Співвласник компанії, яка виготовляє ракети "Фламінго", Штілерман: Я пів року провів в ізоляторі ФСБ. Слідчий говорив: "Мене неможливо зачепити, я Ходорковського саджав" 

На початку 2007-го мене попросили розробити концепцію автоматичної системи управління для міністерства оборони РФ. Я її розробив, написав систему ДКР. Слава богу, що вони її не впровадили й досі. Інакше все розвивалося б сильно за іншим сценарієм

– Денисе, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Я давно хотів зробити з вами інтерв'ю. Для мене ви один із тих, завдяки кому ця страшна війна може закінчитися на українських умовах. Але про це ми ще поговоримо пізніше. Я зараз звірю те, що написано про вас у "Вікіпедії". Головний конструктор і співвласник української компанії Fire Point. Компанія спеціалізується на проєктуванні, розробленні й виробництві ударних безпілотників великої дальності, крилатих і балістичних ракет. Усе так?

– Так, усе так.

– Ви народилися в Києві?

– В Одесі, з пів року живу в Києві.

– Якого року народження?

– 74-го.

– Тобто потім батьки?..

– Батьки переїхали з Одеси до Києва.

– Чим займалися ваші батьки?

– Інженерка-мама. Будувала Самотлор, Лангепас, Стрежевий. А батько – учений. У науковому інституті в Києві працював. Займався турбінами.

– Київ вашого дитинства – що це було за місто?

– Нам пощастило якось дуже швидко з комуналки, з маленьких квартир переїхати до якоїсь більш-менш великої квартири.

– А де ви жили в комуналці?

– Десь у центрі. Це я коли був малим. Потім десь на Сирці. А потім ми переїхали на Солом'янку – і спокійно жили на Солом'янці. Навчався в кількох школах. Потім пішов у 79-ту. Це школа колишня при синагозі. Там був фізмат-клас. Я його закінчив.

– Ви любили фізику й математику?

– Так.

– Що більше згадуєте з дитинства? Фізику? Математику?

– Наш дружний клас. Дуже рідко коли вдається пронести дружбу через життя. У нас є така спаяна група друзів. Один із яких, Єгор, – це директор нашої компанії.

– Однокласник?

– Так. Інший однокласник теж працює в нас у компанії. Вони займаються важливими справами. Четвертий однокласник працює в нас у компанії, займається кібербезпекою.

– Є однокласники, які не працюють у вашій компанії?

– Величезна кількість. Переважно всі однокласники в Німеччині, Ізраїлі, Америці.

– 1991-го ви вступили до МФТІ. Це мекка для тих, хто був занурений у фізику й математику. Усі найкрутіші радянські фізики вийшли звідти. Навіть, здається, Ландау закінчував МФТІ.

– Ландау його заснував, разом із Капицею. Капиця навчався в Кембриджі. Він розумів, що в центрі великого міста не може розташовуватися такий інститут для ботанічних людей, бо він відволікатиме від вивчення науки. І він вирішив фізико-технічний факультет МДУ винести...

– У Долгопрудний?

– У Долгопрудний. У найбільш бандитське місто Московської області. Виніс його туди. І потім цей факультет розрісся в окремий інститут – і це справді був виш номер один у всьому світі.

– Тоді казали: "Я променял девичий смех на этот физтех".

– "На голос лектора занудный. Физтех – на свинский город Долгопрудный".

– Я знаю, що в MIT від того, скільки доводиться вчитися, самогубства нерідко бувають.

– У нас була окрема психушка в інституті. У мене був товариш, теж з України, переможець міжнародної олімпіади. Зрештою збожеволів, себе уявив месією, призначав апостолів. Одного разу був дуже жорсткий жарт на 1 квітня. Я йому вшив шапку-півник. І всі люди, які його зустрічали, йому казали: "Сергію, у тебе голова розпухла. Сергію, у тебе розпухла голова". Потім заходить до кімнати надівати шапку, а шапка не налазить. І він до лікарів: "Жах який! У мене голова розпухла". Вони його – у дурку. Потім ми його звідти забирали.

– Ви ж жили безпосередньо в Долгопрудному в гуртожитку?

– Так.

– Усі шість років?

– Ні. За три роки нам давали університетський курс фізики й математики, потім два з половиною роки – кафедра й базовий інститут. Кожен має свою спеціалізацію.

– Зрештою минуло три роки – ви були найталановитішим і найздібнішим?

– У мене червоний диплом.

– Червоний диплом МФТІ? Це серйозно.

– У нас були абсолютно геніальні люди, які в теоретичній фізиці залишилися. Працювали в лабораторіях Лос-Аламоса, зробили великі поступи в галузі теоретичної фізики. Дуже цікаве відчуття, коли ти весь час у змаганні розуму живеш.

– На кого ви вчилися?

– Я фізик-теоретик, спеціальність – "космологія".

– Тобто за такою ж спеціальністю ви випустилися?

– Так. Написано "фізик-інженер", але спеціальність у мене – "космологія". Походження Всесвіту й таке інше.

– Чи правда, що ваш батько свого часу змінив прізвище?

– Так, змінив. Зі Штілермана поміняв на інше прізвище: для того, щоб вступити до Московського інженерно-фізичного інституту.

– Він МІФІ закінчив?

– Ні, його вигнали звідти. Це розкрили – і його звідти вигнали. Він поїхав до Одеси, там зустрівся з моєю мамою. Закінчили вони інститут в Одесі – і народився я.

– Але був такий антисемітизм дрімучий у Радянському Союзі, доводилося міняти прізвища?

– Так, був дрімучий антисемітизм. Дідусь, розуміючи цей антисемітизм, незважаючи на те, що був ветераном, поїхав із міста. Він спеціально поїхав подалі, щоб не потрапити під антиєврейську кампанію. 1949-го антисемітська кампанія почалася.

– Ви були на новому прізвищі батька?

– Так, я був на новому прізвищі батька. Коли я зайнявся вивченням своєї історії генеалогічного дерева – я дізнався всю цю історію. І я думаю: який сенс ходити із цим прізвищем...

– Воно було російським?

– Так, Данілов. Якось соромно було. Батько змінив прізвище, щоб вступити до інституту.

– Де ви жили й чим ви займалися після закінчення МФТІ?

– У Москві. У Києві в мене була інвестиційна компанія. На той момент досить велика. Займався різними бізнесами: починаючи від розроблення програмних продуктів, закінчуючи інвестиційними компаніями. Усе було цікаво, на все вистачало енергії. На початку 2007 року мене попросили розробити концепцію автоматичної системи керування для міністерства оборони РФ. Я її розробив, написав систему ДКР, яку потрібно було зробити для впровадження цієї системи. Слава богу, що вони її не впровадили й досі. Інакше все розвивалося б сильно за іншим сценарієм. Потім почалася грузинська війна. Я в серпні, коли вона почалася, зрозумів, що маю піти. У мене, на жаль, залишився бізнес у Росії.

– У вас були великі гроші?

– Так, досить. І їх розікрали, поки я сидів у в'язниці.

– Ми зараз торкнемося в'язниці. У мене в досьє вказано, що російський письменник-фантаст Сергій Лук'яненко, який пізніше з'їхав із глузду і став фашистом, за однією з розроблених вами комп'ютерних ігор написав книжку "Конкуренти".

– Так, це правда. "Старквейк", онлайн-гра, яку я з двома однокурсниками зробив. І там різні види монетизації були. Але основна монетизація, якої тоді ніхто не використовував, – це вихід з онлайн в офлайн, тобто з віртуального в реальне життя. І ми замовили Лук'яненку за €250 тис. книжку, щоб він написав про нашу гру книжку "Конкуренти". Згадка ніка гравця в цій книжці коштувала $200 тис. Просто тому, що Лук'яненко був на піку популярності. І будь-який гравець, якого там було згадано, платив $200 тис. Потім мені перестало це бути цікавим. Якось закинули.

