-7 Київ
Багато в останні дні читав паралельно про події напередодні першої чеченської війни і обставини розділу Чорноморського флоту. Розбирався, як Раша тормозила відокремлення Ічкерії і як у ті самі роки намагалася зафіксувати за собою право на Севастополь (а згодом – і на весь Крим).
Мені здається хибним твердження, що в 90-ті Росія мала шанс перетворитися на нормальну, демократичну країну. Усі кроки її верхівки говорять про те, що імперські амбіції нікуди не зникали. Єльцин дуже недовго демонстрував гру в демократію, на емоційній інерції після перемоги над ДКНС і після Біловезької угоди. Насправді всі подальші заяви й події – уже в 1992–1995 роках – демонструють активне небажання відпускати "республіки" й чіткі кроки до реінкарнації імперії. Тільки слабкість і нетривала розгубленість московської влади дали можливість їхнім сусідам кілька років відносно вільно подихати. Уже сам Єльцин починає ті процеси, які врешті-решт призвели до нашої війни.
Росія не вміє існувати у стані миру. Вона функціонує тільки у стані агресії. Це утворення має бути розділене на окремі території, тоді в нас на якийсь час з'явиться шанс прожити кілька десятиліть, поки вони знову до себе будуть доєднувати Казань, Кавказ й азіатські улуси їхньої орди.
Джерело: Babich Oleksandr / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
