+5 Київ
Житло військовим не здаємо, раптом по вас прилетить.
– Якщо шукаєте на сайтах оголошень, не висилайте передплати й обов'язково перевіряйте, чи взагалі існує така адреса й така вулиця в цьому місті.
– З вас 30 тис. грн за розвалену хату без газу й води і з дірявим дахом. Ну ви ж військові, полагодите? Може, і борг за комуналку за п'ять років закриєте?
Мені здається, ми, цивільні, трошки oxpi... знахабніли. Сьогодні військові замість жити в казармах, по яких одразу прилітає, – мають розосереджуватися й жити у квартирах і будинках неподалік виконання бойових завдань. Звісно, є порядні люди, які селять захисників і захисниць у свої будинки біля лінії фронту й не беруть за це грошей. Але є також багато випадків, коли воїни й воїнки захищають місто, ризикуючи життям і здоров'ям, але чомусь також повинні мати головний біль із пошуком у цьому місті житла. Знайти і вмовити його здати, перевірити, чи це не шахраї, а потім виплачувати щомісяця вартість оренди на Печерську в Києві. З власної не дуже високої зарплати.
Такий підхід суперечить інстинкту самозбереження: спочатку ми не даємо силам оборони працювати в нашому населеному пункті, а потім ворог стирає його з лиця землі. Держава більше не може закривати очі на проблему житла й перекладати цей тягар на військових. Але це непроста історія, і рішення тут також потрібне комплексне.
По-перше, це ненормально, що військові змушені винаймати житло за власні кошти, адже селяться у Краматорську чи Костянтинівці не тому, що дуже хочуть там жити. Я подала пропозицію – закласти 200 млн грн до державного бюджету на 2026 рік на відшкодування витрат на оренду житла для військовослужбовців. Так, у нас у бюджеті бракує коштів, але це питання пріоритетів, обороноздатності й елементарної порядності стосовно захисників і захисниць.
По-друге, у прифронтових містах є багато порожніх будинків, звідки виїхали власники. Тимчасово займати їх військовим і так дозволяє закон України "Про правовий режим воєнного стану", де передбачена військово-квартирна повинність для фізичних і юридичних осіб. Але чомусь ця історія не працює. Тут мали б узяти на себе лідерство військово-цивільні адміністрації, а вони, як відомо, – вертикаль Офісу президента. Повноважень на це вистачає, потрібна політична воля.
Що ж до випадків магічного мислення, коли військовим відмовляють здавати житло просто тому, що вони військові... На мою думку, такими історіями має займатися СБУ. Прикро, що люди досі не розуміють: якщо вашу хату не займе українська армія, її займе і знищить російська. А прилітає по будинках не тому, що там живуть військові, а тому, що Росія обстрілює все підряд: від Кабміну до пологових, музеїв і дитячих садочків.
Також, можливо, відмови селити військових – це сфера компетенцій Міністерства оборони України, і потрібна якась гаряча лінія й розгляд скарг командирів. Хотілося б підключити також Ольгу Решетилову, хоча я розумію, що військова омбудсманка зараз і так завалена роботою.
Джерело: Inna Sovsun / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
