Саме тому Трамп почав поспішати восени. Це його останній шанс "вирішити по-своєму"

Потім буде цікаво й, імовірно, у новому форматі.

Отже, Трамп "хотів би", щоб російсько-українська війна завершилася за місяць. І, ймовірно, тиснутиме на Зеленського. Але виникає запитання: а що, якщо ні?

Відповідь – зміна формату і втрата Сполученими Штатами ролі "лідера процесу". Чому? Коротко нагадаю, що писав і говорив неодноразово стосовно мотивації Трампа. Для нього завершення (точніше, заморожування) цієї війни під своїм "керівництвом" має три основні цілі.

Заробити на обох сторонах. З Україною вже є договір про ресурси, украй вигідний для США (щодо України – утримаюся від оцінок), є пропозиції від РФ щодо економічних програм. І є (зокрема, у пунктах "мирних планів") можливість розпоряджатися частиною грошей на відновлення України. Профіт.
Підтвердити справедливість тези America First. Не з погляду морального лідерства – зовсім ні. А з погляду формування майбутнього світопорядку й конкуренції з КНР. Якщо США й тільки США є ментором і модератором процесу, то місце інших геополітичних гравців – умовно "у глядацькій залі". Ну, або як гаманців, які платять за спектакль MAGA.
І знову конкуренція з КНР – "зіграти в Росію проти Китаю". Тобто використати програми співпраці з РФ, щоб посилити (у регіоні) Кремль і підштовхнути того до виконання ролі сили, яка стримує зростання впливу КНР.

У цій формулі в переговорах щодо зупинення війни немає місця іншим гравцям. Зокрема державам Європейського союзу. Вони просто мають "платити й мовчати".

Але в такій формулі є слабке місце. Нагадаю, що після виборів у першій заяві про завершення російсько-української війни Трамп давав оптимістичні строки й писав, що "голова Сі допоможе". Китай справді зацікавлений увійти у процес. Але не як молодший партнер США, а на рівних. Точніше, сформувати разом зі США й іншими інтересантами умови заморожування, які задовольняють усіх. Але це вже не MAGA.

І саме тому Трамп почав поспішати восени. Це його останній шанс "вирішити по-своєму", оскільки:

тему України вже порушували на зустрічі Трампа й Сі. І, якщо США не протиснуть свій формат, вона стане предметом обговорення під час візиту американського президента до Пекіна;
європейські держави, не на жарт спантеличені політикою Трампа, досить швидко намагаються трансформувати свою зовнішню політику і зробити її менш американськоорієнтованою;
російська економіка дедалі більше стає залежною від китайської. І в разі проходження умовної "точки неповернення" КНР може спробувати розв'язати питання по-своєму, уже без урахування інтересів Трампа.

Візит президента США до Пекіна має відбутися у квітні або на початку травня. Саме тому Трамп так "хотів би", щоб переговори відбулися й закінчилися конкретикою протягом місяця – до його поїздки до Сі.

Водночас КНР активізувала свою політику на цьому напрямі. Включно з контактами з українською стороною і навіть символічними рішеннями. Як надати допомогу енергообладнанням Україні.

Але тут важливе інше: США ведуть планомірну політику щодо знищення старого світопорядку і старої системи. Це вкрай невигідно Пекіну. І невигідно ЄС. Тому КНР у питаннях російсько-української війни радше схильна використовувати саме старі механізми – широке обговорення і формування багатосторонніх форматів. Це не тільки про війну, а й про демонстрацію адекватнішого (з погляду низки держав), ніж американський, підходу.

Отже, Трамп поспішає. А в Пекіні був канцлер Мерц. І ось цитата Сі, яку наводить "Сіньхуа": "КНР важливо забезпечити рівноправну участь усіх сторін і закласти міцну основу для миру, урахувати законні інтереси всіх сторін і зміцнити прагнення до миру, гарантувати загальну безпеку й вибудувати міцну архітектуру миру".

Тому я не буду надто здивованим, якщо за місяць ми побачимо досить близькі позиції Китаю і держав ЄС. Трампу це не сподобається. Але важелів впливу в нього стає дедалі менше. Аж до головного – "тарифів" його імені.

І я не здивуюся візиту української делегації до КНР (думаю, на рівні міністра закордонних справ) упродовж найближчих 8–10 тижнів. Можливо, з кимось із наших європейських партнерів, які активно працюють із Пекіном. Наприклад, Польщею.

Це щонайменше логічно. Якщо цього не зробити, то МЗС може сміливо розписатися у своїй профнепридатності. Адже відомство існує, щоб, зокрема, й говорити з тими, хто виявляє інтерес до твоїх проблем і можливостей.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора