+5 Київ
Ні, яку мені ще роботу могли довірити у волонтерському центрі? Мені, дівчинці, у якої обидві руки – ліві. Звісно, найінтелектуальнішу – коробочки сортувати.
Усі ці маленькі пачки, тюбики й баночки приїхали з різних країн світу. Потрібно кожну назву вбити ручками в Google, знайти інструкцію, розібратися, що від чого маркувати відповідно – від срачки, ригачки та іншого дефіциту заліза у крові. Щоб наші хлопчики на цю херню часу не витрачали.
Після третього ящика я легко зможу влаштуватися провізором в аптеку, а на 10-му, схоже, складу на бакалавра в будь-якому фармінституті. Мене тепер вночі розбуди, перерахую десятки способів застосування, сотні протипоказань і тисячі побічних ефектів. Від усього. Коротше, хочеш хворіти, запитай мене чим.
А ще я тепер знаю німецьку, словацьку, польську, угорську, грецьку і, ну його, хінді. Поліглотка. Звертайтеся. Щоправда, перекладати можу лише на медичну тематику. Ось, наприклад, ви знали, що Тri хera – це ніяка не китайська віагра, а французький бальзам, який лікує шкіру, що потріскалася на вітрі?
Перед тим, як ці ящики потрапили до мене, їх збирали, завантажували, везли, розвантажували. Тоннами, фурами, ночами. І робили це переважно жінки, матері, які вклали дітей спати в якомусь спортзалі на батуті. А після мене всі ці процеси повторяться, тільки стануть ще й небезпечними для життя, бо машини поїдуть на фронт.
І ось, я вмикаю щойно новини, а там показують якогось, перепрошую, недолюдка, який цупив "гуманітарку" і продавав, на мільйони гривень.
Хочу запитати. А за умов воєнного часу ми хіба не можемо для особливих випадків запровадити тег "розстріли"?
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