– Потім у вас виник конфлікт із російськими силовиками. І вас затримала ФСБ.

– Це 2018-го. У мене, на жаль, двоє дітей до останнього часу були на території Росії. Їх вивезли тільки торік, дякувати богу, разом із моєю колишньою дружиною. Я 2016 року перестав бути громадянином Росії – мене позбавили громадянства. Я автоматично… Так вийшло, що я 28 серпня 1991 року виписався з Києва. Тому я громадянин України. Тому що всі люди, які проживали до 24 серпня на території України, є громадянами України. А всі люди, які проживали до 18 листопада 1991-го на території Росії, є громадянами Росії. Ось у мене й було два громадянства. 2016-го мене позбавляють громадянства.

– За що?

– Моя колишня дружина написала якийсь позов.

– Який молодець!

– Молодець, так. Почався тиск. Плюс я брав активну участь у Майдані. Якісь купували шпиталі, якісь купували операційні, щось робили. Мене позбавили громадянства. Я перебрався. Треба було взагалі не повертатися туди. Але потім у мене управління "К" ФСБ Росії, яке очолював генерал ФСБ Ткачов, почало вимагати чималу суму – $23 млн. Я їх послав. У них слідчий був той самий, який саджав Ходорковського. І він відкрито казав: "За зняття арешту з кожної ділянки – $55 тис.". Його записали, здали у службу безпеки – нуль на масу. Він каже: "Мене неможливо зачепити: я Ходорковського саджав". Це дуже смішно. Увесь його "дах" у вигляді управління "К" ФСБ Росії…

– Протік.

– Не протік, вони там досі працюють. І після приїзду мене затримали. З новорічних канікул я привіз дітей – і мене цього самого дня затримали. Я пів року сидів в ізоляторі ФСБ.

– Пів року?

– Так. Улаштував їм юридичний булінг дуже сильний.

– Де? У "Матроській тиші"?

– У "Матроській тиші", так. В ізоляторі ФСБ. Улаштував їм юридичний булінг. Слідчий почав ходити по п'ять разів на день у суд. І вже суддя кричав на засіданні: "Можна мені дати якісь документи із синіми печатками, а не довідки з ФСБ?" Спершу мене випустили під домашній арешт. Слідчий попросив: "Можна більше скарг не писати, щоб я нікуди не ходив? Справу закрию". І справді, він закрив справу за 11 місяців за відсутністю складу злочину.

Коли вийшла стаття в The Kyiv Independent, де вперше згадано було моє прізвище, я мало не помер.

– Ви ще залишалися там якийсь час?

– Ні, я одразу поїхав. Я потім незаконно перетинав кордон через Білорусь за старим паспортом зі старим прізвищем, щоб дітей побачити. Тому що дітей не відпускали.

– Якщо я ФСБ, а ви – Денис Штілерман, така розумна людина, такий фізик крутий, сам бог велів вас завербувати. Чи були підходи до вас?

– Ні. Я зараз став м'якшим. Я досить гаряча людина. У нас уся історія сім'ї – це завжди… У мами за маминою лінією – це все баптисти. І всі потерпали від НКВС, КДБ і ФСБ. Вони ніколи тебе не розглядають як людину – ти для них завжди жертва і їжа.

– Але ж підходи були якісь? Зацікавленість була?

– Я не пам'ятаю. Коли я влаштовувався в міноборони, там була купа військової контррозвідки. Двічі проводили співбесіди. Але підходів не було.

– Спецперевірку з боку українських спецслужб уже тут ви проходили після Росії?

– Я думаю, так. Іноді мене допускають, як і всіх представників виробників, на ставки.

– Як і коли ви почали допомагати Збройним силам України?

– Із 2014 року ми почали купувати медикаменти, шпиталі польові. Різні речі робили. Допомога перестає бути допомогою, благодійність перестає бути благодійністю, коли ти про неї розповідаєш. Це стає товаром. Тому давайте про це краще опустимо.

– Як і де в ніч із 23-го на 24 лютого 2022 року ви зустріли повномасштабне вторгнення?

– У Києві, у своєму будинку. Ми провели 23 лютого панель про судову реформу. Нам потрібно в Україні провести комплексну судову реформу. І вся біда в тому, що ми все робимо по частинах. Кібернетика каже, що бюрократію можна реформувати лише одним методом: одночасним звільненням усіх бюрократів і заміною всіх законів.

– Це каже наука кібернетика? Саакашвілі це зробив свого часу.

– Так, йому Каха Бендукідзе розповів, бо Бендукідзе мав освіту відповідну. Саакашвілі зробив одну помилку: він не реформував суд. І ці судді його зрештою зжерли.

– Отже, 23-го ви провели...

– Була конференція щодо потреби судової реформи. Ми там висловили свою думку. Я писав follow up – і о 4.00 почалося...

– Ви розуміли, що це почнеться, чи не вірили?

– Я, знаючи стан російської армії, не думав, що вони такі ідіоти. Усе-таки ці парадні костюми, висаджування...

– А ви знали, що російська армія не годиться?

– Так, це колос на глиняних ногах – це 100%. Тоді це було так, та й зараз це так.

– І о 4.00 що ви побачили?

– Почалося бомбардування. Дізнався, де діти мої, зробив низку приготувань, ліг спати. Поспав, зрозумів, що треба робити. Почали заправляти артилеристів, купувати їм бензин, возити на бойові позиції. Єгор почав годувати військових, зробили кухню. Тому що миттєво треба було організовувати постачання.

– Якби вони зайшли в Київ, вас би не пощадили?

– Ні, ми підготували дії. Я спробував маму вмовити виїхати, вона – нізащо. Каже: "Я тут відстрілюватимуся". Зрозумів, що треба зробити так, щоб мамі не довелося відстрілюватися.

– Це правда, що першого ж дня повномасштабного вторгнення ви написали заповіт?

– Другого дня я написав заповіт. Прокинувся, написав заповіт. Віддав гроші своєму близькому товаришу.

– Тільки хотів запитати, кому що заповідали.

– Між дітьми поділити гроші – і все. У мене тоді бізнесу особливо ніякого не було – була лише готівка.

– І ви були готові до того, що може бути все?

– Усі ми в Києві готові до того, що може бути все. Тому що вони ж гатять абикуди. Будь-якої миті можеш опинитися під Shahed, який незрозуміло куди прилетить, або під балістикою.

– Ви вже згадали про те, що колишня дружина із двома вашими дітьми перебувала на території Росії й не хотіла звідти виїжджати. Як ви її вмовили виїхати і як її вивезли?

– Ох, це таємна операція. Займалася величезна кількість людей. І там були люди, які пропонували, постійно показували: "Діти навчатимуться в цій школі, ти матимеш дім"… І це все тривало два з половиною роки.

– Ви хвилювалися за дітей?

– Звісно, це була дуже серйозна пастка. Коли вийшла стаття в The Kyiv Independent, де згадано було вперше моє прізвище, я мало не помер, бо вони вилітали у відпустку за 28 годин. І це найстрашніший час у моєму житті був. Тому що я думав, що зараз ФСБ дуже швидко оговтається, зорієнтується. Тому що дістати моє перше прізвище, установити, де мої родичі, було, мені здавалося, справою двох хвилин. Вони оговталися за три тижні, слава богу.

– Вони іноді бувають ідіотами?

– Так, бувають ідіотами.

– Якщо не секрет, як дітей і колишню дружину вивезли?

– Просто вони поїхали далі, потім...

– Кудись?

– Поїхали, так, на канікули. Потім приїхали – і їм пояснили все. "Уже вся інформація відкрита – і якщо ви повернетеся, будете заручниками".

– Вони в безпеці?

– Так, у безпеці. Сподіваюся.

