Яковина: Зараз ми бачимо зіткнення двох груп впливу в Росії – міністерства оборони та кадировців плюс вагнерівців. Кадировці з "Вагнером" перемагають. Це зачатки майбутньої громадянської війни
Російське суспільство зараз – як "білі" й "червоні" під час громадянської війни. Зараз "білі" програли і виїхали з Росії
– Іване, привіт.
– Доброго дня.
– Почнімо з актуального. У понеділок [31 жовтня] Росія випустила понад 50 бомб, снарядів по Україні. Експерти підрахували, що у грошовому еквіваленті це десь $500 млн. Тобто це щорічний бюджет одного з найбільших російських міст, Єкатеринбурга, наприклад. Ну, нормально. Тоді надовго вистачить?
– Думаю, так. Думаю, на жаль, надовго. Бо зараз майже весь російський бюджет іде на військові потреби. Тому ракет вистачить на дуже довго, на жаль.
– Я якось від вас очікувала почути щось більш життєствердне. А ви кажете, що запаси там ще великі. Бо навіть те, що в інтерв'ю говорив Кирило Буданов, – він усе-таки казав, що запаси ракет вичерпуються, а от щодо безпілотників, щодо Ірану – там ще багато всього. І співпраця триває.
– Ну, по-перше, у нас немає абсолютно точної інформації щодо цього. Хотілося б, звісно, щоб він мав рацію, а я не мав, але все-таки, у принципі, з погляду звичайної логіки, ми можемо припустити, що зараз там у три зміни працюють усі заводи, кинуто на виготовлення ракет усі-усі ресурси. Тому, найімовірніше, цих ракет буде багато. Буде мало їжі, буде мало – не знаю – чогось цивільного в Росії, але ракет, танків і всього іншого буде, найімовірніше, багато.
– І дивіться, їх це влаштовує: мало їжі, мало свобод, немає взагалі свободи слова, і багато м'яса у вигляді них самих.
– Ну, когось влаштовує, когось не влаштовує. Ми знаємо, що багато людей їде зараз із Росії у великих кількостях. І багато хто ховається від призову. Я не сказав би, що всіх влаштовує. Так, є такі, кого влаштовує.
– Але це не виливається в жодні дії. На площу ніхто не виходить. І ті, хто отримують зброю у військкоматах, покірно їдуть на фронт помирати, а не у Кремль зносити режим.
– Ну, ви розумієте, що ті, хто їдуть покірно вмирати, і ті, хто виходить на площу, – це дуже різні люди. Це як "білі" й "червоні" під час громадянської війни. Зараз "білі", можна сказати, програли в Росії громадянську війну – і покинули, виїхали з Росії. Залишилися там лише "червоні".
– Добре. Ось нещодавно Путін промову виголосив на "Валдаї", яку всі обговорювали. Із погляду смислів нічого нового ми не почули, крім того, що його словниковий запас поповнився ще кількома такими слівцями – я б сказала, гопницькими, – які всі обговорювали. Він знову активно згадував дупу – я його цитую. Це вже не вперше: то "сидіть на дупі рівно", то "гумова" в нього дупа, то ще щось було. Чому його так ця частина людського тіла цікавить? Про що це свідчить?
– Ну, от психоаналітики кажуть, що річ там на анальній фіксації, що він – людина анального складу. Хоча не в лайці це ніби, а є такий психоаналітичний термін, який... Знаєте, як діти іноді подають те, що вони какають, як подарунок типу своїм батькам. Це ось теж із тієї самої серії. Це із глибокого дитинства.
Тобто Путін вважає, як я розумію, що все те, що він виробляє на цей світ: усі ці труни, усі ці трупи, усе це лайно – це його подарунок світові, подарунок суспільству. І тому, власне, дупа має для нього таке важливе, я сказав би, стратегічне, значення.
Між групами впливу у РФ відбувається конфлікт за владу в післяпутінські часи. Усі вже готуються до битви, яка почнеться після Путіна
– Що відбувається всередині Кремля і поміж його соратниками? Ці павуки у кремлівській банці – вони збираються жерти одне одного чи ні?
– Думаю, так. Але не зовсім у кремлівській банці. Річ у тім, що ми зараз, очевидно, бачимо зіткнення щонайменше двох груп впливу – міністерства оборони та кадировців плюс вагнерівців-пригожинців. У них дуже серйозний конфлікт. І кадировці з "Вагнером" перемагають у цьому протистоянні. І, мені здається, це, загалом, можна назвати зачатками майбутньої громадянської війни серед уже, так би мовити, переможців "білих" – а саме всередині самих "червоних".
Тобто вже "червоні" між собою починають з'ясовувати стосунки. Плюс ми ще не дуже розуміємо, кого в цій сутичці підтримає ФСБ, бо ФСБ теж дуже важливе відомство, важлива сила в Росії. Але поки ми бачимо, що ФСБ сидить у засідці і, я припускаю, розбиратиметься, воюватиме проти того, хто переможе в цій нинішній сутичці.
– А Путін де в цьому розкладі?
