0 Київ
Голосування в ООН та визначення агресії РФ
На Генасамблеї ООН ухвалено резолюцію про співпрацю з Радою Європи. Пересічний документ, у якому зацікавлені обидві міжнародні організації: на тлі кризи функціоналу їм необхідно окреслити межі та продемонструвати готовність до активізації і взаємодії. До речі, для РЄ це шанс знайти новий функціонал або навіть сенс існування.
Але суть не в цьому, а в одному з уривків преамбули документа: "Враховуючи, що безпрецедентні виклики, які стоять сьогодні перед Європою після агресії Російської Федерації проти України, а до цього – проти Грузії, та припинення членства Російської Федерації в Раді Європи, потребують зміцнення співпраці між Організацією Об'єднаних Націй та Радою Європи".
Ми маємо:
- Чергову фіксацію факту агресії РФ.
- Розширення меж сприйняття агресії не лише на український кейс, а й на війну 2008 року (яка, до речі, не мала наслідків для Кремля).
Відповідно, більшість держав, які голосували за резолюцію, голосували саме за питання співпраці між ООН і РЄ.
З іншого боку, держави, які голосували проти, голосували так і через фіксацію агресії в документі, і через відсутність механізмів взаємодії (або взагалі конфліктів) із Радою Європи. Тут логічно – РФ і залежні від неї.
Але є дві групи держав, які в аналогічних випадках утримувалися або голосували проти.
- Ядро БРІКС – Китай, Бразилія, Індія (до речі, ПАР утрималася). Але до цієї групи можна зарахувати аравійські монархії (Саудівська Аравія, ОАЕ) та Єгипет. А також Туреччину.
- "Союзники РФ" по ОДКБ. Насамперед Казахстан і Вірменія (і знову маємо тих, хто утримався, – Киргизстан і Таджикистан).
Найцікавіше розібратися у мотивації цих двох груп. Тому що й одні й інші голосували, усвідомлюючи те, що вони фіксують свою позицію стосовно "агресії Росії", і те, що це чудово розуміють у Кремлі.
1. КНР. Ми маємо активізацію китайської дипломатії у регіоні. І бажання КНР тією чи іншою мірою увійти до складу посередників з урегулювання. Сюди ж можна зарахувати позицію Бразилії та ініціативу щодо створення групи держав-посередників.
В обох варіантах, на перший погляд, для них немає сенсу піднімати ставки у відносинах із Кремлем. Але є позиція оточення Путіна. Зокрема, це:
а) ядерний шантаж (проти чого відкритим текстом виступає Пекін);
б) "гра" Москви щодо "зернової угоди". Спроба "поставити на паузу" експорт зерна, стимулюючи зростання цін на продовольство і (що найважливіше) на добрива. Проти цього виступають УСІ згадані держави. Одні заробляють на українському зерні, інші залежать від постачання добрив.
Тому цілком логічно, що у відповідь на спроби підняти ставки з боку Росії рано чи пізно мала надійти відповідь від тих, чиїм інтересам це суперечить. Пікантності додає той факт, що сьогодні Кремль залежить і від КНР, і від Туреччини, і від аравійських монархій.
2. Казахстан та Вірменія. Тут не менш цікаво. З одного боку, є накопичені суперечності. У Казахстану – у питаннях експорту вуглеводнів і політичного тиску з боку Кремля. У Вірменії – викручування рук Москвою щодо питань поступок для реалізації проєкту коридору "північ – південь". Ну і старе роздратування від гри РФ на утримання Вірменії у форматі перманентного конфлікту з усіма сусідами.
Але є ще один аспект – Договір про колективну безпеку та його 4-й пункт: "Якщо одна з держав -учасників зазнає агресії (збройного нападу, який загрожує безпеці, стабільності, територіальній цілісності та суверенітету), то держави-учасниці розглядатимуть це як агресію (збройний напад, який загрожує безпеці, стабільності, територіальній цілісності та суверенітету) на всі держави – учасники цього договору".
Є небезпека, що на наступних етапах війни Росія все ж таки спробує масштабувати конфлікт, зокрема апелюючи до ОДКБ.
Але вірмени та казахи підстрахувалися. Проголосувавши за формулювання, де зафіксовано, що саме Росія – агресор в Україні (і в Грузії 2008 року), вони зафіксували той факт, що спроба Кремлем використати ст. 4 договору буде приречена. Адже вже є визнання, що агресор – РФ. Тому будь-які факти дій проти Росії (зокрема на російській території) можуть сприймати як адекватну відповідь держав, які зазнали агресії.
За фактом Путін дістав два копняки – від держав, на які розраховує економічно, і від держав, які ще рік тому вважали зоною "виняткового" російського впливу.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
