+5 Київ
Путін, що йде по червоній доріжці, яку йому вистеляють американські солдати, то, звісно, безмежно гидотна картина.
Але добре, що не тільки для нас, а й для американців.
І якщо це й ганьба для когось, то точно не для України. І важко на тлі такої картинки продавати, що ти став великим знову.
Але от що важливо для нас – це те, як сильно зараз Європа підтримує Україну. І на рівні символів важливо. І в практичній площині, коли не дає Трампу тиснути на Україну так сильно, як йому б хотілося.
Але передусім про символи. Про символізм. Бо дуже часто в Україні чуються голоси, що Україна нікому не потрібна. Що Європі треба наші люди й наші землі. Що вони заганяють нас у борги. Що насправді Україну ніколи не візьмуть у ЄС. І купу іншого лайна, яке так радо поширюють російські й проросійські джерела.
А правда в іншому. Правда в тому, що заради підтримки України абсолютно всі європейські лідери збираються разом. У серпні. У сезон відпусток. І три дні поспіль як мінімум присвячують виключно підтримці України. І безпрецедентною делегацією летять у Вашингтон. Бо, як відомо, гуртом і Трампа легше переконувати. Важко пригадати хоч один подібний приклад за останні десятки років.
А це означає, що Україна, війна Росії проти України – дуже важливі для Європи. Для провідних країн Європи. І що ЄС і його лідери не виходять із позиції "та нехай ця війна закінчиться хоч якось, а там подумаємо".
Так, звісно, вони виходять і з власних інтересів. Але в цьому ж і фішка. Що успішна Україна тепер в інтересах Європи. Не бідна провінція й буферна зона десь на східному кордоні заможної Європи. Зовсім ні. І так сильно вкладатися можна тільки в того, хто дійсно важливий для тебе. І це ще раз треба наголосити – коли керівники провідних країн Європи, найуспішніших і найзаможніших країн світу, збираються разом і витрачають три дні для того, щоб підтримати Україну – це дуже важливо. Причому вони всі мають інтерес мати добрі стосунки зі США. Але не бояться ризикувати роздратувати Трампа. Ідуть на цей ризик заради підтримки України.
До речі, це також каже і про те, що європейські цінності – то не порожні слова. Вони дійсно існують.
Ми часто сміємося з Європи. Що дивно, коли бідний і хворий сміється над заможним і здоровим. Проте це факт. Часто кажемо, що, на відміну від нас, Європа не готова. Не хоче. Забуваючи, що ми самі б на місці Європи так само проводжали б російські дрони лише поглядом, якби, наприклад, мали мир із Росією, а Путін вирішив напасти на Білорусь. Але зараз саме Європа є дорослим у кімнаті. І саме ЄС допомагає Україні триматися. І військова підтримка України, навіть на фоні США, які відвалилися, цього року вже більша, ніж минулого. І Європа готова допомагати й далі. І саме Європу зараз ненавидять російські пропагандисти. Які починали цю війну з боротьби проти клятих англосаксів. І непомітно тепер кажуть, що Росія все життя дружила з американцями, а от ці європейці…
Зараз багато приводів для песимізму. І багато втоми. Але серед усього цього на четвертий рік війни ми бачимо картину підтримки України всіма провідними націями Європи. Лідери яких готові дзвонити в Київ і говорити залізним голосом, що реформи важливі, але так само поспішають на допомогу Україні при зовнішніх викликах. Захищаючи Україну як від зовнішньої агресії, так і від хронічних хвороб. І все це ми побачили протягом місяця. Що не може не радувати. Що не може не бути проявом того самого світла в кінці тунелю.
Джерело: Сергій Фурса / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
