-1 Київ
Величезна помилка України – це те, що вона поки що не змогла належним чином налагодити діалог із новими правими по всьому світу, котрі нині набувають усе більшої політичної ваги. Орбан і Фіцо ніколи б не наважилися відкрито працювати проти України, якби ми, за прикладом росіян, системно спілкувалися з європейськими й американськими правими середовищами, пояснювали, наскільки праві ідеї популярні в нашій державі, скільки в нас є спільного в поглядах на найгостріші сучасні питання.
Але навіть попри роботу РФ і нашу пасивність, такі яскраві лідери правих у світі, як Джонсон, Сунак, італійка Мелоні й аргентинець Міллей прихильно до нас ставляться. Попри відверті ідеологічні реверанси українських чиновників у сторону їхніх затятих ідеологічних противників.
Потенціал у нас колосальний. Україна, як населення й територія, набагато більшою мірою відповідають уявленням нових правих про те, як має бути, на відміну від середньої європейської країни. У нас у багатьох регіонах зберігся відповідний уклад життя, народні й релігійні традиції, електорат підтримує патріотів, це пріоритет. А якщо порівнювати аналогічні параметри з Росією, котра вдає із себе духовну альтернативу Заходу, то Україна б'є її з розгромним рахунком. Інститути європейських сім’ї, віри й воїнської культури в нас набагато вищі й привабливіші, спадок предків – набагато багатший і цікавіший.
Україна, зрештою, фактично є островом свободи в сучасному світі, котру різні типи диктатури – і класична, і новітня – намагаються собі підкорити, але все ж до пуття не справляються.
Росія ж – підробка, котра через гроші й обман намагається подобатися і впливати по всьому світу. Кремль хоче безпринципно здаватися своїм і правим, і лівим, цинічно підкупати й одних, й інших, приховуючи свою просту тиранічну сутність без жодної ідеї всередині.
Зараз українські праві здебільшого на фронті, у перших рядах. "Азов", 3-тя штурмова, "Братство", 14-й полк, 49-та ОШБ "Карпатська Січ" тощо (вибачте, не знаю, чи варто називати всіх відкрито). Це військові частини, які з'явилися завдяки ідеології й спільноті, і вони нині – зірки-підрозділи світового масштабу. Величезна кількість правих хлопців воюють по численних бригадах і є зірками індивідуальними, героями. На жаль, надто багато з них уже віддали своє життя заради своїх ідей. Світла пам'ять загиблим!
Тож чи ефективно ми використовуємо славу українського правого руху? Чи задіюємо ми на повну силу цей інструмент, щоб опановувати новітні політичні тенденції й просувати Україну, її інтереси по світу?
Чи не час уже політичному керівництву активно зайнятися тим, щоб розумно використовувати наших правих на благо нам усім? Не тільки як підготовлених і мотивованих воїнів, але і, приміром, як "народних дипломатів" по лінії спецслужб і МЗС та іншими ефективними способами, для промоції України у відповідних політичних середовищах, у рекрутингу добровольців тощо?
Світ міняється, треба щось робити. Наші вороги нас випереджають у пристосуванні.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
