0 Київ
Зеленський ігнорує питання відновлення українського контролю над кордоном із РФ, розмірковуючи про необхідність ухвалення закону про особливий статус ОРДЛО
Кілька днів тому в цьому блозі було звернуто увагу на те, що публікація 15 жовтня у Facebook Дарки Оліфер, прессекретарки представника України в тристоронній контактній групі Леоніда Кучми, повідомлення про нібито нові вимоги української сторони на переговорах у межах тристоронньої контактної групи та її гучне обговорення (і засудження) на московських телеканалах насправді жодною мірою не відображали не тільки принципової, а й узагалі будь-якої зміни політики адміністрації Володимира Зеленського щодо "формули Штайнмаєра", нормандського формату, Мінських угод тощо. Ці дії, очевидно, були лише частиною операції з дезінформаційного прикриття зусиль адміністрації Зеленського (а також Кремля?) з об'єднання України з ОРДЛО.
Як свідчать коменти до згаданого поста, не всі читачі погодилися з цим спостереженням. Не погодилася з цим висновком і відома політична оглядачка Ксенія Кирилова, яка за два дні після публікації зазначеного тексту продовжувала наполягати на тому, нібито "Київ відмовився від "миру" на умовах Москви".
Елемент невизначеності в цій дискусії якоюсь мірою можна пояснити відсутністю прямої реакції на публікацію Оліфер членів українського керівництва, що безпосередньо визначають зовнішню політику країни, – Єрмака, Богдана, Зеленського. Те, що було названо їхнім "гробовим мовчанням", схоже, Кирилова інтерпретувала як "знак згоди" з Оліфер, а я – як вимушену з їхнього боку психологічну паузу, спричинену насамперед масовими протестами українських патріотів 14 жовтня проти здійснюваної київською владою капітуляції.
Минуло не так багато часу – лише вісім днів, і "мовчання" закінчилося. Давши у такий спосіб відповідь на запитання про те, "чим усе це було": чи кардинальним поворотом української влади від нав'язаної їй капітулянтської парадигми "возз'єднання" до суверенної політики, чи таки операцією прикриття неухильної політики возз'єднання.
23 жовтня Володимир Зеленський дав інтерв'ю газеті "Сьогодні", в якому не залишив жодних сумнівів у незмінності своєї позиції. У його інтерв'ю не пролунало жодного формулювання, жодної вимоги з "депеші Оліфер" від 15 жовтня, тобто:
- ні розпуску квазіугруповань "ЛНР" і "ДНР";
- ні забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України;
- ні виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки;
- ні розведення сил і засобів уздовж усієї лінії зіткнення;
- ні забезпечення роботи Центральної виборчої комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів;
- ні встановлення контролю над не підконтрольною Україні ділянкою російсько-українського кордону;
- ні виконання інших пунктів, передбачених українським та міжнародним законодавством і Мінськими угодами.
Зате в ньому вкотре було відтворено добре відомі пункти впроваджуваної ним і в цілому українською владою фактичної стратегії, спрямованої на об'єднання вільної України з ОРДЛО:
- не розпуск "ЛДНР", а затвердження "формули Штайнмаєра";
- не виведення іноземних формувань, а розведення військ (насправді – відведення ЗСУ);
- не відновлення українського правового режиму на Донбасі, а ухвалення закону про особливий статус ОРДЛО;
- не встановлення контролю над кордоном, а переговори в нормандському форматі;
- не свобода дій на Донбасі українських політичних партій, ЗМІ, ЦВК, а зустрічі і переговори з Путіним.
Кореспондент: Щодо вашої зустрічі, яка відбулася сьогодні вранці, з німецьким президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром. Складне німецьке прізвище, але його вже всі українці вивчили...
Зеленський: Я йому сказав, що завдяки вашій формулі ваше прізвище зараз популярніше за моє прізвище в Україні. У нас була дуже хороша зустріч, предметна зустріч. Усі працюють над тим, щоб у нас з'явилася дата нормандської зустрічі. І сам пан президент Штайнмаєр теж цього дуже прагне... Не було зустрічі, не було можливості для будь-яких відносин у нормандському форматі. Тому що нормандський формат був зупинений, і з 2016 року не було жодної зустрічі. Тому ніхто не зрозумів, чому колишні представники нашої влади, як... Чому вони так, скажімо так, не розуміють, із приводу чого, як можна говорити про "формулу Штайнмаєра" сьогодні, як можна втілювати її в життя, – цього не розуміє ніхто. Усі хочуть, щоб настав мир, усі нас підтримують, усі підтримують і розведення військ – звичайно, коли є дійсно безпековий нормальний високий рівень на тих КПВВ або на тих ділянках розведення. Інакше ніхто розведення не розпочинатиме. Тому всі підтримують Україну, хочуть, щоб Україна повернула території, своїх громадян... Будемо працювати разом... Ми домовилися, що у нас повинна бути зустріч, коли ми узгодимо текст так званої формули Штайнмаєра, і коли у нас буде розведення на трьох ділянках. На одній ділянці, ви знаєте, у Станиці Луганській, розведення пройшло. Зараз є підготовчі моменти до розведення в Петрівському і Золотому. Там розведення не відбувається через порушення режиму тиші, але я думаю, що все обов'язково станеться і наступним кроком буде зустріч у нормандському форматі. Інша інформація мені просто не відома...
