Якщо минула влада прагнула дружити з Європою проти Москви, то нова охоче йде на те, щоб Москва та Європа почали дружити проти Києва

Міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив, що дав згоду на "формулу Штайнмаєра".

Він додав, що для проведення виборів на окупованому Донбасі спершу мають бути створені відповідні умови. "Треба, щоб усі партії, представлені за цим столом, усі медіа, представлені тут, мали доступ до виборів тощо. Тільки тоді вибори можуть бути визнані відповідними стандартам ОБСЄ", – кінець цитати.

Я просто нагадаю, про що йдеться. "Формула Штайнмаєра" – це перерахування послідовності, у якій мають виконуватися Мінські угоди. Її ідея проста. Припинення вогню. Розведення військ. Після цього – закон про амністію для бойовиків "ЛДНР" і закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції України. Потім – вибори на окупованій території. Лише після цього Росія виводить свої війська та передає контроль над кордоном.

Формально вона має передавати кордон українській стороні. Але до того моменту бойовики "ЛДНР" уже будуть легалізовані в українському правовому полі. І Москва цілком може передати контроль над кордоном саме їм. А це значить, що ніякої межі де-факто не буде.

Вадим Пристайко стверджує, що "формулу Штайнмаєра" погодив ще Петро Порошенко у 2016 році. І що нова влада лише виконує старі зобов'язання. Але це не так. Колишнє керівництво країни "формулу Штайнмаєра" вважало неприйнятною. І погоджуватися на неї не збиралося.

Річ у тім, що Мінські угоди укладалися в дуже невигідний для Києва момент. Іловайськ і Дебальцеве послабили українську сторону. Російська кадрова армія вже не прикидалася, що її немає на території нашої країни. Україні потрібно було виграти час. Другі Мінські угоди укладалися під диктовку Кремля, який хотів закріпити ними порядок капітуляції України.

Саме тому в тексті угод було записано, що Україна закріплює в Конституції окремий статус окупованих територій, проводить там вибори, після яких Росія починає виводити війська й передавати контроль над кордоном. Відверто кажучи, якщо втілити ці угоди в життя, то Росія домоглася б свого. Збереження контролю над територією, легалізація маріонеток, перетворення Донбасу на повідець на шиї українського суверенітету. Усе це дозволило б Кремлю зберегти Україну в орбіті свого впливу й обнулити будь-які спроби інтеграції країни в Європу.

Угоди були підписані. Україна отримала перепочинок. Лінія фронту зафіксувалася, а втрати скоротилися. А потім Київ став шукати можливості для того, щоб змінити порядок виконання "Мінська".

Офіційна позиція колишньої української влади була проста. Ні про яке виконання угод не може йтися доти, доки Росія не виведе свої війська з української території. Цю позицію МЗС транслювало на всіх можливих дипломатичних майданчиках. Європейські дипломати намагалися пропонувати альтернативи (однією з них і стала "формула Штайнмаєра"), але загалом з українською позицією готові були погоджуватися. Санкції проти Росії зберігалися.

А потім в Україні сталися президентські вибори. Імовірно, Європа побачила в них для себе вікно можливостей. Зрештою, до 2014 року Російська Федерація жила за формулою "продаємо на Захід нафту й газ, а на виручені гроші купуємо все інше". І ця схема цілком була вигідна для європейського бізнесу.

Повернення російської делегації в ПАРЄ. Заяви Володимира Зеленського про нові переговори. Перший обмін. Підготовка зустрічі в нормандському форматі. Причому Москва давала зрозуміти, що ця зустріч можлива лише в тому випадку, якщо Київ письмово погодиться на "формулу Штайнмаєра". Про це, зокрема, заявляв помічник президента Росії Юрій Ушаков.

Усе, що ми спостерігаємо, – це російський сценарій виконання "Мінська". Відповідальність за який нова українська влада до того ж намагається перекласти на своїх попередників. При цьому Володимир Зеленський уголос говорить про те, що ніякі вибори на Донбасі до виведення військ неможливі. Але що може бути гарантією того, що ці слова не залишаться просто словами?

Україна послідовно виконує всі вимоги Москви. Розводить війська. Веде прямі переговори із Кремлем. Якщо минула влада прагнула до того, щоб дружити з Європою проти Москви, то нова охоче йде на те, щоб Москва та Європа почали дружити проти Києва.

Я можу зрозуміти, навіщо це Москві. Тому що імперія, колонії та фантомні болі. Я можу зрозуміти, навіщо це Європі. Тому що ринки, витрати й торгівля. Але я ніяк не можу зрозуміти, навіщо це Україні. Володимир Зеленський може бути впевнений, що він увійде в історію як людина, яка закінчила війну.

Але він може увійти в неї як людина, яка її програла.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора