+1 Київ
Якщо розглядати дії Трампа в контексті інтересів США, і зустрічі з Павлом Клімкіним і з Сергієм Лавровим абсолютно органічно вписуються в логіку його стратегії.
Трамп і його адміністрація перебувають у фокусі розслідування Сенату щодо зв'язків із російською стороною. У цьому плані особливо показовими були останні багатогодинні сенатські слухання колишнього в.о. генпрокурора Саллі Єйтс і представників національної розвідки про зв'язки Майкла Флінна з послом РФ у США Сергієм Кисляком. Американська розвідка у своїх звітах відкрито називає Кисляка головним російським шпигуном і рекрутером у Штатах, про що недавно робив окреме розслідування CNN.
І що на цьому тлі робить Трамп? Він демонстративно приймає у Білому домі Лаврова в компанії Кисляка. У такий спосіб надсилаючи чіткий сигнал: "хлопці, мені нічого приховувати і боятися у зв'язку з цією історією, тому я відкрито зустрічаюся з тим, кого ви називаєте російським шпигуном".
І ось коли лунають крики "зрада", а Лавров на прес-конференції в російському посольстві у Вашингтоні клеїть дурня і радісно розмірковує про новий етап у відносинах зі Сполученими Штатами, далі Трамп робить розворот на 180 градусів і відразу після цього приймає в Білому домі Клімкіна в компанії із Чалим.
На дипломатичній мові це означає таке. По-перше, українське питання підвищується в порядку денному Трампа. По-друге, після кількох годин тріумфування на Лаврова виливають добре відро холодної води, оскільки він, звичайно, був не в курсі, що Клімкіна теж приймуть на найвищому рівні. По-третє, віце-президент Майк Пенс дійсно став куратором української теми, перейнявши владу у Джо Байдена.
І головне, Трамп грає в серйозну, хоча і небезпечну гру з Конгресом, вибиваючи козирі у місцевих прихильників теорії "зради". У них у червні буде новий привід, коли в Конгресі відбудуться дводенні слухання щодо Україні і пройде маса вкрай важливих і корисних для України заходів.
І так, адже підписані на днях Трампом чергові асигнування для України в обсязі $650 млн – це теж одна суцільна "зрада".
Джерело: Тарас Березовець / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