– Переходимо до чудових виробів, які розміщені за нами. Дякую вам за унікальну можливість побачити на власні очі все, що тут відбувається. Це фантастика! Легендарна ракета "Фламінго". Чудова назва, до речі. Хто вигадав назву?

– Я вигадав.

– Саму ракету теж ви придумали?

– Концепцію – так. Була ідея переробляти старі "Стрижі" й використовувати. Я сказав, що це дуже-дуже важка конструкція. Ми ніколи її не зробимо, тому що потрібні висококваліфіковані робітники. Потрібно все робити дуже просто, максимально автоматизувати все, щоб мінімізувати людську працю. І зробили ракету таку, яка є зараз.

– Чому "Фламінго"?

– Це я вже розповідав неодноразово. Закінчилася помаранчева фарба, у яку ми фарбували носові коки, у яких був самописець… Ракету тренували над водою, а щоб водолазам було зручніше діставати, коки фарбували в яскраво-помаранчевий колір. У підрядника закінчилася помаранчева фарба – і він пофарбував у рожевий. Ми побачили – я кажу: "Фламінго". Потім прижилося.

– Які характеристики ракети "Фламінго"?

– До 3 тис. км, 1150 кг – бойова частина, до 950 км/год – швидкість, 720 – круїзна швидкість.

– Який принцип польоту "Фламінго"?

– Це звичайний турбореактивний літак, який летить на низькій висоті.

– Скільки коштує "Фламінго"?

– Зараз – приблизно $600 тис.

– Одна ракета?

– Так, із прискорювачем.

– Найжирніші цілі, які уразили "Фламінго"?

– Я можу говорити лише про ті, які в загальному доступі є. Воткінський завод – це було добре. На Капустиному Яру було складено, як я розумію, частини "Орєшніка".

– Теж "Фламінго"?

– Так, теж "Фламінго". Чи то Тихорецьк, чи то Торопець.

– Так, там величезні артилерійські склади.

– Так, і туди теж було відіслано. Тому що ми їх два роки тому уражали дронами.

– Відіслано?

– Так. Уражали дронами, але вони відтоді їх забетонували й насипали величезні укриття. Уже дронам неможливо пробити.

– І ви відіслали їм "Фламінго"?

– Так, відіслали "Фламінго" туди.

– Вони прийняли?

– Вони прийняли радісно. Феєрверк був.

– От за нами зараз – це українська балістика?

– Це клон радянської С-400, перероблений під балістику. Поки в нас немає сікера і її не інтегровано з радарами.

– Чи можна сказати зараз, що українська балістика є?

– Вона була й до цієї ракети. Україна – це батьківщина балістичних ракет. Ми опанували повний цикл. Ми маємо одну деталь іноземного виробництва в цій ракеті. Решту робимо тут, в Україні.

– До речі, ви кажете, що Україна – батьківщина балістики. Я іноді у своїх програмах кажу, що радянські ракети створювали євреї й українці, часто в одній особі. Це правда?

– 100%.

– Росіян там практично не було.

– Я цієї сегрегації за національною ознакою не люблю. Але 800 років кріпосного права на території Росії призвели, звісно, до певних ментальних змін. Я собі уявити не міг, що люди можуть робити такі звірства. Я розумів, що вони в Чечні когось убивали, але я якось жив трошки зашорений.

– Ви спілкувалися з іншими людьми в Росії?

– Так. Коли почалася війна 2014 року, я почав спілкуватися з місцевою чеченською діаспорою, яка стала на бік України. Я зрозумів, що нічого не змінилося. У них якась манія розширення території, яку треба припинити. На превеликий жаль, світ досі рятує Російську імперію.

– Згадав Михайла Жванецького: "Ну і що, що голодуха? Зате наші ракети летять далі". Які потрібні пускові установки, щоб ця краса полетіла до росіян?

– Там стоїть на пусковій установці "Фламінго". На такій самій пусковій установці запускають FP-7. Усе має бути максимально просто, максимально дешево. І максимально непомітно у транспортному потоці.

– Ракети запускають лише з пускових установок, не з літаків?

– Так, тільки з пускових установок. У нас літаків не дуже багато.

Луб'янку треба стерти з лиця землі

– А чи можливо з літаків запускати балістику?

– Росіяни запускають свої "Іскандери" з літаків, називаючи їх "Кинджалами". Ба більше, набагато легше запускати з літаків: не потрібно стабілізувати на зльоті, не потрібні жодні газодинамічні керма – можете просто на аеродинамічних поверхнях усе робити.

– Якими є характеристики українських балістичних ракет?

– До 300 км і навантаження до 250 кг, залежно від відстані. Це для "сімки". І для "дев'ятки" – це 850 км і до 800 кг бойова частина.

– У нас дві модифікації балістичної ракети, правильно?

– Так.

– Скільки вони коштують окремо?

– Думаю, "сімка" коштуватиме до 500 тис. А "дев'ятка" – подивимося. Зараз ми її зробимо, запустимо – зрозуміємо. Тому що гладко було на папері, та забули про яри. Зараз у нас щодо "дев'ятки" все готове, окрім двигуна. Двигун пропалимо, побачимо – і буде зрозумілим ціноутворення.

– "Фламінго" придумали ви. Балістику теж?

– Ні, щодо балістики надіслали запит партнери: зробити клон ракети С-300. Ми зробили четвертий блок, ми мали зробити корпус. Ми зробили четвертий блок, потім дивимося – нічого не відбувається. Зробили аеродинамічні поверхні, газодинамічні, зробили твердопаливні двигуни, зробили другий відсік, зробили польотний контролер – зрозуміли, що в нас є вже балістична ракета.

– Чому, маючи "Південмаш", який виробляв С-200, "Сатану", ми так довго не могли створити свою балістику?

– Потреб не було. Держава не вимагала. Зараз держава зробила запит – і бачите, усе дуже швидко почали робити. Два-три роки – це не строк для таких проєктів. Це досить швидко. Нас переконували, що нам це ніколи не знадобиться.

– А чи правда, що вся документація конструкторського бюро "Південмашу" була не в Україні, а в Росії?

– Так, звісно. Воно було безпосередньо підпорядковане міністерству середнього машинобудування. І найсмішніше – що всі працівники КДБ, які курували ці підприємства, були підпорядковані не українському КДБ, а безпосередньо Москві. І тому в нас немає архівів щодо основних військових підприємств. Щодо відділів кадрів – хто завербований, хто не завербований – у нас цих архівів немає, вони є лише в Москві.

– Леонід Кучма сказав мені, що коли він ішов із посади президента, "Південмаш" за контрактом із Саудівською Аравією приготував балістичну ракету, яка могла летіти. І її вже були готові випускати, але потім усе це згорнули. Ви знаєте про це?

– Не знаю. На щастя, я дуже далекий від колишнього оборонного бомонду. І, напевно, це одна з умов успіху всіх нових компаній. Ви не розумієте, наскільки в нас вільна країна зараз у сенсі підприємництва у військовій галузі, наскільки в нас мінімальне бюрократичне навантаження… У березні 2022 року ухвалили постанову, за якою кодифікацію дронів значно спростили. Саме тому всі ракети кодифіковано як дрони.

– Повертаючись до минулого: як вам здається, чому в Україні фактично знищили свого часу ракетну галузь?

– Навмисні дії. У нас виходець із Харкова поїхав: його забрали, перекупили. Він у Саранську зробив завод із виробництва індустріальних навігаційних систем. Його потім "кинули", за російською традицією. Зараз він, дякувати богу, емігрував... Вони перекуповували всіх конструкторів, перекуповували, кого могли. Вербували, перекуповували. Але в нас є дуже світлі уми й дуже світлі високорівневі інженери.

– Ця земля народжує таланти щедро.

– У нас найстаршому співробітнику 93 роки. Це інженер із того самого "Південмашу".

– 93 роки! Фантастика.

– Уже, мабуть, 94.

– На скільки відсотків приблизно українська балістика побудована на базі радянської?