Кореспондент: Яким чином закон про особливий статус Донбасу допоможе нам відновити контроль над зараз не підконтрольною Україні ділянкою кордону?
Зеленський: Ну, треба дивитися, що це таке – закон про особливий статус. Поки це було розуміння в мінському процесі, про це йшлося, закон був ухвалений. Тобто закон про особливий статус зараз діє, ви знаєте, він уже був ухвалений. Яким він буде – це я вже повторююсь, але це правда – яким він буде далі, закон про особливий статус, – ми не знаємо. Ми готові обговорювати ці питання і в нормандському форматі, і готові обговорювати умови цього закону про особливий статус із суспільством України, поки його не проголосуємо.
Зверніть увагу: у відповіді на пряме запитання кореспондента про відновлення українського контролю над кордоном саме тему контролю Києва над кордоном повністю проігноровано, замість цього йдуть міркування Зеленського про необхідність ухвалення закону про особливий статус ОРДЛО.
Із Донбасом альтернатива молдово-придністровського або грузино-південоосетинського варіанта тільки одна – лугандонізація України
Загалом виходить така картина. Центральна тема інтерв'ю (і мета політики) – щоб Україна повернула території, своїх громадян (тобто об'єднання України з ОРДЛО).
Механізм повернення – закон про особливий статус (тобто порушення правової єдності країни). Спосіб роботи – будемо працювати разом (з ОРДЛО, Макроном, Меркель, Путіним). Метод досягнення – переговори з Путіним у нормандському форматі: без дипломатії не можна вирішити цього питання. Без розмови не можна вирішити цього питання. Без обговорення будь-яких умов не можна вирішити цього питання. Без зустрічей не можна вирішити цього питання. Сидіти вдома або просто говорити – або завдяки засобам масової інформації, або завдяки особистій уяві, або просто в розмовах у ток-шоу – так не можна вирішити цього питання. Це питання вирішують, коли говорять... Коли говорять люди на найвищому рівні! Коли говорить "Четвірка" в нормандському форматі (тобто абсолютно не адекватне уявлення про "людей на найвищому рівні!", про "Четвірку", нормандський формат).
І, нарешті, чітко сформульований Зеленським абсолютно неприпустимий для нього варіант – ніхто не хоче, щоб у нас було Придністров'я (тобто Зеленський не хоче ізоляції України від інфікованої політичної тканини). Мабуть, це головний момент для розуміння, мислення і дій Зеленського – принципове неприйняття молдово-придністровського зразка.
Насправді ж єдиний шлях забезпечення миру на Донбасі та одночасного збереження вільної України – це саме молдово-придністровський, грузино-південноосетинський, західнонімецький, південнокорейський варіант. Тобто це припинення вогню, замороження конфлікту, встановлення лінії розмежування, її жорстка оборона, незалежний внутрішньо- і зовнішньополітичний, економічний, соціальний розвиток двох державних утворень – вільного і бандитсько-тоталітарного: Молдови і Придністров'я, Грузії та Південної Осетії, Західної та Східної Німеччин, Південної та Північної Корей.
Альтернатива молдово-придністровського, грузино-південоосетинського, західнонімецького, південнокорейського варіанта тільки одна – лугандонізація України, тобто інфікування бандитсько-тоталітарною пухлиною політичного тіла вільної країни. Точнісінько так само, як це відбувалося свого часу з інфікуванням комуністичною пухлиною з Північного Китаю всього Китаю, із Північного В'єтнаму – усього В'єтнаму, з гір Сьєрра-Маестра – усієї Куби, з рамзанізацією протягом останніх двох десятиліть – усієї Росії.
Можна як завгодно намагатися пояснити, чому саме такої долі для своєї країни хоче Володимир Зеленський. Але що не залишає жодного сумніву, то це те, що це, безумовно, цілком свідома, ретельно продумана, послідовно втілювана ним стратегія.
Чи вдасться її втілити в життя – залежить, звичайно, не тільки від Зеленського. Але те, що в цьому полягає його стратегічна мета, тепер жодних сумнівів немає.
Джерело: aillarionov.livejournal.com
