"Майбутні покоління розглядатимуть це як ганьбу". Сибіга цілковито має рацію G

Усунення російських клубів і збірних від міжнародних турнірів після 24 лютого 2022 року стало одним із небагатьох рішень у світовому спорті, яке видавалося не просто політичним жестом, а морально неминучим кроком. ФІФА й УЄФА визнали очевидне: країна, яка розв'язала повномасштабну війну проти сусіда, не може й далі жити у звичному спортивному комфорті, ніби нічого не сталося.

Однак тепер президент ФІФА Джанні Інфантіно заговорив про ймовірність зняття обмежень.

В інтерв'ю Sky News він заявив, що заборони "не дають результату й лише посилюють напруженість", а футбол, мовляв, має "зберігати зв'язки між країнами, незалежно від політики".

На цю ініціативу жорстко відреагував глава МЗС України Андрій Сибіга. Його слова неможливо читати спокійно: "679 українських дівчаток і хлопчиків ніколи не зможуть грати у футбол – Росія їх убила… Майбутні покоління розглядатимуть це як ганьбу, яка нагадує Олімпійські ігри 1936 року".

Сибіга цілковито має рацію. Але, як у відомому анекдоті, є нюанс. Адже Інфантіно ніколи й не приховував: у системі великого футболу мораль стоїть далеко не на першому місці. Для нього найважливіше гроші, вплив і комерційні інтереси.

Досить згадати чемпіонат світу 2022 року в Катарі, який задля забаганки місцевих шейхів перенесли на зиму. Логіка була простою: багатий замовник захотів свята – ФІФА забезпечила. Немає сумнівів, якщо завтра запропонують досить великий чек, чемпіонат світу можна буде зіграти хоч в Антарктиді, на льоду, з ключками.

ФІФА давно перетворилася не на храм спорту, а на корпорацію, де спортивні цінності часто слугують лише ширмою для фінансових потоків. Корупційні скандали часів Зеппа Блаттера, який проштовхнув проведення чемпіонату світу в Росії, і Мішеля Платіні стали символом того, що міжнародний футбол десятиліттями існував за принципом: хто платить – той і замовляє музику.

І ця реальність не обмежується лише Росією й Україною. Варто нагадати ще один показовий приклад: Вірменію ніхто й ніколи не усував від участі в турнірах під егідою УЄФА й ФІФА за всі роки, доки тривала окупація нею 20% територій Азербайджану. Спорт і далі жив за своїми правилами, вдаючи, що війни і трагедій не існує.

Така правда: спортивні посадовці світового рівня – не моралісти й не гуманісти. Це спритні ділки, найчастіше жахливо корумповані, для яких страждання людей – лише тло, яке не впливає на контракти, спонсорські угоди й телевізійні права.

Тому розмови Інфантіно про "збереження зв'язків" видаються лицемірними. Поки Росія й далі вбиває, руйнує міста й позбавляє майбутнього ціле покоління українських дітей, будь-які спроби повернути її до міжнародного спорту означають одне: гроші знову перемагають справедливість.

Футбол, звісно, може бути мостом між народами. Але він перестає бути мостом, коли перетворюється на інструмент виправдання агресора. І якщо спортивний світ справді хоче зберегти хоч якусь моральну основу, він має пам'ятати: іноді усунення – це не політика, а елементарна людська совість.

Джерело: "ГОРДОН"