– Путін ніби над сутичкою. Йому завжди вигідно нацьковувати між собою своїх підлеглих, щоб ніхто з них не став надто впливовим і ніхто не зміг кинути виклик самому Путіну. Йому, звісно, вигідно підтримувати постійний конфлікт усередині своїх підлеглих. Але проблема в тому, що колись ці конфлікти у звичайний час [були] на рівні просто якихось сварок, якихось підступів, а тут зараз уже прямо відбуваються із саджаннями, зі звільненнями, зі скандалами. До того ж беруть участь у цьому вже не якісь посадовці, а реально озброєні організації з великою кількістю солдатів і бойової техніки.
Кадировці не хочуть іти в бій, бо розуміють: Кадирову війська стануть у пригоді вже після падіння режиму Путіна
– Ну, раніше вони гризлися переважно за фінансові потоки. Там усе будувалося на корупції. А зараз уже бій реальний. Навіть більше, фейки, не фейки, проте є і не фейкові повідомлення про те, що якийсь генерал кудись зник, хтось із великих посадовців "самогубством" нібито життя покінчив. Тобто чим це комусь загрожує там, усередині?
– Ну, я не хочу розводити конспірологію. Ви ж розумієте, ми здебільшого не знаємо, що там насправді відбувається. Ми тут можемо багато про що здогадуватися, але достеменно говорити... Я просто не хочу хибних надій давати глядачам і слухачам. Але очевидні конфлікти є. Я думаю, що хоча б частину з тих людей, яких назвали загиблими внаслідок самогубства, – я думаю, частину з них таки було вбито так чи інакше. Тому що для російського режиму це зовсім звичайна справа. Це не щось екстраординарне. А для режиму, який діє в екстремальних умовах війни, це нормальне, звичайне явище. Тому – так, гадаю, що там, найімовірніше, когось і вбивають усередині. Хоча, напевно, є й ті, хто самогубством життя кінчають.
Але конфлікт там уже відбувається не так за гроші, як за владу. До того ж владу, наскільки я розумію, не зараз, а в післяпутінські часи. Усі якось уже готуються, розставляють фігури на цій шахівниці: до битви, яка почнеться після Путіна. Тому що зараз, наскільки я бачу, уже навіть у Росії ніхто особливо не вірить у те, що війну вдасться виграти. І всі розуміють, що так чи інакше вона закінчиться поразкою. І прикидають свої сили, намагаються не витрачати своїх сил.
Наприклад, кадировці не хочуть іти в бій, бо вони розуміють, що Кадирову війська стануть у пригоді вже після падіння режиму Путіна, для того, щоб зберегти владу, вплив і, можливо, навіть життя. Тому що, як ви розумієте, у Кадирова чимало ворогів. Але я так розумію, зараз вони стурбовані вже тим, що буде після Путіна, а не лише війною проти України.
"Після Путіна" у РФ може початися після взяття українськими військами Херсона
– "Після Путіна". Хочу зупинитися на цьому докладніше і розкласти питання на дві частини. Коли "після Путіна" може настати? І хто замість Путіна буде після Путіна?
– Коли – я вам не скажу, звісно, дати. Єдине, що я можу припустити, – це те, що це "коли" почнеться після взяття Херсона. Після того, як українські війська звільнять Херсон, я гадаю, у Москві почнуться незворотні для Володимира Путіна політичні зміни. Тобто слідкуємо за долею Херсона. Я думаю, Херсон стане тригером цієї усієї ситуації.
Що там буде, як розвиватимуться ці події, я не знаю. Але я припускаю, що буде бій між такими, скажімо, інституціоналізованими силами, тими, кого записано в конституції і законах Російської Федерації, наприклад, ФСБ і міністерство оборони, Росгвардія тощо – з одного боку і неформальними військовими підрозділами, формуваннями типу Кадирова та Пригожина, – з іншого боку. Найімовірніше, якось так пролягатиме лінія протистояння.
Якщо Туреччина, Індія та Китай відвернуться від співпраці з Росією, вона по суті залишиться в цілковитій ізоляції
– Добре. Зараз – яка стратегія в Путіна і яка тактика? Ось ця вся історія з новими псевдореферендумами, які він проводив для того, щоб нібито закріпити українські землі як російські землі й почати погрожувати ядерною зброєю з новою силою... Минулого тижня вони показували щосили й усюди ядерні випробування, які вони – я не знаю – проводили, не проводили. Проте ЗМІ їхні про це трубили.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу, а за фактом Путін, який на "Валдаї" так і сказав, що "це я дав указівку Шойгу обдзвонити всіх міністрів оборони і закордонних справ" – усіх, хто тільки підняв слухавку, – різних західних країн і розповісти про те..." Ну, новий фейк видати про те, що Україна готує "брудну бомбу". Що вони зараз робитимуть? Чи заспокоїлися вони щодо ядерної зброї? Чи ні? І як ця історія: ви сказали, що ракети не закінчуються, тобто вони й далі масовано і щодня завдаватимуть ударів по енергетичній інфраструктурі українській?
