+15 Київ
Згадую перші ракетні атаки по Києву. Союзники порахували, що 24 лютого на нас летіло 160 ракет.
Пам'ятаю паніку, затори на дорогах, розгубленість. Пам'ятаю, сіла за кермо, ноги ватні, руки трясуться. Голова пуста. Доньки у сльозах. Життя зламане, майбутнє невідоме. Страшно до нудоти.
До війни я була за кермом автомобіля приблизно тричі. Супермаркет, ресторан і ще один ресторан.
З початком війни я проїхала за кермом 10 днів і 3 тис. км до півночі Франції. З двома переляканими підлітками, одним нахабним кошеням та одним голодним лабрадором. Я стала гонщиком срібної мрії в рекордні 10 днів. Сафарі й усі тревелшоу нервово курять у туалеті порівняно з нашими тревелами та поневіряннями.
Тоді я з деяким подивом знайшла в себе залізні фаберже. Воно виросло буквально за тиждень. Як і в тисяч українських жінок, мам, бабусь, дівчат. Усіх, хто рятував дітей від війни та ракет. Буквально за тиждень нація хліборобів (у традиційних уявленнях) перетворилася на велике воїнство. Кожен на своєму місці.
Я вже давно в Києві. Працюю, живу, тусую в розумних етичних межах. Існую в моменті, так би мовити.
І ось 15 листопада. 100 ракет на Україну.
Виїхала з офісу. Такі правила. Перевірила, чи заряджений павербанк, набрала у ванну води, узяла тривожну валізку, кицюню під пахву, Сніжка на повідок.
І ми пішли… Пішли в коридор. Адже є правило двох стін, хехе. І завантажений серіальчик. І маленька пляшечка розе. Перечекали. Зоопарк поспав. Я кіношку подивилася.
Відбій нарешті дали. Вийшли на свіже повітря. Світла немає. Води немає. Але небо таке чисте. І зорі такі яскраві. Кого ви хочете залякати, пушкіністи? Ми вас не боїмося.
Ми вас дуже не любимо, м'яко кажучи. І нам головне – без вас. Вашими атаками ви нас посилюєте. Ви множите нашу лють. Кожна ваша атака – це нові донати на ЗСУ і ще на один день ближче до перемоги. І ще далі від ваших боліт.
Ми знаємо, що у вас агонія. І ви це знаєте. А ми стаємо сильніші й витриваліші. І ви це теж знаєте.
Попереду в нас перемога. Через темряву, холод, втрати та поневіряння.
Бо ми – нація. Ми – воїни.
А ви – нежить.
Джерело: Iryna Vannykova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
