+5 Київ
Реальні підсумки зустрічі в Парижі й подальших телефонних дзвінків скоро виявляться. Поки що ефір наповнюють чутки. У такій ситуації завжди корисно зробити крок назад, щоб не втратити контексту.
Подивимося в максимально антинауковій конспірологічній формі з домисленням і маніпуляціями.
Якщо згадати минулу зиму, то рамка діалогу в уявленні Трампа була такою: друг Володимир висуває якісь умови, їх беззастережно приймає Київ, бо "Україна не має карт"! Тут і війні кінець, миру – мир і таке інше.
Україна не погодилася на цю нісенітницю.
Очевидно, Путін заявив щось на кшталт "Дональде, дай трохи часу, я все вирішу на землі, і далі домовимося. Щоб красиво до Великодня вийти на якусь зупинку, а до 9 травня позначити переможний підсумок. Тільки жодної зброї Україні й жодних санкцій". Трамп відповів: "Ну, послухай. Є зобов'язання Байдена, повністю заблокувати їх не можна – некрасиво. Але санкцій не буде, нових пакетів також, це я можу".
Фактично Путін підставив Трампа, бо на землі нічого не вирішив. А Трамп промовив дуже багато слів, які не можна просто так дезавуювати...
Після 9 травня відкрилася нова сторінка, було це приблизно так.
Трамп сказав другові Володимиру: "Гаразд, не ний, сходи ще раз у наступ, а восени повернемося до питання. Але я не можу вдати, що нічого не відбувається. Ти ж лиходій! Тому я розблокую можливість купувати американську зброю для України за європейські гроші. А санкцій, як і раніше, не буде. Тільки не підведи цього разу!"
У літо росіяни входили з масштабними анонсами. Фактичний результат виявився настільки непорівнянним з очікуваннями, що наприкінці літа на арену випустили начальника ГШ ЗС РФ Валерія Герасимова для "підбиття підсумків". Жанр, у якому виступав Герасимов, навіть важко визначити.
Це мало такий вигляд: "Ттоваришу Трамп, сталася жахлива помилка, ми все виправимо, у нас великі плани! Ось карта, звідки і куди готуватиметься напад".
По суті, Путін вдруге обдурив Трампа. Тепер до зняття бар'єрів на зброю замаячила перспектива посилення санкцій.
У підсумку за пів року конфігурація переговорного треку змінилася.
Нам це важко об'єктивно оцінити, бо ми всередині. Подивіться на все очима спеціально навченої людини з якогось Уругваю або "абхазької розвідки".
По-перше, Путін "привіз" собі два голи від США. За зняття кожної опції доведеться щось віддати.
По-друге, зовсім в іншому тонусі перебуває Європа.
Але найголовніше – це по-третє.
Можна по-різному ставитися до ділових і людських якостей лідерів європейських країн. Але їх у жодному разі не можна запідозрити в наївності. Це досвідчені й цинічні політичні тварини.
Чи зважилися б ці лідери на таке публічне залучення, якби вважали справу України беззастережно програшною?
Ні.
Вони інтуїтивно відчувають вібрацію успіху, частиною якого хочуть стати.
Схоже на те, що європейці прагматично оцінюють шанси України не як свідомо катастрофічні. Чому? А тому, що Україна надала деякі "карти", які різко посилили переговорну позицію. І у відносинах із Путіним, і у відносинах із Трампом.
Що сталося після того, як Путін вирішив активно наступати влітку?
У "переговори" вступив генерал Василь Малюк. Літо почалося з операції "Павутина". СБУ завдала болючого удару по російській стратегічній авіації. Потім злегка потрясла міст через Керченську протоку.
Уже цих двох карт було досить для натяку, що без обговорення умов України вибудувати процес не вийде. На місці Зеленського я надав би Малюку звання надзвичайного і повноважного посла. Можна просто – надзвичайного.
Далі – більше. Та сама СБУ в рутинному режимі почала дотягуватися до підприємств російського ВПК. Ще одна "карта".