– Дивіться. Я думаю, що ситуація така. У мене є своя теорія щодо цього. Хочете – вірте, хочете – ні, але теорія говорить приблизно таке: на саміті в Самарканді, який був у середині вересня, Володимирові Путіну колективний не Захід уже, а колективний Схід висунув ультиматум: "Або ти, Володимире Путін, припиняєш війну до саміту "Великої двадцятки" в Індонезії на Балі", – який буде 15-го, по-моєму, листопада, – "або ми будемо приєднуватися до західних санкцій, оскільки твоя війна, яку ти ведеш проти України, шкодить усьому світу, усій світовій економіці, стабільності, зокрема наших режимів, й економічному процвітанню наших країн".
Через те, що світ глобальний і все взаємопов'язано, нинішня війна шкодить навіть таким далеким країнам, як Єгипет, як Іран, як Індонезія та сама, Китай, Індія тощо. Усі ці країни зацікавлені в тому, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася, просто заради того, щоб у них самих усе було добре. Ця війна вже шкодить не лише Україні, а й перерахованим вище державам.
Тому вони Володимирові Путіну сказали: "Якби ти виграв цю війну швидко – жодних проблем. Виграв – і виграв. Усе, нас твої справи не стосуються. Але через те, що ти тягнеш цю тяганину вже так довго, ми починаємо втрачати гроші, втрачати стабільність тощо. Нас це не влаштовує. Тож ось на тобі два місяці. Як завгодно завершуй. Можеш виграти – вигравай війну. Не можеш виграти – програвай. Не хочеш програвати – домовляйся. Неважливо. Нас абсолютно не хвилює, як саме ця війна закінчиться, але вона має закінчитися". І ось Путін розуміє, що в тому разі, якщо... А, і вони оголосили, що "якщо ти не закінчиш цієї війни, то ми приєднаємося до західних санкцій або введемо свої санкції. У будь-якому разі недобре тобі буде. Припинимо купувати твою нафту чи щось іще із цієї серії". Знайдуть спосіб натиснути на Володимира Путіна.
Адже якщо Туреччина, Індія та Китай відвернуться від співпраці з Росією, вона, по суті, залишиться у цілковитій ізоляції. Ну, окрім Ірану: Іран ще буде якусь співпрацю з нею здійснювати. І все. Але Ірану замало для функціонування такої країни, як Росія.
Я боюся, що протягом найближчих двох тижнів обстріли будуть просто жахливим. Ось усе, що є в Росії, – усе буде кинуто проти України
– Але вся електроніка йде зараз із Китаю. Якби не китайська електроніка, у них би, по-моєму, узагалі нічого б не літало.
– Ні, з Китаю якраз небагато йде електроніки, бо Китай не хоче підставлятися під західні санкції. Із Туреччини йде багато чого, іде через інші країни. Загалом, у будь-якому разі Росії буде дуже важко, якщо Індія і Китай оголосять, що вони проти Росії. Тому у Володимира Путіна головне завдання – до 15 листопада домогтися якщо не миру, то перемир'я.
Звісно, він хоче домогтися перемир'я на своїх умовах, а не на умовах України. Що мають на увазі під словами "на своїх умовах"? Він нещодавно оголосив, виступаючи, по-моєму, якраз на цьому "Валдаї"... Принаймні його підлеглі говорили: ідеться про збереження за Росією наземного перешийка у Крим і водопостачання Криму, і визнання Заходом: не формальне, не обов'язково записане на папері, але визнання – суверенітету російського над окупованими територіями. Тобто йому навіть не так потрібен якийсь Лисичанськ, Сєвєродонецьк, як цей перешийок, ось цей наземний коридор у Крим. Загалом, ось це, чого хоче Путін, власне. І якщо Захід визнає суверенітет Володимира Путіна над цими територіями, то Путін припиняє війну – і все.
Але оскільки Захід узагалі й Україна зокрема в жодному разі не хочуть погоджуватися ні на що таке, то Путін зараз тиснутиме щосили і на Захід, і на Україну. І ми бачили, як тиснутиме. Він Заходу підірвав ці газогони, намагаючись погрожувати енергетикою: по суті, заморозити Європу. Європа на це не повелася. Європі начхати. Ну, не те щоб зовсім начхати, але не повелася Європа.
Потім він почав погрожувати застосуванням "брудної бомби", потім почав погрожувати вибухом гребель на Дніпрі. От сьогодні була знову якась інформація про вибух на ДніпроГЕС, на Дністровській ГЕС. Понеділкові [обстріли] – це теж із цієї серії, я так розумію. Тобто погроза влаштувати гуманітарну катастрофу тощо. Ну і, звісно, вихід із "зернової угоди". Тому що це також елемент, важіль тиску на Захід та Україну. Тощо. Усе це, усі абсолютно способи, які тільки є в розпорядженні Володимира Путіна, він буде застосовувати для того, щоб змусити Україну найперше, а друге – Захід – піти на поступки й укласти з ним перемир'я.
