0 Київ
Victory in spite of all terror.
Андрій Піонтковський: "Сонце української перемоги сходить над світом".
Авангардна роль Великобританії та її прем'єр-міністра в підтримці України колективним Заходом не випадкова.
Співзвучність двох фатальних хвилин історії очевидна: Великобританія 1940 року та Україна 2022 року. Their Finest Hours. Обидва рази – країна, яка бореться наодинці проти вищої сили абсолютного зла. І не має права програти.
"What is our aim? – звертався до Англії Черчилль у день обрання його прем'єр-міністром 13 травня 1940 року. – I can answer in one word: It is victory, victory at all costs, victory in spite of all terror, victory, however long and hard the road may be; for without victory, there is no survival". ("Яка наша мета? Я можу відповісти одним словом – це перемога, перемога хай там що, перемога, усупереч усьому жаху, перемога, хай якою довгою і важкою буде дорога, адже без перемоги немає виживання").
No survival у разі поразки Англії 1940 року стало б долею для всієї Європи, включно із СРСР.
У дуже важкий момент кінця грудня 2021 року, коли Захід ще вагався і шукав stable and predictable relations із кремлівським диктатором, Кулеба розмістив свій твіт, який став знаменитим: "If the West falters and chooses appeasement, we will still defend ourselves, our right to exist and choose our own future". ("Якщо Захід здригнеться й обере умиротворення, ми однаково захищатимемо себе, своє право на існування й обиратимемо своє майбутнє").
І знову, як і 1940-го, ішлося про право жити та обирати своє майбутнє не лише для однієї України. У разі падіння України Путін повторив би країнам НАТО свій хамський ультиматум від 15 грудня 2021 року: "Збирайте свої манатки й забирайтеся за лінію моїх великих попередників Батия – Сталіна".
Вважаю, що наступного дня з десяток країн – членів НАТО на чолі з Францією вийшли б із цієї організації та оголосили б про свій нейтральний статус.
Це величезний успіх для декадентського зніженого Заходу, який слабшає, що у хвилину смертельної для нього небезпеки знайшовся, як і 1940 року, один великий народ, здатний захистити його від фашистської чуми, – український.
Із легким партизанським озброєнням Україна виграла битву за Київ. Дайте їй літаки і ППО, і вам уже ніколи не доведеться "захищати кожен дюйм". Українська армія все зробить за вас, доправивши "кривавого диктатора" до Гааги. Він виступить там зі своїм останнім словом.
Божевільний терор окупантів й одночасно невиразне бекання Пєскова про трагічні втрати РФ і можливе перемир'я найближчими днями – це два боки однієї медалі – зростання усвідомлення у Кремлі своєї катастрофічної воєнної поразки.
Побратим України Борис Джонсон приїжджав у суботу до Києва обговорити стратегію воєнної перемоги українців. Великобританія першою почала надавати Україні важкі наступальні озброєння, необхідні для вигнання окупантів з усіх захоплених ними територій, включно з Кримом. Після Лондона слово "перемога" навчилися голосно вимовляти й у Вашингтоні, і у Брюсселі.
Фото: mil.gov.ua
Сонце української перемоги сходить над світом. Сили темряви намагаються зупинити його схід, мобілізуючи всіх мешканців пекла: кадировських убивць, "легендарних воєнкорів" і, нарешті, воєнного злочинця, "м'ясника Сирії" генерала армії Олександра Дворнікова. Останній хан улусу Джучі призначив цього патологічного садиста останнім командувачем військ улусу в Україні.
Сирійський кат Дворніков жахливіший за чеченського ката Шаманова. І так само бездарний як полководець. Він уміє воювати лише проти беззахисних міст, не прикритих авіацією та засобами ППО. Його призначення є закономірним. Усвідомивши неминучість своєї поразки, Путін має намір пов'язати своїми злочинами всю Росію, забрати її із собою в пекло назавжди. Так само, як Гітлер прагнув забрати із собою Німеччину, якій довелося відмиватися від свого фюрера майже 80 років.
Сирійський хлопчик з Алеппо, один із тих десятків тисяч, на яких ми (!) протестували, як хвалився сам Дворніков, десятки систем нового російського озброєння, перед смертю пообіцяв поскаржитися Аллаху.
Дитя, яке погрожує своїм мучителям поскаржитися Богу, – образ Достоєвського, дуже важливий у його творчості та його світогляді. Агностик усе своє свідоме життя, я ніколи так пристрасно не бажав раніше, щоб Бог був. І щоб хлопчик з Алеппо розповів йому про все. Про "тестування", про Путіна, Лаврова, Шойгу, Дворнікова. І про нас усіх. Не може бути нам ні співчуття, ні прощення. Будьмо ми всі прокляті.
Бог є. Він уважно вислухав хлопчика з Алеппо. І він чекає на прибуття генерала армії Дворнікова до нового місця своєї служби дияволу.
Джерело: "Каспаров.ru"