– FP-7. Двигун наш, приводи наші. Форму ми скопіювали. Думали, що знайдемо аеродинамічні коефіцієнти управління й усі аеродинамічні показники будуть у таблиці. На жаль, їх не знайшли. Але, може, це й на щастя, тому що ми навчилися робити, моделювати польоти балістики в комп'ютері й добирати коефіцієнти в комп'ютері, що значно зменшує кількість пробних запусків. Ця ракета зовні один в один, але 90% деталей жодного стосунку не мають до того, що було.

– Чи брали участь у створенні української балістики британці?

– Ні.

– Хтось із західних партнерів допомагав хоч чимось?

– Ні. Ми свідомо не брали грошей в американців.

– Але випробування проводили у США.

– Ні, випробування проводили лише тут. Щоб провести випробування у США, ви витратите пів життя на те, щоб дістати дозвіл. Те саме в Європі.

– Але західні партнери допомагають наводити на цілі?

– Запитання до військових. Звісно, ми без допомоги партнерів не змогли б жити досить довго. Ми без допомоги партнерів не зупинили б їх і відкинули б від Києва. Ми це чітко розуміємо. Дякую партнерам за те, що вони допомагають. Але треба пам'ятати, що партнери мають набагато більше зобов'язань, тому що вони повністю порушили взяті на себе зобов'язання в межах Будапештського меморандуму.

– Дивлячись на вас, на те, що я побачив тут, я краще розумію канцлера Німеччини Мерца, який сказав: "Україні TAURUS уже не потрібні. У них є дещо краще, ніж TAURUS". Він має рацію?

– TAURUS, мабуть, нам не потрібні. Нам ця зброя потрібна, щоб ми показували і привчали європейські країни до того, що Росія – це паперовий тигр. Вона нічого, крім слів, протиставити реальним діям не може. Постачання Abrams ні до чого не привели, постачання HIMARS – нічого. Тому постачання TAURUS потрібні, щоб Німеччина переконалася, що Росію не варто боятися.

– У мене є абсолютне переконання, що війна може закінчитися на українських умовах завдяки насамперед таким людям, як ви. Чи розумієте ви, що бити треба не по Бєлгороду й по Курську, а по Москві? І чи розумієте ви, що масштабні націлені атаки балістикою на Москву – саме це, тільки це може змусити Путіна бути добрим і лагідним?

– Росія – моноцентрична країна. Величезна перевага України – у нас у маленькому місті може бути верстатобудівна індустрія світового рівня. У них усе сконцентровано в Москві. Що відбувається в Бєлгороді, ніяк на настрій Росії не впливає.

– Тобто ви це розумієте?

– Так. Моя думка як обивателя: Луб'янку треба стерти з лиця землі.

– Мені подобається хід ваших думок. Генштаб, міноборони.

– Генштаб, міноборони, московські НПЗ, "Алмаз-Антей".

– Красну площу не завадило б.

– Почистити?

– Так, почистити. Прокидаються москвичі – мавзолею Леніна немає, могил Сталіна, Калініна, Брежнєва немає. Кремлівського Палацу з'їздів немає. Який удар по імперському шовінізму буде? Чи можливий масований удар вашою балістикою по Москві?

– Нашої, яка долітає до Москви, – поки немає. Щойно буде, можна накопичити. Я можу сказати неприємну річ: Україна воює із зав'язаними за спиною руками. 2022 року могли дати нам не вісім HIMARS… Не припинити, коли пішов харківський наступ, коли відкинули з Херсона, а й далі давати – вони втікали б. Уже були б кордони 1991 року. Припинили.

– Чому?

– Я не знаю, чому така любов до Росії. Точніше, знаю: потрібне джерело нестабільності на європейському континенті. І плюс Росія інфікувала своїми… Подивіться на Меркель. Знищити всю ядерну енергетику й визнати газові електростанції "зеленими" електростанціями – ви уявляєте собі? Після окупації Криму збудувати "Потік"! Треба віддати належне Трампові. Зараз, щоправда, усе інакше відбувається. Але тоді він їй казав: "Що ви робите? Ви фінансуєте росіян".

– А Шредер?

– Шредер – там усе зрозуміло. Саркозі, який доповідав Медведєву все, що в нього відбувалося на переговорах із Саакашвілі.

– Звісно.

– Медведєв насміхався з усіх. Що це таке? Пригожин також. Також тримали всіх за руки, щоб, не дай боже, нічого не розсипалося.

– Нас тримають за руки, як і раніше?

– Ну, у мене враження, що так. Зараз уже почалися удари, які Росії реально демонструють наші можливості.

– Нам не дають бити по Росії так, як ми можемо?

– Я не можу вам цього сказати, це не моя парафія. Але те, що перекрити експорт Росії в Чорному, у Балтійському морі ми можемо елементарно, – це 100%.

– Але ви над цим працюєте, мені здається.

– Ні, ми над цим не працюємо – працюють Збройні сили. Ми тільки виробляємо й постачаємо це. У нас бюджет формують зовнішніми грошима. Думаю, ми всі свої дії змушені узгоджувати з партнерами.

– Тобто річ у грошах?

– Так, річ у грошах. Саме тому зараз Росія так учепилася за $90 млрд, і Орбан не дає, щоб нам ці гроші прийшли. Вони розуміють, що в України розв'яжуться руки, – і, може, вони починатимуть.

– Балістична ракета на 300 км у нас уже є, і вона летить. Балістична ракета на 850 км коли приблизно буде?

– Середина цього року.

– Ви бачите масований удар по Москві?

– Я робив би, звісно.

– Ви його бачите? Ви розумієте, як це відбуватиметься?

– Запустили – їхня ППО нічого не перехопила.

– Скільки запустили?

– Ну, я не знаю. Штук 20–30 потрібно запустити одразу.

– І полетить добре?

– Так, буде добре. Їм важко перехоплювати такі ракети. Patriot навіть важко перехоплювати такі ракети. Зараз перехоплення "Іскандера" здійснюють…

– А зараз ми поговоримо про ППО. Наскільки я знаю, наші ракети мали на початковому етапі проблеми з точністю.

– Які ракети?

Ми продаємо не лише безпеку – ми продаємо незалежність. Тому що на кожен пуск HIMARS ми дістаємо ключі від американців, на кожен чих ми дістаємо дозвіл

– Балістичні.

– Балістична ракета рухається набагато швидше, ніж крилата. Тому на подолання великих відстаней їй потрібно набагато менше часу. Тому вона набагато точніша, ніж крилата.

– Тобто зараз проблем із точністю немає? Ні у "Фламінго", ні у крилатої, ні в балістичної?

– У "Фламінго" проблеми з точністю пов'язані ось із чим: ми літаємо на дуже низьких траєкторіях, і для нас реальні дані щодо координат, щодо цілі критично важливі. Коли ви здійснюєте круте пікірування – це одне. Як ви бачили – тут уже секрету немає, – на Воткінську ми заходимо під дуже похилим кутом, щоб не потрапити під дію ППО. Помилка 1 м –12 м помилка в цілі. Помилка 6 м – уже 70 м ви помилилися в цілі.

– Але у Воткінську лягло взагалі ювелірно!

– Тому що точне цілевказання. На прямовисній траєкторії висота цілі перестає відігравати значення.

– У "Фламінго", до речі, яка мінімальна висота польоту?

– Ми бачили 15 м.

– А якщо якісь гірки, скажімо, воно саме працює?

– Це найважливіший момент: нам потрібні карти висот Росії.

– 1987 рік, Матіас Руст на легкомоторному літаку приземлився на Красній площі. Я тоді служив у радянській армії. Міністром оборони був маршал Сергій Соколов. Його зняли. Зняли весь генералітет. ППО продемонструвала повну нездатність. Через роки я зустрівся в Москві з наступним міністром оборони, маршалом Язовим. Він каже: "Це було спеціально зроблено. Це Горбачов домовився з партнерами, щоб зняти весь генералітет ППО, щоб усе вийшло". Вони ніколи не визнавали, що мають діряву ППО.

