Однак події, які сталися після виборів, стали безпрецедентними в історії Білорусі. У всій країні розпочалися масові протести та антиурядові мітинги проти результатів виборів, які багато білорусів вважали сфальсифікованими.
Невідомо, що за човникова дипломатія та перемовини були між Москвою та Мінськом протягом наступних кількох днів. Невідомо також, чи пропонувала та чи надавала Росія допомогу Лукашенку у придушенні масових протестів. Проте протягом тижня після виборів принаймні три літаки російських військових та/або ФСБ здійснювали заздалегідь не оголошені польоти до Мінська, зокрема два рейси 12 серпня.
14 серпня генеральний прокурор Росії повідомив, що Білорусь відпустила 32 громадян Росії і що вони перебувають на території Російської Федерації. Це повідомлення, яке згодом видалили із сайта Генпрокуратури (архівна копія доступна тут), мабуть, виявилося передчасним. Найманці, яких опитав Bellingcat, казали, що їх відпустили в Росію лише 16 серпня, вивізши до якогось населеного пункту під Москвою і помістивши на 14-денний карантин. Протягом цих двох тижнів, за словами найманців, 32 росіян регулярно допитували співробітники ФСБ, які намагалися скласти для себе картину подій, що сталися відтоді, як перший найманець відгукнувся на оголошення про роботу на російському сайті майже за рік до цього.