І я підозрюю, що в межах цього тиску всі наступні дні і два тижні, що залишилися, Росія кине проти України всі свої запаси крилатих ракет, дронів, бомб – чого завгодно. Для того, щоб у повному обсязі вивести з функціонування українську енергосистему. Тобто я боюся, що протягом найближчих двох тижнів обстріли будуть просто жахливими. Ось усе, що є у Росії, – усе буде кинуто проти України.
– Але ви дивіться, американці на цьому тлі теж не сидять склавши руки. У них такі цікаві навчання відбуваються... До того ж реально такого озброєння, якого світ не бачив: якісь гіперзвукові вони тестують свої ракети і щодо ядерки там нове запускають... Вони теж щось мають.
– Американці-то – так. Але Путін веде війну не проти Америки, а проти України. І було б, звісно, на мою думку, ідеально, якби американці взяли й надали Україні п'ять – сім ядерних зарядів і сказали: "Ви зможете їх використати в тому разі, якщо проти вас буде застосовано ядерну зброю". Мені здається, надання Україні кількох ядерних зарядів було б нормальною гарантією за Будапештським меморандумом. Але, звісно, з умовою, що "так просто ви її застосовувати не можете, а лише під нашим контролем і лише тоді, коли проти вас щось схоже буде застосовано".
Я думаю, якби таку схему було реалізовано, то Росія не зважилася б на застосування ядерної зброї проти України. Якби Путін точно знав, що у відповідь на застосування ядерної зброї Російською Федерацією одразу ж буде застосовано ядерну зброю по Москві, Сочі, там, якимось інших містах, де він може бути зокрема. От я думаю, у цьому разі, найімовірніше, Росія не наважилася б на використання ядерної зброї. А так – може й наважитися.
– А так – ви вважаєте, що тактичну вони можуть десь кинути по Україні?
– Ось я кажу: якщо до 15 листопада Росія не досягне потрібного результату, тобто не дістане жодного перемир'я або тим паче мирної угоди, то боюся, що в Путіна може зірвати дах. Звісно, я не можу до нього в голову залізти і вирішити за нього, але ми бачили, що він іноді влаштовує абсолютно божевільні речі. І це теж божевільна річ.
– У Румунії зараз перебуває на кордоні з Україною по всьому периметру найбоєздатніша частина НАТО, Америки – [101-ша повітряно-десантна дивізія армії США] "Клекотливі орли". І вони якраз проводять випробування. Європейці – їхня преса – якщо подивитися, то вони вражені цим усім.
– Ну, знову ж таки, це американці. Так? Американці, як то кажуть, тупцюють поруч із зоною бойових дій, роблять страшні гримаси і таке інше, але поки ми бачимо, що вони матеріально не втручаються. Якщо втрутяться, тоді буде серйозна розмова. Але поки вони там ходять за кордоном, жодної великої різниці немає, у Румунії вони чи в Америці. Тому що на перекидання цієї дивізії до Румунії тиждень щонайбільше потрібен. Тому хотілося б від американців, звісно, чогось матеріальнішого.
– А поки Путін скеровує місію до Херсона зі спеціальним завданням: дістати мощі Потьомкіна і привезти до Москви. Тобто їхні армії крадуть не лише унітази, не лише душові кабінки, а й мощі відкопують.
– Ну, я вже не знаю, наскільки цінний Потьомкін для України, але, у принципі, я можу сказати так: уся ця історія з мощами, із пам'ятниками й іншим доводить укотре, що офіційною державною ідеологією Росії є спрямоване на минуле поклоніння смерті. Тому що мертві для російської влади набагато важливіші, ніж живі. Тобто живих можна не шкодувати, робити з ними все, що хочеш, а ось про мертвих російська влада дбає. Так, на жаль, це якась некрофільська така історія, якась сатаністська, мабуть, навіть можна сказати.
– Тобто Путін – головний некрофіл? Кому він поклоняється?
– Ну, як казав незабутній шаман Габишев, Путін є демоном, який з'явився з пекла для знищення всього живого на нашій планеті. Усі тоді з Габишева сміялися, а зараз якщо подивитися на те, що Путін каже, на те, чим він погрожує, то, загалом, не дуже і смішно виходить. Тому що він реально вже погрожує ядерною зброєю. А ядерна зброя – це в якомусь сенсі і є знищенням усього живого на нашій планеті. Шаман Габишев 19-го року набагато тверезіше оцінював ситуацію, як ми тепер бачимо, ніж багато політиків, політологів, журналістів, експертів тощо в той самий час. Він мав рацію щодо Володимира Путіна. Більше, ніж будь-хто.
– З огляду на те, що Путін, я так розумію, дуже близько із шаманами спілкується і для нього ця тема важлива, то, мабуть, так, він щось знав.
– Ну, у Путіна, як ми бачимо, шамани не дуже допомагають. До речі, якась делегація російських шаманів прокотилася вздовж окупованих територій України буквально за кілька днів до суперуспішного наступу Збройних сил України в Харківській області. Тобто якщо від цих шаманів і є якась користь, то вона на користь України, а не Росії.
– (Сміється.) Може, їх просто завербувала наша розвідка?