– Ми ж бачили на початку війни, коли дрони наші залітали й били в "Москва-Сіті". Над куполом кремлівським ми бачили дрон. Але не можна недооцінювати ворога, він почав дуже швидко вчитися.

– Зараз ППО сильна в них?

– Зараз – так. Дуже сильна.

– І найсильніша ППО зосереджена навколо, як я розумію, Москви, резиденції Путіна й Кримського мосту.

– О, довкола Кримського мосту – добре там понаставлено, так.

– До речі, про Кримський міст. Це ж мрія кожного українця. Ці красуні можуть Кримський міст покласти?

– Ні. Ми можемо зруйнувати проліт, який легко відновлять.

– А якщо з інженерного погляду: точка сполучення між прольотами, – якщо влучити точно туди, то може скластися міст?

– Так, я пам'ятаю, дивився, як влаштовано опору, колись давно.

– А з якою метою цікавилися?

– З тією самою. Там великі труби, товщина 2,5 см. Стінки, наскільки я пам'ятаю, більше за 1 м, і залито це залізобетоном. І таких труб там штук дев'ять. Я думаю, тільки ядерний вибух реально може завдати шкоди такому мосту.

– Тобто проліт ви можете зруйнувати… Скільки кілець ППО сьогодні довкола Москви?

– Не знаю. Гадаю, три. Плюс вони зараз мобільні вогневі групи почали ставити, і дрони-перехоплювачі, як ми бачимо, не лише ми використовуємо, але вони ще й біля Путіна тримають. Бачили дрон-перехоплювач?

– Але ж ви усміхаєтеся. Ви щось знаєте?

– Я усміхаюся чому? Бо ми демонструємо всьому світу, що можна протистояти величезній імперії. І ми зараз де-факто найкрутіша країна у світі й центр світової історії.

– Повернуся до Москви. Коли за кілька місяців у вас буде те, про що ми говорили... І військові скерують, припустімо, 20 ракет за потрібною адресою, враховуючи щільність ППО навколо Москви, скільки із 20 ракет дістанеться цілі, на вашу думку?

– Я думаю, щонайменше чверть. Але так я думаю, що, може, і жодної не перехоплять.

– Тобто, може, усе дійде?

– Так. Там усе в дуже сумному стані. У них ще не було перехоплень балістики. Вони ніколи цього не робили, їм немає на чому навчитися. Ви пам'ятаєте, як "Панцирі" в Сирії гасили. У мене цікава історія була. Двома курсами молодше навчався головний конструктор НВО "Высокоточные комплексы" Діма Конопльов. Розробник "Панцирів".

– Який живе в Америці?

– Ні, він уже живе в пеклі, бо його місцева ФСБ отруїла аргоном під час косметичної процедури. А його заступник викинувся з вікна, бо, коли вони "Панцир" здавали держкомісії, гармата, яка на "Панцирі" стоїть, має захищати фазовану антенну решітку від дронів-камікадзе. То вони мішені, які імітували ураження ФАР, обклеювали алюмінієвою фольгою на держвипробуваннях, щоб добре було видно. Тому ці "Панцирі" – просто марні шматки металу.

Зараз вони розв'язали цю проблему. Така сама ситуація в них була із С-300. Чому вони використовують С-300 як балістику? Бо Денис Мантуров, який був директором "Алмаз-Антея"… І йому треба було розширити кімнату відпочинку. Йому треба було там сауну зробити, ванну, джакузі поставити, фітнес-центр. І він каже: "Розбираймо стіну, знесімо". А там на тій стіні стояв стенд юстування головок наведення. Вони її розбирають, а зібрати не можуть. А чого, де конструктор? А конструктор поїхав до Ізраїлю 1991 року. Із 2006 року до 2016 року все, що вони постачали на експорт, вони знімали з бойового чергування головки наведення. Це абсолютна правда. Ставили собі ракети С-300. І тому вони по нас цією С-300 лупили як балістикою, бо не могли її використовувати як ППО. 2016 року вони це питання вирішили.

– Чи вироблятимете ви ракети, які неможливо буде відбити ППО?

– Питання списа і щита завжди буде. Ми зараз розраховуємо на базі FP-7 створити пан'європейський протибалістичний щит, тому що ця ракета має вертикальний старт, швидко схиляється, дуже маневрова. І її спочатку планували для перехоплення балістичних цілей. І ми говоримо європейцям: "Беріть нашу ракету, тренуйте свої радари для перехоплення балістичних ракет, інтегруйтеся з нами. У вас є перехоплювач, який робили спеціально для перехоплення балістичних ракет. У нас відкрите програмне забезпечення – ви можете побачити, що в нас немає кілсвіча". Після того як ми передали, ми цю ракету вимкнути вже не можемо. Ми продаємо не лише безпеку – ми продаємо незалежність. Це дуже важливо. Тому що ми на кожен пуск HIMARS дістаємо ключі в американців, на кожен чих ми дістаємо дозвіл.

– Тут нічого не треба.

– Так. Але натомість ми говоримо: "Друзі, ми не просимо у вас грошей за те, що ми вам даємо змогу тренуватися на наших балістичних запусках. Ми від вас вимагаємо одного: ви маєте відкрити своє програмне забезпечення, щоб у вас не було можливості віддаленого вимкнення". І, як не дивно, величезна кількість європейських компаній погодилася взяти участь у цьому консорціумі. Думаю, до кінця 2027 року ми здійснимо перше перехоплення балістики.

– Я скажу, може, поверхнево і примітивно, але в моєму розумінні всі досягнення Радянського Союзу в ядерній фізиці, у військовій сфері ґрунтувалися на вкраденому в Заходу…

– Абсолютно.

– Згодні зі мною?

– Абсолютно.

– Порівняно з Радянським Союзом, Росія в ракетній техніці щось нове вигадала?

– Ні, у них усе…

– Усе радянське?

– Усе олдскульне. І ми бачимо, як там усе влаштовано.

– Нового ніхто нічого не робить?

– Ну, я не знаю. "Іскандер" – страшна зброя. Вони навчаються протистояти Patriot. У чому біда американської та європейської допомоги? Вони навчили Росію, як впоратися з їхньою зброєю. Вони дали Україні трохи HIMARS, росіяни навчилися справлятися з ними. Вони дали трохи Patriot – росіяни навчаються оминати Patriot "Іскандерами". Це однаково, що лікувати бактерію маленькими дозами антибіотиків. Наприкінці ти маєш супербактерію, яка резистентна до всіх антибіотиків. Саме тому з Російською імперією один раз і назавжди треба покінчити...

– Вам і карти в руки.

– Так-так, постараємося. Вони пройдуть, як ніж крізь масло. Якщо України не буде…

– Це навіть обговорювати не хочеться. Російські ракети типу "Калібр", "Кинджал" та "Іскандер" гарні?

– "Кинджал", "Іскандер" – гарні ракети. Досить дешеві. Це найважливіше для війни. Зараз, дякувати богу, вони їх багато виробляти не можуть.

– Чому?

– Купу ударів завдаємо по різних заводах, які виробляють комплектовання, купа їхніх внутрішніх бюрократичних обмежень, які не дають їм розгорнути масове виробництво. І слава богу.

– Ми можемо більше робити балістики, ніж вони?

– Думаю, що…

– Якщо будуть гроші.

– Думаю, що… Якщо будуть гроші – звісно, так. У рази вироблятимемо більше. Вироблятимемо просто в рази більше балістики. Найголовніше – щоб і за дешевшою ціною. "Іскандер" – гарна ракета. "Кинджал" – це той самий "Іскандер", підвішений під надзвуковий винищувач без газодинамічних рулів.

– "Калібр"?

