+25 Київ
Російська ескалація згуртувала українське суспільство та консолідувала колективний Захід. Але що ж далі?
Є безліч різних думок щодо того, у чому ж справжні причини тієї жахливої напруженості, яка вже кілька місяців висить над Україною. Навіщо насправді до наших кордонів із трьох боків стягнуто російські війська? Це путінський блеф, гра на підвищення чи реальне бажання розпочати відкриту військову агресію, без жодних "ихтамнетов"?
Яка роль Вашингтона? Чи згущав він барви (і якщо так, то наскільки), гіпертрофуючи загрозу прямого вторгнення, із метою створити відчуття неминучості війни, а потім – "рятуючи світ", врятувати свій міжнародний імідж, який сильно похитнувся після Афганістану, і, відповідно, внутрішньоамериканський рейтинг? Що однозначно є головним для президента США… Утім, як і для активізованих лідерів Великобританії, Франції тощо…
Зовнішня політика є продуктом завоювання внутрішнього електорату. Це аксіома.
Але я хотів би сфокусуватися винятково на наших плюсах і мінусах від цієї ситуації. Мені можуть заперечити: про які плюси може йтися, коли над Україною нависла загроза повномасштабної війни з непередбачуваними наслідками. І все-таки я спробую висловити крамольну думку, що всупереч розрахункам і "хотєлкам" кремлівської кліки Україна дістала більше плюсів, ніж мінусів.
Отже, що в нас у сухому залишку?
Мінуси: заморожування нових та виведення нинішніх інвестицій, зростання курсу долара та євро, нагнітання панічних настроїв у певної частини населення. Це якщо коротко та узагальнивши. Дуже погано. Але...
Плюси.
Україна в центрі уваги світової спільноти, на перших шпальтах усіх найвпливовіших видань. Це дає можливість донести до населення, насамперед країн ЄС і НАТО, реальну картину російської агресії, яка триває вже вісім років. І, відповідно, сформувати в цих країнах об'єктивну громадську думку. Адже, як відомо, внутрішня політика є причиною, а зовнішня – наслідком. І керівництво цих держав змушене на цю думку зважати.
Агресивної політики РФ щодо не лише України, а й НАТО, колективного Заходу у вигляді ультиматумів і газового шантажу вже не приховати. Тепер цілком зрозуміло, що Російська Федерація є ворогом західному світу, отож підтримка України вже не може бути предметом торгу. Тому що наша держава стає форпостом західної цивілізації на кордоні з Росією.
І ми бачимо безпрецедентну консолідацію демократичної спільноти. Буквальне паломництво світових лідерів, які відвідали впродовж останніх тижнів Київ, величезна кількість заяв, підготовка "пекельних" санкцій, а головне – довгоочікуване і таке необхідне передавання Україні солідного обсягу сучасної летальної зброї, що значно зміцнює нашу обороноздатність. А саме це і є головним чинником стримування проти відкритого вторгнення РФ. Тільки неможливість швидкої переможної війни, а навпаки – перспектива масованого спротиву та великої кількості жертв в армії загарбників – реально може поламати божевільні плани кремлівського фюрера та його кліки.
Усі ці чинники разом узяті мають у короткостроковій перспективі суттєво знизити ймовірність відкритої повномасштабної війни, а в довгостроковій – створити новий статус-кво, у якому Україна буде сильною та захищеною. Так, напруженість, найімовірніше, нікуди не подінеться, принаймні поки в Москві править тоталітарна, імперська, реваншистська влада. Але нам доведеться із цим жити, як живе та розвивається той самий Ізраїль.
І одна з основних його сильних сторін – згуртованість, яка неймовірно потрібна і нам. Із радістю хочу сказати, що події останніх місяців знову, як і 2014-го, згуртували українське суспільство та викликали хвилю патріотизму. Але однаково п'ята колона з ворожими наративами й далі мовить із телеекранів, і це необхідно викорінювати, до того ж якнайшвидше.
А інвестори повернуться, щойно ми навчимося виважено та системно реагувати на зовнішні загрози і, звичайно ж, розберемося з внутрішніми проблемами – насамперед із корупцією, яка роз'їдає країну зсередини.
Начебто плюси переважують що в короткій, що в довгій перспективі. Якби не одне велике "але"...
Найімовірнішою причиною всього цього військового та політичного нагнітання з боку агресора все-таки є звичайний шантаж, мета якого – змусити Захід умовляти московського царя не йти великою війною в Україну й натомість дати йому бажане. А саме – виконання Києвом згубних для нас Мінських угод та ще й в абсолютно неприйнятній московській інтерпретації. І ось тут таїться страшна загроза самому існуванню української державності та вистражданої незалежності.
На жаль, ми бачимо, що певною мірою шантаж працює. Принаймні такий висновок можна зробити з досить двозначних заяв президента Франції Макрона, озвучених під час візитів до Москви та Києва.
Що ж, тепер усе в руках української влади, і вона має пам'ятати, що підписання будь-яких документів під тиском агресора, що загрожують суверенітету та незалежності, інтересам української держави, а також європейському і євроатлантичному вибору, викличе небачений вибух у суспільстві.
Джерело: "ГОРДОН"