– Можливо. Це єдине, що спадає на думку в цьому сенсі.
– Ну, дивіться. Якщо брати світ, то поки Путін досягає лише того, що навколо Росії збираються хмари. Я дивлюся заяви Фінляндії. Фінляндія після вступу в НАТО не вводитиме обмежень на розміщення ядерної зброї на своїй території. Тобто біля кордонів із Росією.
– Ну, розумієте, Путін не боїться НАТО, Путіну абсолютно начхати на НАТО. НАТО – це завжди було лише опудало, бугімено, щоб був предмет суперечки із Заходом. Насправді Путіна завжди цікавила винятково Україна і знищення України. Ну і ще якось Білорусь. Але переважно – Україна.
Так, завдання всієї політики Путіна – як зовнішньої, так і внутрішньої – це знищення української незалежності. Він, власне, про це дуже добре написав у своїй статті 2020 року, яку тоді чомусь ніхто серйозно особливо так не сприйняв. Але я насправді кричав: "Слухайте, ця стаття – це маніфест Путіна про те, що Україну необхідно ліквідувати".
Він чомусь у цій статті написав, що у минулому такі проєкти анти-Росії було знищено двічі. Це проєкти української незалежності початку ХХ століття плюс Велике Князівство Литовське. І він каже: "Так, були спроби створити анти-Росію, але їх було ліквідовано. Їх було ліквідовано військовою силою. І цього разу – він у цій статті пише – те саме відбудеться". Він, загалом, анонсував цю війну у своїй статті.
Я не думаю, що найближчим часом буде війна за Тайвань. Завдяки Україні здебільшого
– Протистояння Китаю та США поглиблюється, посилюється? Ось учора новина була: ВПС США розгорнуть ядерні бомбардувальники в Австралії на тлі зростання напруженості у відносинах із Китаєм.
– Ну, я б так сказав: я не бачу тут прямого зв'язку – те, що в Австралії розгорнуть американські бомбардувальники. Тому що є бомбардувальники на острові Гуам, наприклад. Він набагато ближчий до Китаю, ніж Австралія. Чи, там, на острові Дієго-Гарсія в Індійському океані теж є американські бомбардувальники.
– Це на тлі ймовірних подій із Тайванем вони туди хочуть перекинути.
– Знаєте, я не думаю, що найближчим часом буде війна за Тайвань. Із тієї простої причини, що... До речі, завдяки Україні здебільшого. Тому що, я думаю, китайці дали дозвіл Володимирові Путіну напасти на Україну перед Олімпіадою. Пам'ятаєте, Путін їздив до Китаю тоді?
– Але ж він нібито і переніс дату із 16-го на далі через те, що Олімпіада.
– Так, так. Ну, власне, Китай сказав: "Так, уперед, нападай. Тільки почекай, доки Олімпіада закінчиться. Паралімпіада вже не важлива". Для китайців і росіян люди з обмеженими можливостями – це взагалі не люди навіть. Вони сказали: "Добре. Олімпіада закінчиться – і починай. Давай тільки, щоб швиденько впорався, щоб у нас не постраждали ринки, туди-сюди". Путін почав, але, як бачимо, швиденько у нього не вийшло.
І китайці, дивлячись на те, як усе забуксувало у Російської Федерації і в її армії, мені здається, усвідомили, що якщо вони спробують щось таке зробити з Тайванем, то у них теж усе піде не дуже добре. Стало очевидним, що ця велика, гігантська армія не завжди пристосована для вирішення бойових завдань у сучасному світі. У сучасному світі, окрім розміру армії, потрібно багато чого ще. І цього "багато чого ще" у Китаю й у Російської Федерації, як бачимо, немає.
Тому я думаю, наполегливий український спротив багато в чому врятував Тайвань від вторгнення. І зараз, до речі, на Тайвані, наскільки мені відомо, у мене там знайомі були, – увесь Тайвань прикрашений українськими прапорами. Люди дуже сильно підтримують Україну і ніби розуміють, що багато в чому завдяки Україні не сталося китайського вторгнення на їхні острови.
Ну і треба розуміти, що у Тайваню, наприклад, літаки значно кращі, ніж в України. І плюс між Тайванем і Китаєм 130 км моря. Тобто відбитися у цих умовах, звісно, набагато простіше, ніж Україні відбитися від Росії. Ну і, загалом, отже... Хоча у китайців, звісно, армія більша за російську, але тайванці теж не в тім'я биті. Тому я думаю, що Тайвань найближчим часом завдяки Україні буде мирним місцем залишатися. Але наявність американських бомбардувальників в Австралії, думаю, справі не завадить.
Після вибухів у Севастополі Росії доведеться евакуювати свої кораблі
– А що там днями з російськими кораблями в Чорноморському флоті сталося? Зокрема з їхнім головним кораблем – після "Москви" потопленої.