– "Калібр" – крилата ракета. Я не знаю, що там.

– Але "Фламінго" краще?

– "Фламінго" дешевше. "Фламінго" можна виробляти масовіше. І несе більше, і летить далі.

– Чиї ракети кращі у принципі? Американські, північнокорейські, китайські, іранські, російські чи українські?

– Tomahawk дуже гарний своїм двоконтурним маленьким двигуном, який має дуже низьке споживання палива. Плюс в американців є супутники, вони мають зв'язок по всій території земної кулі. Умовно кажучи, у вас FPV-дрон розміром із Tomahawk. Коли в нас буде своє супутникове угруповання, а воно буде точно, у нас будуть FPV-дрони розміром із "Фламінго".

– Ваші балістичні ракети, які летять на 850 км, кращі за "Іскандери"?

– Вони летять далі, несуть більше, коштують менше. І швидкість приходу в ціль у півтора раза більша, ніж в "Іскандера".

Завод із виробництва дронів в Алабузі – марна ціль, мені здається. Вони викладають вуглетканину в молди й запікають. Елементарне обладнання – нічого не варте. Зруйнував цех – вони переїхали до сусіднього завтра

– З огляду на це, кращі?

– Звичайно, кращі.

– "Орєшнік" – це серйозно чи це блеф?

– Це обрізана міжконтинентальна ракета: там один ступінь обрізали. Ракета середньої дальності призначена для несення ядерних боєголовок. Конвенційну зброю вона не може нести.

– Коли вони по Дніпру запустили болванку, яка сарай на "Південмаші" зруйнувала, це удар, розрахований на переляк? Чи на що?

– Так. Такі ракети застосовувати є сенс тільки для ядерного озброєння.

– Міжконтинентальні балістичні ракети є взагалі чи заіржавіли?

– Ми нічого не знаємо про їхній реальний стан.

– Це ж треба робити ТО, перевіряти, пуски робити.

– "Південмаш" їх до 2014 року утримував.

– Звісно.

– Потім, дякувати богові, перестав. Я не маю часу на те, щоб у цьому розбиратися.

– А чи могла ядерка заіржавіти теоретично і стати непридатною?

– Ядерний потенціал вони мають. Але вони його ніколи не застосують. Це моє глибоке переконання. Якщо в тебе є сходи ескалації й у противника є такий інструмент, як ядерна ракета, і противник завжди знає, що ти відступиш, коли він дістане ядерну ракету, – ти вже програв. Світ, який боїться російської ядерної ракети, програв. Потрібно перестати брати це до уваги.

– Ми зараз із вами перебуваємо на суперсекретному підприємстві. У вас таких по Україні багато.

– Так, у нас понад 50 локацій.

– Кудись уже прилітало?

– Випадково – так.

– Ви продумали все, якщо, не дай боже, кудись прилетить?

– У нас усе завжди задубльовано, іноді потроєно. Верстати ніколи не купуємо в одному примірнику, ніколи не встановлюємо в одному приміщенні. Усе максимально зроблено, щоб у разі руйнування люди йшли й одразу бралися до виробництва. У нас був приліт неприємний у цех, де ми виробляли досить складне обладнання. Наступного дня люди вийшли і в іншому цеху почали робити те саме.

– Щойно балістична загроза, люди одразу…

– Люди одразу ж у бомбосховище. Найцінніше – це люди.

– У яких країнах розташовані заводи для виробництва ваших ракет?

– Україна. Зараз у Данії будуємо завод із твердопаливних двигунів.

– Скільки ракет виробляють за добу? І що заважає робити ще більше? Чи лише відсутність грошей?

– Щодо крилатих ракет у нас був ботлнек, який ми зараз вирішили. Щодо балістичних рак у нас немає ботлнеку. Щойно їх замовлять, вироблятимемо стільки… Щойно ми дістанемо всі папірці, які нам потрібні, і їх замовлять, ми будемо виробляти стільки…

– Хоч 100 на день?

– 100 на день – ні. Скільки замовлять, стільки і зробимо.

– Далекобійні безпілотники, котрі ви робите, які в них характеристики?

– Їх постійно покращують. Дуже важливо, що Україна має велику конкуренцію. І нас весь час підганяють наші конкуренти/партнери. Доводиться постійно розвиватися. У нас з'явився висококваліфікований персонал за три роки, який здатен робити досить складні речі, бо літак наш збирали й виробляли, зважаючи на певну демографічну яму, у яку Україна потрапила після початку війни. Усі висококваліфіковані фахівці або виїхали одразу за кордон, або пішли на фронт. Зараз ми вже натренували велику кількість людей, які можуть робити досить складні вироби дешево й масово.

– Яка дальність польоту цих дронів?

– Велика.

– І 5 тис. можете?

– Ні.

– А чи можуть дрони теоретично долетіти до Сибіру?

– Звичайно. Долітають.

– Що хотів ще дуже розбомбити. Завод із виробництва дронів в Алабузі.

– Марна ціль, мені здається.

– Чому?

– Бомбити варто те, що важко відновити. Колону крекінгу в НПЗ, якої без західних грошей не відновиш, збирання західних верстатів…

– А цей завод можна відновити?

– Що вони там роблять? Вони викладають вуглетканину в молди й запікають. Елементарне обладнання – нічого не варте. Зруйнував цех – вони переїхали до сусіднього завтра. Це марно.

– Ви використовуєте штучний інтелект у виробництві ваших дронів?

– У військових місіях – звісно ж. Це розпізнавання цілей, фінальне наведення.

– Трохи про компанію Fire Point: чи правда, що ваша компанія була кастинговим агентством для проєкту Володимира Зеленського й займалася колись кіноіндустрією?

– Ні, це неправда. Зараз росіяни почали розганяти, що ми були кастинговим агентством для Епштейна.

– Наскільки правда, що Fire Point – один із найбільших підрядників в українській армії і що річні контракти сягають 10% військових видатків України?

– Ну ні.

– Ви мільярдер?

– Компанія коштує дуже більше ніж мільярд.

– Тепер про НАБУ у вас запитаю. Улітку 2025 року НАБУ розпочало розслідування потенційного завищення цін на безпілотники Fire Point. Також НАБУ перевіряє зв'язок Fire Point із Тимуром Міндічем.

– Це НАБУ таке заявляє?

– Ні, це я зібрав дані з інтернету.

– У нас є офіційна відповідь НАБУ на це запитання. НАБУ сказало, що воно перевіряє найбільших контрактерів. Там шість компаній, одна з яких Fire Point. Проти Fire Point кримінальної справи немає. Ми в цих перевірках живемо постійно. Ми використовуємо гроші платників податків… Коли ми розпочинали цей бізнес, ми взяли спеціально навчену людину, яка вміє вести бухгалтерію. Є офіційна відповідь НАБУ, що справи проти Fire Point немає.

– З Тимуром Міндічем ви знайомі?

– Так, знайомий.

– Які у вас стосунки?

– Гарні. Міндіч хотів купити нашу компанію. Ми в лютому 2024 року виграли відкритий конкурс, який проводило американське посольство разом із нашими силами оборони. Ми були єдиним дроном, який пролетів під РЕБ, влучив у ціль, вибухнув. Після цього блукачів, які пропонували гроші, була необмежена кількість.

– Тимур був одним із них?

– Так, Тимур був одним із них. Ну, він веселий чоловік. Мій життєвий досвід засвідчує: усі обвинувачення, які роблять силові органи, потрібно перевіряти 10–20–30 разів. Презумпція невинуватості – це найважливіший постулат юриспруденції. Презумпція винуватості може бути лише проти держави й держчиновників. Тимур Міндіч завжди дуже цікавився, що відбувається в оборонній галузі, завжди якось пропонував допомогу. Він хотів купити компанію, коли ми вже почали робити "Фламінго". Ми розуміли, що гроші, які він пропонував за половину компанії, – це одна 10-та вартості…

– Скільки пропонував?

