+11 Київ
Чому угода про копалини – це традиційна американська дипломатія? Згадаємо угоду "дестроєри в обмін на бази" Другої світової.
Угода зі США щодо спільної експлуатації корисних копалин стратегічно вигідна для України, питання можуть бути тільки в деталях, для цього й існує дипломатія. Подібні угоди президенти США укладали із союзниками й раніше.
Найвідоміша угода – "дестроєри в обмін на бази" у 1940 році, яка відбулася між США й Великобританією. Ці країни максимально близькі й споріднені, і вони воювали як союзники у Першій світовій війни, але в Другу світову США вступили тільки через два роки й тільки після нападу Японії та оголошення війни Німеччиною, оскільки сильні ізоляціоністські настрої в американському суспільстві не давали можливості президенту Рузвельту надавати допомогу іншим чином.
Ось як цю угоду описує у своїх мемуарах прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль. 15 травня 1940-го Черчилль звернувся до президента США Рузвельта з проханням передати Великобританії 50 старих кораблів класу "дестроєр":
"У Вашингтоні ми отримали пропозицію про передачу нам 50 старих американських дестроєрів в обмін на кілька баз на Вест-Індських і Бермудських островах. Звичайно, не було ніякого порівняння між внутрішньою цінністю цих малоефективних кораблів і стратегічною безпекою, яку отримували США у вигляді баз. Однак загроза вторгнення робила нашу потребу невідкладною. Ми вірили, як і завжди, що існування Англії пов'язано з існуванням США, тому я і мої колеги вважали, що знаходження цих баз у руках американців було б очевидною перевагою. Тому я не розглядав це питання з вузько англійської точки зору.
Була ще одна більш вагома причина, ніж наша потреба в дестроєрах. Передача Великобританії 50 американських військових кораблів була явно не нейтральним кроком із боку США. Із точки зору всіх історичних понять це могло слугувати для німецького уряду виправданням, щоб оголосили США війну. Передача дестроєрів, безумовно, наблизила США до нас і до війни, цей крок став одним із перших у довгому ланцюжку все менш і менш нейтральних дій, які зробили нам виключну послугу.
Президент, якому доводилося рахуватися з Конгресом, був, звичайно, вимушений представляти цю угоду як надзвичайно вигідну справу.
Думка про здачу в оренду якоїсь частини цих історичних територій викликала велике занепокоєння серед парламентарів й уряду, і якби це питання було представлене як звичайний розпродаж британських володінь в обмін на 50 дестроєрів, це б викликало сильний спротив. Ось чому я намагався пояснити цю угоду високими міркуваннями, на що мав повне право, тому що вона підтримувала спільні інтереси англомовних країн.
Так ми отримали 50 американських дестроєрів. Ми надали США в оренду на 99 років військово-повітряні й військово-морські бази у Вест-Індії й на Ньюфаундленді. Усе це я розглядав як паралельні кроки й жести доброї волі. Президент вирішив більш прийнятним представити це Конгресу як дещо цілісне. Ніхто не протирічив один одному, й обидві країни були задоволені. Наслідки від цього для Європи виявилися дуже значні".
Дестроєри зіграли важливу роль у війні, у яку нарешті вступили США. Більшість цих баз були повернуті Великобританії задовго до кінця терміну оренди у 40–50-х роках. Останні дві бази США закрили у 90-х, тобто значно швидше, ніж це передбачалося угодою, яка була тільки дипломатичним маневром для більш щільного залучення США у війну.
Отже, залучення до розробки корисних копалин в Україні США та Євросоюзу також для України стратегічно важливо й необхідно.
Джерело: Юрій Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