– Так, ось це я багато читав усіляких джерел. Чесно кажучи, досі незрозуміло, було потоплено кораблі чи пошкоджено, а якщо пошкоджено, то скільки і наскільки сильно їх пошкоджено. Ну, зрозуміло, що щонайменше один корабель було пошкоджено. Але тут важливо навіть не так те, що було пошкоджено корабель, а важливо те, що вся ця історія взагалі сталася. Тому що вона означає, що дешевими дронами... Уже хтось розкопав, що у цих дронів двигуни – знаєте які? Від звичайних скутерів, на яких катаються люди на пляжах. Ось витягли із цього скутера двигун, запхали в цю алюмінієву коробку. Туди бомбу 500-кілограмову – і вперед. Коштує це все дві копійки. І за допомогою цієї штуки можна потопити величезний корабель. Тобто ці штуки припливли просто всередину Севастопольської бухти. Це взагалі шок, катастрофа.
Вочевидь, Росії доведеться після цього евакуювати свої кораблі. Я не знаю, що вони робитимуть, але, загалом, це продемонструвало страшну вразливість російського флоту для такого типу девайсів, які плавають із двигуном від звичайного скутера і їх зроблено буквально на колінках. GPS-приймач, напевне, у ньому якийсь іще стоїть для навігації тощо. Тобто це, звичайно, дуже кепські новини для російського військово-морського флоту. Це такий аналог, напевне, іранських дронів безпілотних. Тобто коштує дві копійки, летить далеко, і можна за дві копійки знищити ціль, яка коштує у 100 разів дорожче або в 1000 разів дорожче. Тобто, звісно, для Росії це предмет великого занепокоєння, я думаю, зараз.
Власне, тому, я думаю, росіяни не почали нічого робити, коли Туреччина, ООН і Україна сказали: "А ми однаково й далі будемо експортувати зерно з українських портів, попри ваші заперечення, попри те, що ви виходите із "зернової угоди". Мені здається, всі зацікавлені сторони сказали: "Ми виходимо. Нам начхати на ту обставину, що Росія вийшла із цієї "зернової угоди". І Росія нічим не змогла відповісти. Я думаю, це досить важлива історія.
Що змусило українську делегацію голосувати за резолюцію щодо нерозповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході, адресовану Ізраїлю? Мабуть, є якась стратегія дій українського керівництва
– Ви ООН згадали. Нещодавно відбулося голосування щодо ядерного роззброєння Ізраїлю, який не визнає, що він є ядерною країною, але й ніяк не коментує. І там цікаво повелася Україна. Тому що вона проголосувала якраз за. Разом, наприклад, із Росією. Хоча та сама Великобританія, Польща – вони утрималися. Як ви це оцінюєте на тлі взагалі переговорів з Ізраїлем і ймовірного, здавалося б, потепління у відносинах і допомоги Ізраїлю? Особливо на тлі того, що робить зараз Іран проти України.
– Щиро кажучи, я не знаю, що змусило українську делегацію голосувати саме так. Я думаю, не треба було. Треба було утриматися. Можна було б просто утриматися – і все було б окей. Що стосується... Ну, пам'ятаєте, Зеленський же казав нещодавно, що Ізраїлю треба якось визначитися, із ким він – із Росією чи з Україною – у цьому конфлікті? Можливо, це голосування – це як продовження цієї історії. Або є ще такий варіант... Це я з голови беру, звісно, вигадую на ходу, бо я не знаю подробиць, чому це було зроблено.
Можливо, вирішили: "А ось жорстка позиція стосовно Німеччини – посла [Андрія] Мельника тощо – спрацювала. І Німеччина змінила свою думку щодо конфлікту". [Президент Німеччини Франк-Вальтер] Штайнмаєр буквально мало не публічно покаявся за свої колишні гріхи тощо. Загалом, треба було німців штовхати, там, отже, всякими мокрими ганчірками їх бити – і ось вони прийшли до тями і стали поводитися так, як належить. Можливо, вирішили, що і з Ізраїлем це можна спробувати. Я не знаю. У мене стосовно цього, чесно кажучи, немає однозначної відповіді. Ну, напевне, якщо вже так вчинили – мабуть, є якась стратегія дій українського керівництва.
– Іване, на нас чекає важка зима.
– Ну, а коли вона була легкою? Я думаю, враховуючи те, що війна, звісно, нічого простого не буде. Але ви знаєте, я так дивлюся, як люди готуються... Хтось купує буржуйку, хтось – сонячні батареї, хтось акумулятори ставить, ще хтось...
– Дровами запасаються.
– Так. Знаєте, я навіть більшою мірою покладаюся в цьому сенсі на простих українських громадян, на їхню винахідливість, ніж на якісь державні зусилля щодо відродження гарячого опалення тощо. Мені здається, люди якось самі значною мірою впораються із цими проблемами. Хоча, звісно, я цілком згоден: буде нелегко, буде важко. Але якщо держава зможе все-таки налагодити роботу, там, теплоелектромереж – ну, буде взагалі круто. Хоча, я дивлюся, що люди здебільшого морально готові до того, що нічого не працюватиме і що самим доведеться викручуватися.
– На тлі цього всього [постійний представник РФ при ООН Василь] Небензя заявляє, що Україна новий вид озброєння взяла собі зараз у роботу. І він має назву "бойові комарі".