До кінця літа робота сил оборони України по російській території з боку почала нагадувати певну узгоджену дію багатьох учасників. Симфонія, де кожен має свою партію, але є елемент диригування.
Першим знаковим проявом "симфонічного" підходу стали масштабні проблеми російської цивільної авіації. Хтось спочатку розвідав, потім подавив і перевантажив ППО, а потім майже на тиждень посадив російські літаки на землю.
Тенденція наочно продовжилася в серпні: півтора десятка успішних ударів по НПЗ плюс інша інфраструктура, детально описав командувач СБС Роберт Бровді.
Усі маршрути росіяни знають.
Але вдіяти нічого не можуть.
Їм доводиться обирати: захищати засобами ППО та ПРО тушки бонз у Москві й Пітері чи стратегічні об'єкти? На все вже не вистачає.
Просто відкрийте стрічку за останні дні.
Ніч на 28 серпня – ГУР чпокнув радар до С-400 у Криму.
Ніч із 29-го на 30 серпня – ССО чпокнули радар до С-300 у Криму.
А 1 вересня якісь невідомі ракети раптово прилетіли в одну з баз російських прикордонників у районі Армянська. Схоже, ніби генеральна репетиція перед чимось серйознішим. Щоб подивитися, як долається РЕБ, як реагує ППО тощо.
3 вересня – 102-га бригади ТрО, ГУР і підрозділ "Лазар" 27-ї бригади НГУ чпокнули пускозарядну машину С-300 В у Запорізькій області. Два тижні тому приблизно там було знищено ще одну пускову…
Одночасно відбувається вищипування російської авіації. На початку серпня СБУ організувала "мініпавутину" на аеродромі у Саках. У цій роботі на постійній основі бере участь ГУР. Що додатково знижує можливості і для перехоплення БПЛА, і для протидії морським дронам, які використовують, зокрема, як платформу для малих БПЛА, щоб атакувати об'єкти на суші.
Водночас українські дрони почали регулювати залізничний рух до Криму "сухопутним коридором".
Не перевантажуватиму деталями й хронологією, можете глянути списки знищених і пошкоджених засобів ППО та ПРО, РЕБ, РЕР, які оформили СБУ й ГУР. Усе наочно.
Зокрема, схоже на те, що ЦСО "А" СБУ заходить із двох боків: випилює виробничі потужності для виробництва/ремонту рідкісних і дорогих виробів, водночас випилює самі вироби. Дуже концентрована "дипломатія".
Успішні удари по елементах ППО/ПРО не просто створюють проломи. Вони змушують росіян відводити ці засоби глибше. Що послаблює прикриття окупаційних військ. Це ще не ефект доміно, але явне підвищення напруги. Яке одночасно наростає у тилу через часткове вибування нафтоперероблення.
Свіжа заява міністра економрозвитку РФ Максима Решетнікова, що економіка Росії "охолоджується швидше, ніж очікували", сигналізує незалежним спостерігачам: у Кремля не все за планом.
А це означає, що й домовлятися доведеться не так, як замислювали у Кремлі. Щонайменше – на цьому етапі.
Це заслуга нашої армії, яка має фронт. Це заслуга всіх, хто працював на посилення переговорної позиції на російській території, плів "павутини" й таке інше. Це заслуга всіх громадян, які залишаються опорою сил оборони.
Якби не це все, жодних зустрічей у Парижі в принципі не було б. Для них не було б умов. А вони є.
Тому охоче вірю, що зідзвонювання із Франції із Трампом було на підвищених тонах. Президент США неймовірно успішний. Він усе-таки спонукав Європу до активнішої участі. Але відразу виникає зворотний бік – більше не можна безапеляційно диктувати, треба враховувати побажання.
Тож записуйте в книжечку ходи наших "переговорників", це заспокоює й допомагає бачити об'ємнішу картину. І легше фільтрувати те, про що голосять більшовицькі газети.
Джерело: Алексей Копытько / Facebook
