+11 Київ
Україна, війна і ми.
Трохи банального аналізу на злобу дня великими мазками.
Що змінилося у війні останніми днями
Рашистські війська під Києвом потрапили в безвихідь. Вони уперлися мордою в найпотужнішу заслінку української армії і зрозуміли, що не зможуть рухатися далі. Що не можуть штурмувати Київ, не можуть захопити Київ, не можуть оточити Київ. Вони зазнали величезних втрат, закопалися в рудому лісі Чорнобиля із сумними наслідками, у них почалася втрата морального духу у військах.
Плюс до цього вони практично потрапили в оточення.
Їм довелося терміново шукати вихід, і цим виходом стала публічна заява, що, мовляв, унаслідок переговорів командування вирішило вчинити акт доброї волі й відійти від Києва.
Це брехня! Насправді цей відхід є прямим результатом нашого спротиву й відсічі нашої армії.
Також "руZZкие" змушені були відступити з позицій у Чернігівській, Житомирській, Сумській областях.
Те, що сталося, – найбільша перемога наших військ! Але ще не виграна війна.
Театр воєнних дій зараз
Велике угруповання військ ворога сконцентровано зараз на сході України – Луганська і Донецька області та Азово-Таврійський фронт, насамперед Маріуполь, а також ізюмсько-барвінківський напрямок, бої навколо Миколаєва та Херсона, Харківської області.
Очевидно, що повториться те, що відбувалося під Києвом: буде нагнітання військовою масою ворога, нагнітання технікою, нагнітання бомбардуваннями та атаками – а зустрічно буде наш спротив. Причому цей спротив із нашого боку наростатиме.
Крім розташованих на сході сил – величезна кількість людей, які захищали Київ, уже готуються до тотального спротиву на сході та півдні України. Є патріотизм, агресивність, ненависть після всього, що ми дізналися за останні дні в Ірпені – Бучі – Гостомелі – Бородянці.
А ще є – готовність, концентрація, моральний дух. Усе те, завдяки чому ми тут вистояли.
Не варто налаштовувати себе на легкий шлях
Потрібно чітко розуміти, що попереду дуже серйозне зіткнення, тяжке протистояння.
Противник досі сильний і перевершує нашу армію як кількістю солдатів, яких не шкода кидати під кулі, так і зброєю – нехай часто застарілою, однак смертоносною. Це треба розуміти дуже чітко і не піддаватися спокусі шапкозакидання.
Ми маємо величезну кількість людей, які готові воювати. Які високомотивовані та сильні духом. Чого у нас не вистачає – це важкого озброєння.
Участь західних партнерів
Захід має чітко зрозуміти, що ми воюємо за всю Європу, за цивілізований світ. Тому західна цивілізація має підтримати Україну – фінансово, санкціями й, без сумніву, летальною зброєю наступального характеру. Бо інакше – як ми зможемо відкинути "руZZкие" війська за кордон РФ? Тільки неймовірною ціною та величезною кров'ю!
Як сказав Жозеп Боррель, голова Європарламенту, – від початку війни ЄС перерахував РФ за газ €35 млрд, а Україні дали зброю на €1 млрд.
Красень, точніше і не визначиш, – чекаємо і сподіваємося, що друзі, які довго запрягають, понесуться так, що не зупинити... Допоможуть нам душити путінську гідру.
У чому наша вразливість?
Найслабше місце України у цій війні – як і в будь-якій загарбницькій війні, слабке місце країни, яка обороняється, – це втрати серед мирних жителів.
Ми повинні думати про захист наших людей. Це найстрашніша ціна спротиву агресору. Ми можемо говорити про цінність незалежності, про готовність протистояти ворогові та воювати за свою країну, але страждання мільйонів і життя десятків тисяч мирних людей – це висока, жахлива ціна!
Це Путін ставиться до своїх солдатів як до худоби, він готовий покласти в цій війні десятки й сотні тисяч російських життів, а для нас життя кожного українця – безумовна цінність. Путін швидко зрозумів, що у військовому протистоянні він перемогти не зможе, тож дав команду бити по цивільному населенню.
Він хоче створити гуманітарну катастрофу, яка буде аргументом у переговорах, за допомогою якої він диктуватиме свої умови. Це кришталево чистий, класичний фашизм!
У чому наша сила та переговори
Переговори – найважчий процес! З одного боку, цілком очевидно, що Путін і його маріонетки не можуть запропонувати Україні нічого прийнятного, усі їхні пропозиції можуть лише розколоти українське суспільство.
З іншого боку, є фактор страждань мільйонів мирних людей, загибель десятків тисяч українців та величезне бажання припинити ці страждання, урятувати ці життя і зупинити війну.
Ми не можемо поступитися ні граном незалежності та суверенітету. І також ми не можемо втратити цілі області, де також мешкають мільйони українців.
Я не маю інформації про закриту частину переговорного процесу, але впевнений, що наша влада і переговорна група це добре розуміють.
Одне можу сказати: що краще воює наша армія і що згуртованіший наш народ, то сильніші позиції наших переговірників. У цьому наша сила!
Народу властиво приписувати свої перемоги своїм вождям, а насправді це ми разом можемо дати нашій владі силу для перемоги. Коли вона оперуватиме нашою підтримкою – силою і рішучістю свого народу та своєї армії – вона здобуде настільки сильну позицію на переговорах, що Путін буде метушитися і шукати варіанти. І така зміна погоди в переговорному процесі відбувається. Але поки що недостатньо. Потрібно додати переговірникам більше сили з нашого боку!
Що робити, коли страшно, коли охоплює розпач і кінчаються сили
Робити свою справу на своєму місці. Немає маленьких справ – буде одна велика перемога, яку ми створюємо разом щодня.
Треба вірити в перемогу! Концентруватися. Допомагати одне одному.
Ворог протримається, скільки зможе. Ми – скільки потрібно!
Джерело: Арсен Аваков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