– Ну, це, мені здається, вже, знаєте, до психіатра. Я це не можу коментувати. Чому комарі? Чому не сонечка чи якісь коники? Я не знаю, як це коментувати.
– Ви стежите за тим, що російські пропагандисти роблять? От судячи з їхніх дій, що ми можемо сказати? Що там зараз відбувається? І чого вони хочуть?
– Ну, вони хочуть... Найголовніше, що їх надихає і що їх тішить, – це удари по українській інфраструктурі. Вони хочуть, щоб Україна залишилася взагалі без тепла й без електрики. Ось це їхнє головне завдання і головна мета. І вони в цьому сенсі звеличують і хвалять, не можуть натішитися іранськими дронами. Іранські дрони...
– Справжні фашисти. Не приховують навіть, що вони по мирному населенню б'ють, – і тішаться.
– Так. Загалом, для них це абсолютно нормальна історія. Вони вже навіть самі кажуть: "Чогось ми якось на німців стали схожі, які намагалися заморозити Ленінград... Так, але ж ми добрі, а німці були поганими". Загалом, логіки жодної шукати не треба, але вони хочуть зробити так, щоб усім українцям було погано. Тобто зробити так, щоб усі від малого до старого – і діти, і старі, і всі-всі – усім було голодно, холодно, щоб не було гарячої води... Їх чомусь дуже збуджують розмови про те, що каналізація не працюватиме, що всі брудні ходитимуть... Це викликає напади якогось кайфу, якоїсь насолоди.
Про перемогу на фронті ніхто навіть не мріє, ніхто не говорить, ніхто не розмірковує. Тобто всім очевидно, що на полі бою нічого не вийде. Але от зруйнувати водогін чи електромережу – це так, це те, що приводить у якийсь несамовитий [стан]... Прицмокують вони просто від щастя, коли говорять про це. Тобто ось чого вони хочуть. Таке головне завдання. Я так розумію, що це офіційне завдання Росії щодо України.
– Ну я, скориставшись нагодою, хочу привітати з тим, що Росія оцінила ваш внесок у боротьбу з їхньою пропагандою і занесла вас до списку "іноагентів".
– Дуже дякую. Це справді дуже приємна новина. Просто духопідйомна. Наче премію якусь дали – не знаю – Нобелівську премію чи "Оскара" якогось. Тобто це дійсно дуже-дуже приємна історія.
Вирубити в Росії Google – це як вогнеметом спалити російський інтернет
– Але ви бачите, що вони заворушилися? Пригожин уже каже, мовляв, "забороняймо у Росії YouTube повністю". Вони розуміють, що робота, яку ведете ви, інші українські блогери, ми, Дмитро Гордон (який, до речі, першим з українців потрапив у список "іноагентів") дає свої плоди. І вони хочуть заборонити YouTube. Така робота дає свої плоди. І хтось – так, починає якимись мізками там, усередині, теж розкидати і ворушити.
– Ну так. Зрозуміла річ. Вони наразі узяли під контроль практично всі засоби поширення інформації. Традиційні, я маю на увазі. Тобто телевізор, радіо, газети, журнали тощо. Значною мірою контролюють соцмережі. Принаймні усі російські соцмережі. І тепер, дійсно, YouTube залишився для них найнебезпечнішим, найголовнішим інформаційним конкурентом, тобто джерелом альтернативної інформації, який може вплинути, порушити їхню монополію на поширення інформації.
Тому, я думаю, посилюватимуть спроби і заклики до введення цензури, в YouTube зокрема. Але це важко зробити. Чому? Тому що якщо заблокувати YouTube... Його так влаштовано, що це частина компанії Google. Я запитував у фахівців, і мені пояснили... Може, я щось не те зрозумів, але, як мені пояснили, я зрозумів так: якщо ви закриваєте YouTube, то одночасно у вас у країні вимкнуть пошту Google – Gmail, сам Google, сховище "Google Диск"... Що там ще? Документи Google. Загалом, усю-усю цю інфраструктуру Google вимкнуть, вона просто впаде. І ви не зможете цим користуватися.
– Ну і Facebook, і решта.
– Ні, Facebook – це інше. Але все те, що входить у компанію Google, – його буде вимкнено. І це дуже недобре для російської зокрема держави, тому що в неї – у співробітників цієї держави – зберігаються там величезні обсяги даних на всяких "Google Дисках" тощо. Чому? Тому що своїм вони не довіряють: розуміють, що будь-якої миті може прийти якась ФСБ і вимагати інформацію тощо.
Загалом, якщо вони вимкнуть Google у Російській Федерації, то вони собі зроблять гірше насамперед. Наприклад, без усіляких послуг Google не зможуть працювати багато банків і багато компаній. Потім, Google же не лише для нас, простих людей, послуги надає. Він же і для бізнесу дає якісь штуки: для зберігання даних якісь надає спроможності тощо. І якщо весь російський бізнес залишиться і без цього теж, то у підсумку вийде ситуація, за якої вся російська економіка просто обсиплеться миттєво, обвалиться.
