-2 Київ
"Інтерв'ю" Протасевича – а це катування у прямому ефірі – викликало у нормальних людей таке потрясіння, що емоції заважають робити хоч якісь раціональні висновки. Однак спробуємо.
1. У ХХI столітті в Європі – не в Африці, у Європі! – можливим є те, що здавалося вже неможливим. А отже, можливий і новий Освенцим, і нова війна. Людська природа не змінилася, жадібність, боягузтво і злість диктаторів сьогодні нітрохи не менші, ніж 100 і 200 років тому, а захисна плівка законів та угод не витримує ні жорстокості тирана, як у випадку з Протасевичем, ні прагнення до захоплення чужих територій, як у випадку з Кримом. Не розслабляйтеся!
2. Жорстокість правителів одночасно і раціональна, і ірраціональна. З одного боку, Протасевича, як і наших заарештованих, використовують як сигнал суспільству – знайте, що ми підемо на все, не ставайте в нас на шляху. З іншого – жорстокість очевидно дає правителям утіху – вони садисти. Це і в нас. Пивоварова можна було затримати на паспортному контролі, але вони дали йому сісти в літак, дочекалися оголошення про зліт, щоб людина заспокоїлася, повірила, що пронесло, а вже тоді взяли! Вони, узагалі, здорові?
3. Лукашенко і його спільники впевнені, що їм не доведеться відповідати перед судом. Вони переконані, що Європа все забуде, що, як завжди, переможе «реальна політика». Треба б "збентежити веселість їхню" – вони мають боятися, страх їх хоч трохи стримуватиме. Навіть такі символічні кроки, як оголошення Лукашенка в розшук на території ЄС, мали б позитивний ефект. А ми можемо надіслати Олександрові Григоровичу фотоальбом із зображеннями підсудних Нюрнберга після виконання вироку, з останніми фотографіями Каддафі, Чаушеску і Саддама Хусейна – нехай чекає! Для органів: це не заклик до розправи – мінських начальників треба судити цивілізованим судом, якого були позбавлені їхні опоненти.
4. Треба не забути не лише катів і виконавців, але й тих, хто віддавав їм накази. Треба не забути і пропагандистів, які публічно схвалювали тортури або вдавали, що це звичайне інтерв'ю. Маю на увазі й російських теж. А головне, ми, громадяни Росії, зобов'язані пам'ятати, що Лукашенко і тижня б не протягнув без фінансової та політичної підтримки, яку Путін надає йому від нашого імені. Зарплату катам Романа платять із наших із вами грошей!
5. Поки Лукашенко при владі, Романа не відпустять. Як і Навального – поки при владі Путін. Але і вбивати його Лукашенку, по-моєму, невигідно. А якщо не вб'ють, він вийде – він молодший від колишнього президента Білорусі. Так ось, головне, чого варто йому бажати – це не збожеволіти. І зрозуміти, що щоб він не сказав, яких відомостей не видав би чекістам, у тому немає його провини – людина не може витримати тортур. Уся провина – на катах, а не на ньому. І лише останній дурень (або герой, який сам пройшов через це пекло) може звинувачувати Романа в тому, що він, мовляв, здався, зламався і, взагалі, поводився не так, як вигадані герої радянського епосу.
Ну чому бувальщиною стають лише страшні казки?
Джерело: сайт радіостанції "Эхо Москвы"
