+3 Київ
Для декого нейтралітет – це свобода бути негідником.
Сьогодні під час історичного виступу президента Володимира Зеленського в австрійському парламенті пропутінська Австрійська партія свободи (АПС) вчинила демарш: вийшла із зали.
Позиція АПС – це не нейтралітет.
Коли рік тому я побачив по телебаченню історичні Ворота Героїв у Відні, підсвічені українськими фарбами, – це був незабутній для мене момент, від якого я ледь не заплакав. Ця пристрасть, ця хвиля співчуття, ця безумовна готовність тисяч австрійців допомагати, ці відкриті двері для українських біженців – то був момент істини про Австрію. Країну, у якої є серце.
Це сильно контрастувало з незмінним нейтралітетом, про який Австрія завжди згадувала, щойно на обрії з’являлася Росія. Не дивно: бути нейтральним, коли на твого сусіда напали, коли його міста й села бомблять і спалюють, – таке можливе тільки для людей без моралі та розуміння. Принаймні так я думав тоді.
Сьогодні теж мав бути незабутній історичний момент – Володимир Зеленський, героїчний президент країни, на яку брутально напали, яка спливає кров’ю, але не здається, був нарешті запрошений звернутися до австрійського парламенту. Багато австрійців, людей великої душі, справжніх друзів, доклали зусиль, щоб ця промова прозвучала. Я їм безмежно вдячний. Але "вдячність" – не єдине слово, яке приходить зараз на думку.
У пам’яті залишилася ще одна картина – фракція Австрійської партії свободи, яка демонстративно залишає залу. А також чимало порожніх стільців серед фракції соціал-демократів. Для мене, як і для багатьох українців, це було як ляпас.
З одного боку, позиція АПС щодо Росії давно відома. Вона нейтральна. Адже підписати угоду про дружбу з путінською партією, їздити в окупований Крим, вести на Ібіці переговори про продаж Росії ледь не половини Австрії, повторювати, як папуга, мантри російської зовнішньої політики – це, на думку АПС, нейтралітет. Ну, що ж, треба віддати їм належне, вони послідовні у своїй безсоромності.
На жаль, у світі є люди, для яких нейтралітет – це свобода бути негідником. У якомусь сенсі це теж право людини, вибір, який кожен робить для себе сам.
Але є і ще одна річ. І як українець, який любить Австрію і чий двоюрідний дід, назавжди 23-річний червоноармієць, похований в австрійській землі, я маю право сказати про неї вголос.
80 років тому люди, які згодом заснували Австрійську партію свободи, спалили Україну дотла. Вони вели агресивну війну, вбивали, ґвалтували, руйнували. Тобто робили в Україні багато з того, що путінці творять зараз. У 1941 році вони так само вдерлися на українську землю на своїх танках – з музикою, сміхом і безмежним презирством до "людського матеріалу", який населяє цю землю.
Три роки по тому їх ганебно прогнали – скривавлених, принижених і розчавлених. На цьому історичному тлі обрати таку лінію поведінки, яку обрала АПС під час виступу Зеленського (до речі, нащадка євреїв, які пережили Голокост), – це сором з людської точки зору і скандал з історичної.
Росія хоче знову бути імперією. Україна просто хоче бути. Україна бореться за свободу. Путін же веде ту саму війну, що й усі диктатори в історії. Проти свободи, прогресу й людяності. Із цієї точки зору Путін перебуває на тому ж боці історії, що й Гітлер і всі імперіалісти перед ним. І це теж у чомусь момент істини, в якій кожен – хоче він того чи ні – обирає сторону.
Неможливо бути нейтральним, коли у твоїй присутності відбувається зґвалтування. Але цілком можливо бути негідником, який робить вигляд, що нічого не бачить. Австрійська партія свободи обрала сьогодні сторону ґвалтівника. Слава богу, Партія свободи – це ще не вся Австрія.
Джерело: Alexander Scherba / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