– Ну, неважливо. Це одна 10-та від вартості. Його оцінка була вдесятеро нижчою за ринок. Ми розійшлися добрими друзями, зустрічалися кілька разів. Я нічого про нього поганого не можу сказати. От біографія людей… Ви знаєте одного мера міста на сході, який здавався до війни…

– Не одного знаю.

– Так, не одного. Здавався до війни, що це просто на ньому плями ніде... тавра ставити. А виявилися людьми, які взяли, встали і зберегли…

– Теж не факт.

– Теж не факт. Я не дуже великий фахівець у людях, але про Тимура нічого поганого не можу сказати.

– Головне – щоб ви були великим фахівцем у ракетах. Для країни це важливіше. В одному з інтерв'ю ви заявили, що ваші стосунки з Міндічем обмежувалися – цитую – "не справами компанії, а тим, що обидва ми євреї".

– Ні, я не єврей. Я на чверть єврей. Але за єврейською лінією в мене…

– Але на найкращу чверть?

– На середньостатистичну чверть я єврей. І в мене за єврейською лінією є родичі… Цадик Другий – це мій прапрапрапрапращур. Плюс видатні діячі сіоністського руху – також родичі. Вони завжди намагаються перетягнути мене з християнства в юдаїзм.

– Спілкування з Олександром Цукерманом. Ще один персонаж із "плівок Міндіча". Що це за людина? Коли ви познайомилися і які вас пов'язують із ним стосунки?

– У мене є товариш дуже близький, якому я залишив усі гроші під час війни. Це Михайло Давидович Цукерман, його старший брат.

– Ви всі гроші довірили цій людині?

– Так, я написав заповіт і залишив йому. Так зробила величезна кількість людей. Бо після війни куди нести гроші? До банку?

– Покажіть мені людину, якій довіряють такі гроші. Цікаво з ним познайомитися.

– Ну, познайомтеся.

– Може, і я йому щось довірю.

– Так, можливо. А з Олександром... Я його знав як брата Михайла. У мене з Михайлом близькі стосунки були, ми з ним свого часу розпочали громадський рух із вигнання Росії з ООН. Дякую вам величезне, ви були одним із небагатьох, хто нам безоплатно допоміг і почав це просувати. Зараз, дякувати богу, Міністерство закордонних справ узялося за цю справу. І вважаю, що ця граната є дуже важливою на столі переговорів: Росія – єдина країна у світі, яка незаконно перебуває в ООН. Єдина. І якщо ми її ще й звідти випремо, буде чудово.

– Кому сьогодні належить Fire Point?

– 97,5% акцій мої, 2,5% – Єгора. Це відкрита інформація.

Коли закінчиться війна? Це залежить від того, коли наші партнери ухвалять рішення, що вони якось проживуть без Російської імперії

– Ким у Fire Point працює колишній держсекретар США, колишній директор ЦРУ Майк Помпео?

– Радником.

– Ви з ним спілкуєтеся?

– Так.

– Цікава людина?

– Більш ніж. Має величезний життєвий досвід. Насамперед він дуже розумна людина. З нами можна спокійно спілкуватися. І за це ми йому дуже вдячні. Тому що сама його присутність на нашому підприємстві дуже полегшує нам проходження комплаєнсів в інших оборонних компаніях.

– Чи хочуть у вас купувати "Фламінго", балістику й далекобійні дрони західні партнери?

– Є одна дуже велика проблема із західними партнерами: це величезний бюрократичний прес, який висить над ними. Величезні часові витрати на те, щоб дістати дозволи на постачання.

– Я думав, у нас бюрократія. Виявляється, у них.

– У нас немає бюрократії. У них це якась катастрофа. Середній час кодифікації крилатої ракети – понад 70 місяців. Місяців!

– Ми за цей час усе програти можемо.

– Та все, що завгодно. Там уже інша генерація – усе інакше. Війна змінюється, змінюється концепція. Вона, можливо, уже не потрібна. І це головна проблема. Дуже важливе в них починається переосмислення, вони потихеньку починають розуміти, що їм потрібна гарна зброя на полі бою, а не на папері.

– І що ми пішли вперед.

– Ми справді пішли вперед. Не тому, що ми розумніші, хоча це так, а тому, що маємо величезний досвід. У нас приставлений пістолет до скроні, і ми щодня удосконалюємося. Ворог удосконалюється, ми вдосконалюємося. Найстрашніше, що вісь зла між собою знаннями ділиться дуже швидко. А країни добра сидять на інтелектуальній власності дупою, як собака на сіні, й не розуміють екзистенційної загрози.

– Чи зустрічалися ви з Володимиром Зеленським?

– Кілька разів. Я ж був на ставках.

– Які враження від спілкування?

– Людина хоче залишитися в історії, і вона вже увійшла в історію… Як будь-який артист, він людина честолюбна, і це гарна риса. У мене була одна можливість: нас забули вигнати зі ставки, потім прийшли до тями й вигнали, – і я побачив, що в людини є якісь моральні принципи. Не можу ретранслювати. Є моральні принципи, є розуміння, за що ми воюємо, і ціни всього, що відбувається. І що солдат для нього – це не просто витратний матеріал, а це людина, яка віддає найголовніше. Я це побачив на власні очі, і для мене це було поворотним моментом оцінки Зеленського. Я ж за нього не голосував.

– За кого ви голосували?

– За нього не голосував у першому турі.

– А за кого?

– Я вже й не пам'ятаю. Не за нього точно. Не за Тимошенко, не за Порошенка.

– За Смешка, мабуть.

– Не за Смешка. Уже не пам'ятаю. На другий тур я не дійшов, бо було важливе відрядження.

– Повернімося до ракет. Ще до повномасштабного вторгнення я чітко побачив, що з кадрами в нас у країні біда. Із професійними, підготовленими, грамотними кадрами.

– Так, у нас повна біда з кадрами. Біду цю лікують у різні способи: ми зараз з університетами підписуємо, забираємо студентів, доучуємо їх у себе. Це єдина нагода. Якщо ви даєте людям, які мають хист і натхнення інженерне…

– Стимул.

– Стимул. І коли вони можуть побачити результат роботи не за 10 років, а за пів року, їхня мотивація до зростання драматична. Люди стають суперпрофесіоналами за дуже короткий час. Вони дуже швидко навчаються, стають суперпрофесіоналами, хоча, коли прийшли на роботу, мали серйозні прогалини в освіті.

– Станом на сьогодні фахівців для виробництва ракет і далекобійних дронів вам вистачає?

– Фахівців для виробництва – так, тому що ми всі технології робимо так, щоб вони не були дуже складними й не були націленими на високоякісних фахівців.

– Чи багато у вас співробітників?

– Багато. Але, на жаль, це відкрита інформація. Я не розумію, чому її досі не засекретили, чому YouControl не засекречені на оборонних підприємствах. Для мене це загадка.

– Але якщо не засекречена, ми назвемо цю цифру?

– Ну так, більш ніж 5 тис. людей.

– Співробітників перевіряють щодо ймовірної роботи з російськими спецслужбами?

– Це постійні перевірки й люстрація переписки будь-якої миті. Детектор брехні обов'язково. Нами опікується величезна кількість людей із СБУ, за що ми дуже вдячні. Без цього це вже все давно закінчилося б.

– Що це була за історія, коли російський дрон-камікадзе вдарив у вікно співробітника Fire Point?

– Слухайте, це була випадковість.

– Ви знаєте, за мною ганяються групи російських кілерів. Але я на місці ФСБ таки вас вибрав би пріоритетною мішенню. Я б вас убив одразу. Ви відчуваєте небезпеку, погрози надходять?

– Напевно, вони за нами ганяються. Є заходи, які ми впроваджуємо, щоб не допустити цього. Безліч людей цим займається. Це зміна способу життя, але ви знаєте, ви вже кілька років під держохороною перебуваєте…

– Замахи були?

