0 Київ
15 вересня світ відзначає Міжнародний день демократії, і хоч в Україні мало хто знає про це свято, саме для нашої країни воно має особливе значення. Демократія, свобода, права людини – це ті цінності, за які український народ століттями бореться, намагаючись на їх основі побудувати свою державу. Але і в Україні, і в усьому світі встановлення демократії – це непростий лінійний рух: на жаль, хвилі демократизації змінюють відкочування.
У звіті Freedom House про стан громадянських свобод 2018 року дослідники стверджують, що вже 12 років поспіль глобальний рівень демократії у світі знижується. Популізм, ксенофобія, бідність, війна, контроль, політизація церкви – різні причини зумовлюють дрейф політичних режимів до авторитаризму. Причому це відбувається як у європейських країнах із віковими демократичними традиціями, так і в інших державах.
У восьми країнах ЄС уже ухвалено закони про заборону носіння традиційного мусульманського одягу для жінок. У Швейцарії на референдум виносили питання про заборону на будівництво нових мінаретів, і громадяни підтримали таке обмеження. Два роки тому в Польщі уряд спробував увести кримінальну відповідальність за проведення абортів, і тільки масові акції протесту дали змогу відкласти вирішення питання. В Угорщині було ухвалено закон про ЗМІ, який посилює цензуру, триває полеміка про повернення смертної кари. На парламентських виборах у європейських країнах усе частіше перемагають ультраправі з відверто расистською, антисемітською, неонацистською риторикою. За 70 років після підписання Загальної декларації прав людини у світі з'являється все більше темних сил, що прагнуть поставити її під сумнів своєю пропагандою нерівності і ненависті.
Коли таке відбувається в Європі, історичній колисці демократії, не дивно, що утиск державою прав і свобод громадянина стає світовим трендом. Нерідко допомагають урядам нові технології: наприклад, у китайському місті Жунчен влада проводить експеримент із системою "соціального рейтингу благонадійності" жителів. "Правильним громадянам" знижують ставки за кредитами, пропонують подорожі за акційними цінами, "неправильних" – не беруть на роботу, не пускають у магазини, не продають квитків для виїзду з міста. І тим, хто в інтернеті висловлює хоч найменші сумніви в діях влади, автоматично знижують рейтинг. Поки що все схоже на наукову фантастику, але хто дасть гарантію, що за тих самих темпів інтернетизації України така форма політичної дискримінації не стане для нас реальністю за 10–20 років?
До того ж, багато українських політиків підігрівають суспільний запит на авторитаризм. Я зараз говорю навіть не про специфічну риторику влади, у якій слова "гарантувати порядок і безпеку" слід розуміти, як "обмежити права і посилити контроль". Уже сьогодні є кандидати, які відкрито декларують, що Україні потрібен авторитаризм із його "сильною рукою".
Що одержимо в підсумку? Суспільство всотує ці ідеї. Дослідники із соцслужби "Рейтинг" поставили запитання руба: "Що потрібніше для України – більше свободи і демократії чи більше порядку?" – тільки 15% на перше місце поставили цінності свободи, хоча рік тому таких відповідей було 22%. Це небезпечний запит: коли суспільство нівелює значення прав і свобод на користь "порядку", знайдуться і ті, хто запропонує суспільству "новий порядок", який не має нічого спільного з демократією і людськими цінностями.
Досліджуючи новітню історію України та інших пострадянських країн, я виявив, що найчастіше приводом для революцій і "вуличних" змін режимів є не економічні чинники, а саме доведена до критичної точки неповага влади до прав і свобод громадян. Навіть більше, самі ці революції відбуваються не в моменти найважчих економічних криз, а якраз навпаки. Зараз Україна входить у дворічну фазу постійних виборів – президентських, парламентських, місцевих – дуже важливо пам'ятати про цінності свободи і демократії, щоб потім країна не платила кров'ю на вулицях за безвідповідальний вибір.
Міжнародні дослідники визначають Україну як "частково вільну" країну, 83-тю у світовому "рейтингу демократичності". І я дуже хотів би прочитати у президентських програмах кандидатів конкретні механізми, як вони виведуть Україну в топ-50 за дотриманням прав людини, за легкістю ведення бізнесу, за свободою ЗМІ.
Адже в моєму розумінні головне завдання тієї команди, яка переможе на президентських і парламентських виборах, – збудувати в Україні суспільство відповідальних власників. Не субсидіантів, тотально залежних від держави на кожному кроці, а громадян, які усвідомлюють свою відповідальність за власне життя. Свобода і відповідальність – це завжди два боки однієї медалі, і тільки навчивши українське суспільство "культури свободи", влада зможе провести справжні реформи.
А головна реформа – це зміна відносин держави та громадянина.
Не громадянин є вічним боржником своєї країни, а держава існує з єдиною метою – задоволення громадських потреб.
Не модель сім'ї, у якій батько повчає дітей, описує держава XXI століття, а формат "роботодавець – робітник", де люди при владі – просто найняті суспільством менеджери.
Не пріоритет колективної ідентичності (класу, нації, партії) над індивідом, а верховенство прав людини як найвища цінність для держави.
Таку Україну ми маємо побудувати якщо не для себе, то хоча б для наших дітей, щоб їм ніколи не довелося покидати Батьківщину в пошуках кращої долі.
Джерело: "ГОРДОН"
