+5 Київ
3 квітня настало. МВФ сьогодні дасть грошей. І тоді почнеться. Спочатку скажуть, що МВФ хоче геноциду українців. Потім скажуть, що гроші все одно вкрадуть. А потім будуть прогнозувати, що більше точно не дадуть. Звичайний український цикл. Та головне в цьому, звичайно, той факт, що українці досі бідні. І все це через МВФ, який не дає нам розвиватися, мучить українських пенсіонерів і хоче загнати всіх у рабство до Ротшильдів і Рокфеллерів. Адже дуже спокусливо знайти винуватого. І неважливо, що це цілковита нісенітниця.
Ми давно з МВФ, але ми звикли його кидати. Ситуація з реформами в українській економіці подібна до звичайної життєвої ситуації. Це коли ви усвідомлюєте, що ви самотні. І причиною цього став той факт, що ви важите 150 кілограмів і вже навіть касирки в супермаркеті вам не посміхаються, а бабуся підкладає вам до кишені адреси спортивних залів. Вам важко ходити, а попереду на вас чекає цілий букет хвороб. Здавалося б, несправедливо. У вас такий багатий внутрішній світ, а дідусь ваш узагалі герой війни. Співаєте ви прекрасно. І потенціал просто божевільний. Та дівчата не посміхаються. І на побачення не йдуть. Ви навіть в інтернеті намагаєтеся знайомитися, але ніхто не приходить на зустрічі. Не щастить. Навіть якщо хтось і прийде, то раптово їм мама дзвонить і треба швиденько тікати. Загалом, світ несправедливий. І ви в один прекрасний момент розумієте, що так далі жити не можна.
І ви йдете до персонального тренера. Ваш персональний тренер – це МВФ. Йому від вас нічого не треба. Узагалі. Ви його наймаєте, й він повинен змусити вас схуднути. Він не може худнути за вас. На жаль. Він може тільки розповісти вам, що ви мусите зробити. Він навіть не зможе особливо вас проконтролювати. Він складає для вас дієту, але не зможе вночі чатувати вас біля холодильника. Він складає вам графік тренувань, дуже часто сам їх проводить, але зробити це ви повинні самі. Пробігти перший кілометр. Потім перші п'ять. Вистояти в планці перші 30 секунд. Навіть перші десять секунд. Не їсти солодкого. Не пити. Забути слова "Макдональдс" і "Кока-кола".
Загалом, персональний тренер перетворить ваше життя на пекло. По-іншому це не працює. Чудес не буває. І не його провина в тому, що ви важите 150 кілограмів. Не він від самого народження, з 1991 року, ішов до цього шляху. Це ви їли фастфуд і лежали на дивані. Це ви не займалися спортом. Тільки ви. І ви отримували від цього задоволення. А тепер настала розплата. І не може бути швидкого результату. Просто неможливо. Те, що накопичувалося роками, не можна прибрати за тиждень і за місяць. Навіть більше, тепер, змінюючи спосіб життя, ви повинні до кінця життя тримати себе в руках. І це треба не персональному тренерові. У нього й так усе добре. А у вас усе погано. І що довше ви не звертаєте на це уваги, то сильнішими потім будуть страждання.
І ви не вперше приходите до цього тренера. Він береться вам допомогти. Пише програми. Ви навіть деякий час робите те, що він говорить. Ну, майже все. Іноді їсте ночами. Прогулюєте тренування. Але йдете за програмою. І це працює. Ви навіть втратите п'ять чи десять кілограмів. Та потім, раптом, вам посміхається, зрештою, касирка й ви вирішуєте, що досягли всього. І зриваєтеся. Тренер знизує плечима й перестає вам телефонувати. Він не може вас примусити. Він таких бачив не раз. У нього є слухняні клієнти, які змінюють своє життя, а є вічні – які раз у раз повертаються. А ви пускаєтеся берега, поки знову не зможете дивитися на себе в дзеркало. А ви ж зірвалися навіть раніше, ніж та сама дівчина навіть погодилася випити з вами чаю. Під час якого ви можете спробувати познайомити її зі своїм багатим внутрішньому світом.