– Ви пам'ятаєте, коли вони спробували ще до широкомасштабного вторгнення заблокувати Telegram у себе, вони поклали всю свою ж банківську систему? І відмовилися від цієї ідеї.
– Так. Роскомнагляд, забороняючи Telegram, зокрема поклав сайт Роскомнагляду, тобто себе. Реально самогубство скоїв електронне. Але Telegram – це квіточки, дрібниці, це взагалі ніщо порівняно з Google. Google – це набагато потужніша інфраструктура. Якщо вирубити його в Росії, то половина всіх російських серверів, сервісів – чого завгодно – воно просто перестане працювати. Це просто як вогнеметом спалити російський інтернет. Ось такий ефект буде.
– Я хочу трохи продовжити щодо інформаційних технологій та інформаційного порядку денного і поговорити про придбання Ілоном Маском Twitter. Ви бачили, напевно, сьогоднішнє повідомлення про те, що Маск сказав своїм співробітникам, прийшовши у Twitter, що він хоче зробити тепер Twitter платним і дає їм два тижні для того, щоб вони розробили такий інтерфейс, щоб кожен тепер, хто зареєстрований у Twitter, щомісячно платив абонплату в розмірі $20. А, мовляв, "якщо не зробите – всіх вас звільню за два тижні".
– Ну, новий віник по-новому мете. Що я можу сказати? Має повне право. Це його іграшка тепер. Може її зламати, якщо хоче. Він її купив на чесно зароблені – нехай робить, що хоче. Я думаю, зламати Twitter йому не вдасться. Плюс він сам не захоче його повністю ламати. Тому що Twitter – це надто цінний актив. Але я думаю, якихось дров він там наламає, найімовірніше.
– Але те, що він робить, – це просто його така ініціатива і його бачення світу? Чи це треба розглядати в контексті майбутніх виборів в Америці і протистояння республіканців із демократами?
– Я думаю, Ілон Маск – така людина, що йому просто цікаво, що буде, якщо тут поколупати цвяхом. "А що буде, якщо ось тут?.." Тобто це людина, у якої дуже допитливий розум. Власне, він досяг усього того, чого він досяг, завдяки цій властивості свого розуму. Йому завжди цікаво: "А чому? А що? А чому не працює? А чому воно працює так, як воно працює? А де?"
Наприклад, у своїх ракетах... Він же не лише власник компанії Space X. У нього є посада в цій компанії, він є головним інженером. Тобто він реально розуміється на всій цій справі, він туди вникає. Він не просто купив собі Space X – і "зробіть-но мені, щоб було красиво". Він працює головним інженером у цій компанії.
Я думаю, тут те саме: він намагається виявити, намацати якісь точки, за допомогою яких можна було б зробити Twitter прибутковою компанією. Тому що зараз, наскільки мені відомо, Twitter не є прибутковою компанією. Він завдає збитків своїм власникам. Маску, як завжди... Він же казав, що зробить прибутковою компанію з виробництва електричних автомобілів. Із нього всі сміялися і казали, що це у принципі неможливо. А він зробив. І зараз Tesla коштує дуже дорого, може, навіть дорожче, ніж інші компанії, які займаються автомобілями сотню років. Те саме із Twitter, я думаю. Йому сказали, що це неможливо зробити прибутковим, а він вирішив: "А я зроблю". І от зараз намагається якось зрозуміти, як це можна зробити.
У контексті виборів – можливо. Але я думаю, просто зараз – ні. Тому що за останній – скільки там? – тиждень вплинути на перебіг передвиборчої кампанії уже, напевно, пізно, і туди лізти, але, у принципі, до виборів наступних – виборів президентських – я думаю, він щось таке спробує вигадати. Тобто вже, можливо, якось використовуватиме Twitter у своїх інтересах.
– Екстравагантний такий хлопець. Учора з'явилася інформація, що він орендував у Румунії замок графа Дракули для того, щоб там провести Гелловін. Запросив усіляких цікавих людей: Сергія Бріна, до речі, з Google, Анджеліну Джолі і ще когось, ще когось. І ось вони там орендували на кілька днів і щось там робили. Веселилися.
– Ну так. Нас не покликали, щоправда. Я не розумію, чому. Але... Самі винні.
– Ми зайняті поки важливішими питаннями.
– Так, це також правда.
– Іване, дякую вам дуже.
– Дякую вам.
– Я хочу закінчити на такому запитанні, яке дуже часто ставлю своїм співрозмовникам. Воно покращує настрій і змушує, власне кажучи, налаштовуватися на правильний лад нас усіх. Яка у вас є мрія на одразу після перемоги? От що ви перше хочете зробити?
– Ой... Щиро кажучи, я навіть не знаю. У мене стільки різних мрій... А не знаю. З'їздив би кудись, мабуть. Я зараз нікуди не можу поїхати, але я б, напевне, кудись з'їздив, відпочив би десь.
– У замок графа Дракули.
– Це малоймовірно. Я б оптимістичніше місце обрав, напевне.
– Дуже дякую. Слава Україні.
– Героям слава.