+5 Київ
Відразу маю попросити вибачення за довгу паузу, яку я взяв після звільнення. Увесь день, що почався сьогодні о сьомі ранку, по різних ефірах – а попутно збирався з думками.
Власне, сьома ранку – і смішно, і гидко. Коли до мене на дачу прийшли з обшуками: автоматники, маски – усе по-дорослому, – мій пес Елман голосно загавкав і попередив нас, а заодно стримав силовиків. Він у такі моменти зупиняє, але не кусає. Ви його точно пам'ятаєте: величезний тибетський мастиф. Потім нам розповіли, що якби вкусив, то пристрелили б.
Так ось, сьогодні о сьомій ранку він загавкав знову. Ми з Лерою встали, виявилася хибна тривога – це він на сусідського собаку.
Але сьогодні, повторюся, я прокинувся о шостій ранку. А до цього два дні – о 6.00. Знаєте, як будять в ІТТ на Петрівці, 38 (щоб вам ніколи цього не знати, звичайно)? Гімном Росії. "Славься, отечество наше свободное!"
А як, ви думали, має відбуватися патріотичне виховання? Ось тобі дірка в підлозі замість туалету в камері, ось душ раз на тиждень, ось окріп тричі на день (гуляй, душе!), а ось і наручники для виходу з камери Гудкова Дмитра Геннадійовича, ст. 165, ч. 2, пункт "Бе".
"Партия Путина, слава народная,
Нас к торжеству Ротенбергов ведет".
А охоронці, загалом, не зі злісних. Навіть ті силовики, що приїжджали до мене на дачу, по секрету, тишком, говорили, що раді познайомитися, і не розуміли, куди їх відправляють. Обіцяли не ламати підлогу і навіть показували моєму синові, Саші, автомат. Ще, мовляв, кілька таких обшуків, – і все, геть із професії, обіцяли. "Эх, раз, да еще раз, да еще много, много-много-много-много раз…"
Готувався до найгіршого, але пощастило – відпустили. Я вже встиг начитатися всякого – після виходу з Петрівки, оскільки там, усередині, думав: Усе, ось і довгоочікуваний жахливий кінець. Приймач мені передати відмовилися, від сусіда по камері (про нього розповім окремо) теж новин не дізнаєшся, із книг запропонували якусь енциклопедію (ну а що, чим не книга). Інформаційний вакуум. Із подвір'я для прогулянок теж нічого не можна побачити, навіть неба в клітинку.
Надія на звільнення з'явилася тільки вчора о п'ятій вечора, коли я дізнався, що тітку в гіршому разі відправлять під заборону дій.
Але що в підсумку сталося і на якому верху, на знаю досі. Розголос? Повна відсутність хоч якихось доказів, якщо не брати до уваги знаменитого вже "снаряду"? Переддень зустрічі Путіна з Байденом? Відкрита і, можливо, негласна підтримка? Усе разом? Я не знаю.
Але зрозуміло одне: чорна мітка. Підеш у Думу – посадимо і тебе, і тітку. А для неї в 60 років, після COVID-19 це майже синонім смертного вироку. Усе логічно. Мосдерждума – адміністративка, Держдума – криміналка. Обирай серцем.
Хай там як, я зараз на волі. І як ніколи знову хочу сказати, що це найважливіше, найпотрібніше всім нам. Дякую моїм адвокатам – Олександрові Альдаєву і Михайлові Бірюкову. Дякую всім журналістам, які обірвали телефони моїм близьким і друзям. Дякую соратникам і всім, хто підтримав мене і мою сім'ю в ці дні. Я дуже це ціную!
І, звичайно, дякую Лері, яка для мене означає більше, ніж усі можливі крісла, посади і місця. Коли з тебе вперше за дев'ять років знімають обручку, особливо гостро розумієш, що означає сім'я. Наче обручка – символ, дрібниця, але усвідомлення відірваності накриває з головою.
А я зараз, не намагаючись заглядати в майбутнє, можу тільки пообіцяти, що, хоча вибори в Росії і закінчуються там, звідки я вчора вийшов, не відмовлюся від боротьби. Як і що – це сюжет для окремої розмови, яка на нас іще чекає в найближчому майбутньому.
Джерело: Дмитрий Гудков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
