+1 Київ
Війна в Україні для багатьох європейців стала синонімом словосполучення "мінський процес". І мене це обурює донезмоги.
Кілька днів тому мав у Європі досить відверту дискусію з нашими європейськими партнерами – політиками і дипломатами.
Їм, звичайно, страшенно набридли проблеми українсько-російського конфлікту – їм хочеться займатися своїм, але вони небезпідставно хвилюються, що якщо ситуації не вирішити, проблеми виникнуть у всього Євросоюзу. І тому під тиском, зокрема потужного європейського проросійського лобі, весь час повторюють – Україна має виконувати Мінські угоди і бути поступливішою... Україна в межах мінського процесу не виконує того, Україна не виконує цього...
Я зараз тут напишу те, що сказав їм на закритій зустрічі досить різко і відкрито – перепрошую, але дипломатичних академій не кінчали.
Панове, досить читати мораль про те, що Україна має зробити, щоб утихомирити агресора в межах Мінських угод. Чи ви, панове, коли заводите пісню про те, що Україна, захищаючи себе, не так трактує Мінські угоди – не пересмикуєте?
Чи це темний західний світ кинув Україну в найтяжчий момент агресії й анексії територій, попри укладений у 1994 році Будапештський меморандум?
Ви забули, панове, що в межах Будапештського меморандуму в обмін на відмову від ядерної зброї великі країни гарантували Україні незалежність, суверенітет і територіальну цілісність?
Що? Це не був строгий дипломатичний договір, кажете?.. Ну, тоді чого ж вартий горезвісний Мінський договір – хто його підписав і хто його всередині України визнає спроможним?..
Мінський договір можна і потрібно визнавати успішним тільки в одному – це був болючий для України компроміс, як спосіб зупинити активну фазу війни і кровопролиття. І це спрацювало.
Чи можна через мінський процес розв'язати кризу? Ні!
Мінський процес мертвий, і це не гіпотеза – це факт. І це тепер інструмент заморожування конфлікту на довгі роки! І це не в інтересах України. Україні не потрібен заморожений конфлікт!
Україна поверне цілісність і суверенітет не умиротворенням агресора, а зробивши низку конкретних кроків і розумних компромісів.
Набір цих кроків досить простий. Один за одним:
1. Виведення окупаційних військ Росії з території України – із військами мають піти проросійські маріонеткові адміністрації, якими керує Кремль.
2. Уведення миротворчої місії за участю міжнародних сил (ініціатива президента Порошенка). Миротворці нарівні з українськими прикордонниками мають забезпечити повний контроль на всій протяжності українсько-російського кордону на окупованих територіях.
3. Повернення на звільнені території органів юстиції і правопорядку України.
4. Проведення виборів до місцевих рад і органів влади за українським законодавством із забезпеченими демократичними процедурами.
5. Ухвалення національного закону про обмежену амністію та закону про колаборантів (схожого, наприклад, на повоєнний французький закон Де Голля). Водночас український народ не прийме амністії для осіб, на руках яких кров, – це треба також зрозуміти.
6. Загальнонаціональний діалог із проблем Донбасу та Криму для вироблення спеціальних рішень посткризової адаптації.
7. Ухвалення спеціальної економічної програми відновлення Донбасу, здатної форсовано протягом коротких термінів подолати наслідки війни та покращити якість життя кожного громадянина України, який проживає на раніше окупованих територіях.
От і все... І якщо не відвертатися від реальності і розуміти суть, а не імітувати процес, то домовитися дуже просто, дорогі товариші дипломати, сказав я їм. І ми дуже розраховуємо на вашу підтримку.
Тому що нічого іншого український народ не прийме. І будь-який політик не може вам пообіцяти іншого, бо його негайно знесе воля українського народу. І це – чесна позиція. І це – позиція справедливості щодо України. І ми просимо вашої підтримки.
Та назвіть ви цей процес тоді як хочете – хоч мінським, хоч віденським, хоч женевським. Важливо реально захистити права України, а не потурати агресору.
Колеги-політики не очікували такого натиску і в завислій паузі я вирішив "добити" їх ще одним аргументом.
Я вам зараз, панове, надам достовірні дані нашої розвідки. Чи знаєте ви, панове, що сьогодні на тимчасово неконтрольованій території Донецької і Луганської областей України під виглядом воєнізованих формувань так званих "ДНР" і "ЛНР" діє оперативне угруповання російських окупаційних військ, до складу якого входять 1-й (Донецьк) і 2-й (Луганськ) армійські корпуси восьмої армії Південного військового округу ЗС РФ у складі місцевого населення, найманців і кадрових військовослужбовців ЗС РФ?
Ці з'єднання посилено підрозділами зі складу округів, видів, родів військ ЗС РФ, що діють на ротаційній основі. Вони є першим ешелоном сил на цьому напрямку.
Загальна штатна кількість угруповань військ 1-го (Донецьк) і 2-го (Луганськ) восьми армійських корпусів армії:
– військовослужбовців – 35,5 тис.;
– танків – до 478;
– бойових бронемашин – до 848;
– артилерійських систем/мінометів – до 750;
– реактивних систем залпового вогню – до 208;
– протитанкових засобів – до 363;
– засобів протиповітряної оборони – до 419.
Керує цими угрупованнями військ Оперативне командування, створене на базі штабу восьмої армії (Новочеркаськ, РФ), частини і підрозділи якої є другим ешелоном сил. Також через восьму армію здійснюють оперативне, бойове та логістичне забезпечення 1-го і 2-го армійських корпусів.
Чи віддаєте ви собі звіт, панове, що, наприклад, танків у цьому угрупованні більше, наприклад, ніж у Великобританії? І це не озброєні загони місцевих сепаратистів, танки і гармати вони не в місцевому військторзі купили, а одержали з Росії. Звідти ж одержують у величезній кількості щодня снаряди. І ці снаряди приносять на нашу землю смерть. Щодня.
Тому не варто, дорогі наші друзі, лицемірити і шукати в позиції України хиби – ми стримуємо скаженого собаку путінського режиму біля своїх кордонів і кордонів Європи та зазнаємо втрат, щодня, і розраховуємо на дієву допомогу відповідно до принципів європейського цивілізованого світу – вибір на користь якого зробили українці.
І спасибі вам за санкції, що ви ввели проти агресора, і за оперативну допомогу. Розумію, що ви стомилися, і що ворог сильний. Та хіба українські проблеми не є загальноєвропейськми, і не маємо ми разом віддати всі сили, щоб ліквідувати конфлікт? Адже якщо впаде Україна, хто буде наступним? Литва? Латвія? Польща? Естонія? Молдова? Чи ви забули переможний хід утихомиреного аншлюзом Австрії Гітлера?
Я був різким і попросив вибачення у колег за недипломатичний стиль, проте ми дуже відверто продовжили дискусію і важливо те, що ми говорили з європейцями з одних позицій і без ілюзій. Сподіваюся, це було важливо для майбутнього!
Ось такою була розмова.
Клімкін, не бери мене в дипломати!
З іншого боку, сподіваюся, тобі після моїх таких промов буде простіше.
Джерело: Арсен Аваков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
