+1 Київ
Згадував, чи є приклади, коли диктатуру ліквідовували шляхом виборчих процедур. Мабуть, єдиний випадок, що спав на думку, – плебісцит, програний Піночетом наприкінці 1980-х. Але це не привело до миттєвого демонтажу режиму й демократизації Чилі, ще майже десятиліття диктатор зберігав свій вплив. Причому цей плебісцит – самовпевнене рішення самого Піночета. Інші ненасильницькі приклади змін режимів або також були рішеннями "зверху" (Пак Чон Хі, Франко, Горбачов), або не були змінами режимів, а лише ротацією еліт (усі "кольорові революції").
Я до того, що не варто сподіватися на вибори або смерть Путіна для зміни режиму в Росії. Путінізм може існувати й без нинішнього каудільйо, коли по центральному ТБ повідомлять "скорботну звістку", на зміну Путіну вишикуються Медведєв, Мішустін, Дюмін... Звичайно, вони можуть зробити ту чи іншу фатальну для себе помилку, але чи можна на це робити ставку?
Владу не дають – владу беруть. Упевнений, що не існує інших способів протистояння Кремлю, крім силового збройного опору. Це безпечніше, ніж приходити на мітинги й виборчі дільниці, дозволяючи Кремлю "брати на олівець" незадоволених і спекулювати тим, що у РФ нібито існують демократичні процедури.
Легіон "Свобода Росії" та інші російські збройні формування в ЗСУ, партизанський рух у РФ – опір не просто існує, а й активно функціонує. Безумовно, потрібне кількісне і якісне зростання опору, його політична інституціоналізація, розширення мережі контактів, союзників, джерел фінансування. Але тільки збройним шляхом можливо деконструювати путінізм і скористатися "сутичкою бульдогів під килимом" серед кремлівських еліт. Тільки обнулення путінізму дасть можливість встановити міцний мир в Україні та в Європі загалом. Зробити це повинні самі росіяни, не чекаючи, що українці своєю кров'ю оплатять звільнення Росії.
Джерело: Ілля Пономарьов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