Україна – постійний клієнт МВФ. Україна приходить до Фонду, коли сама вже не може витягнути свою економіку. Фонд їй допомагає, та щойно українська влада бачить можливість зіскочити з програми, вона це робить. Тому що реформи б'ють по інтересах корупціонерів. А вони при владі. Тому ми ніколи не отримували більше трьох траншів. Після цього то ціни починали зростати на метал, то зовнішні ринки відкривалися, й ми зривалися. Або Росія була готова зробити все, щоб ми не займалися спортом і не були потрібні нікому, окрім неї. Ми отримували гроші й теж зривалися. Неначе бігли до "Макдональдсу" і з'їдали все меню. Ми б і зараз уже втекли. Але, на щастя, ситуація не дозволяє. Якби ми виконали програму МВФ за перші пару років, то вже давно могли б послати Фонд. Але ми робимо все повільно. І тому не можемо повернутися на ринок. І змушені робити реформи. Які не потрібні МВФ. Вони потрібні нам. Не владі, а країні. Кожна вимога МВФ позбавляє кого-небудь корупційного доходу і відкриває нові можливості для зростання економіки.
Фонд створений для того, щоб економіка зростала. І все. Жодної іншої мети. Ніякі злі імперіалісти не сидять у Вашингтоні й не думають над тим, як погіршити життя простому маленькому українцеві. Жадібним імперіалістам взагалі плювати на Україну. Наша економіка настільки мала, що вона нікого не цікавить. І з погіршенням свого життя прості українці самі прекрасно справляються. І тому їм стає в пригоді допомога Фонду. Який не здатен на дива. Він не зробить із 150-кілограмового товстуна Аполлона за одну ніч. Навіть більше, Аполлона з нього ніколи може й не вийти. Однак він точно може стати іншою людиною. Якщо захоче, звісно. І якщо в нього вистачить сили волі. Але дуже багато людей так і залишається товстими невдахами до кінця своїх днів. П'ють удома пиво на самоті. І розповідають, як інші заважають їм стати щасливими й успішними. І це теж варіант. Ми можемо стати такими. Залишитися в образі вічного невдахи. І тоді та сама дівчина, той самий інвестор ніколи не прийдуть до нас на чай. Хіба що це буде дівчина, інвестор із розряду лижних інструкторів. Таких у світі теж вистачає. Але воно вам треба?
І ми залишимося в клубі невдах, зневажаючи себе. Хтось буде їхати з країни, хтось змириться. Комусь це навіть подобається. Навіть у глибокого дна є свої переваги. Із нього так добре видно зірки. До яких ми ніколи не дотягнемося. Так добре видно контраст із тими, хто давно пройшов цей шлях. Хто робить зарядку щоранку. Як до світу тихого альпійського села, де ніколи нічого не відбувається, корови скубають травичку на схилі гір, декілька разів на день приходить поїзд, а в місцевому кафе роблять дуже смачні штруделі. Життя комфортне й дивовижне. Сміття вивозять, правил не порушують. Фантастика. До якої нам не дотягнутися, якщо ми не будемо дуже хотіти. І дуже довго працювати. Під наглядом персонального тренера. Поки що без нього ми не можемо. Немає сили волі й занадто багато поганих звичок. Якщо колись зможемо примушувати себе робити те саме самі, то буде чудово. Якщо навчимося не голосувати за злодіїв і популістів. Якщо навчимося самі робити реформи. А доки ми не можемо себе примусити, то нам потрібен тренер. Нам потрібен МВФ.
І нам треба робити те, що він пише в програмі. Тільки нам це треба. І щоб отримати наступний транш, українській владі знадобиться зробити ще кілька зусиль над собою. І нам треба вимагати цього від них. Не заради грошей, які підуть до резервів Національного банку. І звідки їх ніхто не вкраде. А заради реформ. Заради того, що нам потрібно. Це нам потрібно зробити пенсійну реформу. Це нам потрібно запустити ринок землі. Це нам потрібно створити антикорупційні суди. Це зробить пенсії наших бабусь вищими, а нам дасть робочі місця. Це приведе до країни інвестиції, без яких не покращити якості життя. Адже саме цього хочуть прості українці? Але для того, щоб схуднути на 70 кілограмів, треба декілька років щодня займатися спортом, так і для того, щоб із бідної країни стати комфортною багатою, треба довго працювати над собою. І ця робота ніколи не буває приємною. Робота в спортзалі. Інакше всі навколо були б Аполлонами, а всі країни – багатими. Але заслужили на це право далеко не всі.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
