+17 Київ
Потрапила у крихітну ДТП. Незначну. Ціна питання – подряпина, яку полірують за філіжанку кави. Як за ціною, так і за часом.
– Та ви знаєте, хто я?!
З автомобіля стрімко вийшла жінка років 35. Блондинка. У чорній шубі і червоних губах.
Щоб передати інтонацію поставленого запитання, фразу варто було б написати Caps Lock повністю.
Дама наблизилася і повторила запитання дещо тихіше, додавши до нього недоречний прислівник.
– Та ви взагалі знаєте, хто я?!
– Ні, – чесно зізналася я. Але стало цікаво.
– Я, – вона витримала паузу тривалістю три знаки оклику і відрізала: – Заступниця. Начальника. Податкової.
Якогось там, я не запам'ятала, району.
Зізнатися, їй більше пасував би титр "головний дослідний зразок пластичного хірурга Кацмана". І, присягаюся, якби вона промовила його, я б потисла їй руку. Усе мало б чесний, доречний і виправданий вигляд.
Але ні. Вона – Заступниця. Начальника. Податкової. Вимовляти як – Донька. Бога. Сонця.
Це мій улюблений жанр. Нетлінка. Невмирущий його величність "совок".
Нічого в житті не бадьорить мене так, як ця огидна зарозумілість комашки, наділеної уявною владою.
– Скажіть, тітонько, із хера ви вимовляєте посаду звичайного клерка з таким апломбом, ніби винайшли пеніцилін? Написали бестселер. Створили синтетичну ДНК. Довели теорему Ферма. Може, хоча б станцювали під куполом Cirque du Soleil? Ні? Тоді чому?
Чому місце найнятого менеджера, що обслуговує персонал платників податків, у ваших устах скасовує закони гравітації? Ви абсолютно не торкаєтеся землі. Так-так, я бачу невелику щілину між запльованим тротуаром і замшевими чобітьми Gucci.
Бісить. Але найнеприємніше, що піднестися дозволили їй ми, смертні. Це ми віддаємо дітей у школу, де в холі висять портрети місцевих вождів, а на урочисту лінійку обов'язково запрошують найбільшого функціонера з міськвно.
Це ми підлещуємося до інспектора, ніяковіємо поруч зі співробітником департаменту і несміливо переступаємо з ноги на ногу біля дозвільного вікна будь-якої величини.
Це ми зробили їх небожителями.
Але, як кажуть у цих ваших Instagram: ніколи не пізно все виправити.
– Та йди ти на х...й, – щиро сказала я тітоньці.
Кінець.
P.S. Забула сказати. Подряпина – на моїй машині.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