– Зафіксованих не було. Але я можу сказати, що Київ зараз є одним із найбезпечніших міст у плані замахів… Потрібно віддати належне нашим спецслужбам…

– Що змінилося у вашому житті? Напевно, ви не ночуєте в одному місці?

– Та ні, усе змінилося. Кардинально все. Навколо тебе величезна кількість людей, які все знають і стежать за твоїм пересуванням. Це важка річ.

– Страх, що вас уб'ють, є?

– Я про це не думаю. Кількість важливих подій, що відбуваються на день, – така, що не думаєш про це.

– Ви фаталіст?

– Ні.

– Ви вірянин?

– Так, я вірянин, звісно. Будь-яка якісно освічена людина – вона вірує. Та й усі великі фізики наприкінці життя ставали вірянами.

– Наприкінці життя. Прошу помітити.

– Не наприкінці життя. Ні-ні. У них просто кінець життя збігся з науковими відкриттями, які… Людина, коли розуміє, як улаштовано всесвіт, розуміє, як усе відбувається, дуже важко припустити, що це просто так сталося.

– Коли закінчиться війна?

– Це залежить від того, коли наші партнери ухвалять рішення, що вони якось проживуть без Російської імперії. Перекрити експорт російської нафти – це два дні. Жодні танкери нікуди заходити не будуть. Це питання політичної волі. Якби в нас були наші гроші, я впевнений, що ми б просто закрили це все до біса – ніхто б не висунувся з жодного порту… Ну, у Тихому океані ми поки не можемо операції проводити.

– Поки?

– Поки. Але в Балтійському морі й Чорному ми можемо перервати судноплавство елементарно.

– Тобто поки закінчення війни ви не бачите, строків конкретних назвати не можете?

– Європа переосмислює свою безпеку. Дуже швидко для Європи. Потрібно подивитися на їхні офіційні документи. Але, як ми бачимо, противник не спить. Орбани, Фіцо – усі ці праві партії… "Альтернатива для Німеччини", яка зливає росіянам… Цей міністр Орбана, який, як ми знаємо…

– Сійярто?

– Сійярто зливає все, що відбувається, росіянам.

– Ваші найближчі й магістральні плани.

– Зробити FP-9, запустити "Фрею", зробити так, щоб 2027-го…

– Що це?

– Це богиня кохання, краси й війни у скандинавській міфології. Це назва проєкту пан'європейського балістичного щита. Навчитися 2027 року перехоплювати балістичні ракети.

– Власними силами.

– Не своїми, а європейськими силами, незалежно від третіх країн. Навчитися перехоплювати європейськими силами балістичні ракети, створити європейське супутникове угруповання, побудоване на асиметричному шифруванні й на зрозумілих математичних алгоритмах, розділити тягар цього супутникового угруповання між усіма країнами, і всі країни будуть упевнені, що ніхто їх ніколи не від'єднає. Європа зараз посідає четверте місце у світі за космічними запусками після США...

– Китай, Бразилія…

– Китай… І Нова Зеландія. Ну що це за ганьба?

– Війна однаково закінчиться. Усі війни закінчуються. Чим ви займатиметеся після війни?

– Ну, я ж сказав, що наше завдання – не стати Росією після війни. Стати генератором сенсу для всього світу. І надалі залишатися такою самою крутою країною, якою ми виявилися.

– Ви щаслива людина?

– Я не знаю, що це таке.

– Чи вважаєте себе історичною особистістю?

– Не до цього.

– Ви можете вважати себе історичною особистістю, можете не вважати. Я абсолютно впевнений, що ваше ім'я увійде до підручників української історії. Як людина, чий неоціненний внесок допоміг переламати перебіг війни й закінчити її на українських умовах. Думаю, ви ще за життя побачите вулиці, названі на вашу честь. Дякую вам за те, що ви робите. Усе це дає величезну віру в нашу перемогу, справедливе закінчення війни. Натхнення вам, стійкості, твердості, осяянь, фізики.

– Дякую. Справедливе закінчення війни – це розпад Російської імперії.

– 300%.

– Жодні кордони 1991 року… Це розпад Російської імперії.

– Дякую вам.

Наше маленьке R&D-виробництво із заливання твердопаливних двигунів удвічі більше, ніж найбільші європейські виробники. Тому що нам треба, у нас є потреба, інакше нас знищать

– Денисе, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Ми тільки записали інтерв'ю, почали його монтувати – і наспіли свіжі події. Глава німецького виробника зброї Rheinmetall Армен Паппергер розкритикував українські дрони й назвав їхніх виробників Fire Point і Sky Fall домогосподарками з 3D-принтером. Цитую Паппергера: "Це українські домогосподарки. У них на кухні 3D-принтер, і вони виробляють деталі для дронів. Це не інновація". Що ви про це думаєте?

– Якщо про нас заговорив Rheinmetall, це свідчить про те, що ми чогось та й варті. Наприклад, найкращі серпієнти у світі робить дві українські компанії. Антени від інших компаній поряд не стояли. Серпієнти – захищені супутникові антени – це дуже серйозна річ у цій війні. Наприклад, наша компанія, наскільки я знаю, уперше у світі зробила нічний мап-метчинг на дуже дешевих камерах, які дають змогу вам летіти повністю в безджипіесному середовищі. Тобто повністю без супутникової навігації. Величезна кількість рішень, такі як дрони-перехоплювачі, FPV-дрони – усе це було зроблено теж уперше у світі. Ми розвиваємося дуже швидко. Наприклад, наше маленьке R&D-виробництво із заливання твердопаливних двигунів удвічі більше, ніж найбільші європейські виробники. Тому що нам треба, ми маємо потребу, інакше нас знищать.

Велика біда в тому, що всього досвіду війни Захід не перейняв. Це видно з операції в Ірані. В Ірану є величезна перевага, якої немає в нас над Росією. Над Росією не працює Starlink. Starlink вимкнено, супутниковий зв'язок вимкнено. Над Іраном повністю увімкнено Starlink. Ви можете дронами, "старлінколетами" зробити кілзону будь-яку: 500 км від узбережжя – елементарно. І заборонити туди вхід військовим. Покрити на безекіпажних катерах типу MAGURA, виставити їх уздовж узбережжя, щоб на кожному з них було по 20–30 "старлінколетів", котрі закриватимуть 50 км дронами, схожими на FP-2, які з новим крилом і з новим баком несуть 180 кг на 500 км. І це настільки елементарно, це можна робити, не виходячи з Києва.

Основний жах у тому, що західні країни не розуміють, наскільки їхня зброя є ефективною. Зброя, яку зберігають у них на складах. Чи не заспушить її легко, чи не знищить її легко російська воєнна машина. Ну, наша основна перевага – що ми через відсутність бюрократії можемо робити справді… Наші українські дрони закрили 40% нафтоперероблення. Щойно нам розв'язали руки... Ви бачите, що відбувається з Усть-Лугою. Ви бачите, що відбувається з Приморськом, що відбувається з іншими НПЗ. Ми могли це робити раніше – нас тримали за руки. Ми вже розуміємо, що в нас іншого виходу немає, і ми почали завдавати ударів. І ці дрони коштують усемеро дешевше за найближчий західний аналог. Ракета FP-7 коштує $500 тис. Теж усемеро менше, ніж найближча конкурентна ракета. І все, що робить Україна, наші передові компанії – завжди роблять з огляду на те, що його робити легко, швидко, масштабовано. Я думаю, це наша основна конкурентна перевага.

– Слова про домогосподарок ми пропустимо повз вуха?

– Я дивлюся новини: пресслужба Rheinmetall попросила вибачення за слова свого глави. Сказали, що вони раді допомагати Україні всім, чим можуть, і що для них велика честь допомагати Україні. Кожна людина може щось сказати зопалу – на це не варто зважати.

– Дякую вам.