+22 Київ
Жити у Харкові сьогодні – це означає вірити у ЗСУ. І оскільки понад мільйон людей там зараз живуть, отже, вони вірять. Мене останнім часом розчулюють, а точніше, діють на нерви, конференції на тему відновлення України. Спадають на думку медичні аналогії, коли пацієнт перебуває на межі життя і смерті, а ми обговорюємо його санаторно-курортне лікування. З'явилася інформація, що нещодавно Кабмін виділив гроші на відновлення Зміївської ДРЕС. Я впевнений, що це питання виникло у мільйонів людей: як ви плануєте її відновлювати, якщо завтра прилетить знову?
Я б рекомендував усім, у кого знайдеться кілька годин вільного часу через повітряні тривоги, подивіться, хто не бачив, "Гру престолів" – поряд із царством мертвих нам жити багато років. І там показано модель, як ми можемо вижити. Нам потрібна та сама Стіна. І дозор, який на ній. Від царства мертвих треба відгородитися, і вся країна зараз має будувати лише одне – стіну.
Можливі зустрічні запитання, стіна на кордоні з Росією в Харківській області – це зрозуміло. Але як можна звести стіну в районі Краматорська чи Костянтинівки? Збудуймо краще там стіну, а потім перебудуємо її на 200 км далі, ніж потім доведеться будувати стіну в іншому місці. Її створять сучасні будівельники та військові за допомогою броньованої будівельної техніки, як в Ізраїлі, я впевнений, що допоможуть міжнародні консультанти.
Хоча зміна риторики наших партнерів від "ми будемо з вами до перемоги" до "ми будемо з вами до кінця" мене дуже насторожує. Тому я не вірю в те, що наступний або інший президент США буде гіршим. Так, ми ще існуємо завдяки їм. Але їм війна – чистий кайф, вони з нашим ворогом, якого послабили санкції, і далі спокійно торгують. Ми ніяк не можемо прийняти, що найголовніше для України – українці. Кожен загиблий американець для Америки – страшна трагедія, а українці кладуть сотні тисяч життів і до цього звикли. Адже від колективного Заходу нам потрібні не їхні життя, а гроші, які в їхніх масштабах – копійки.
Коли не якісь ракети, а дві авіабомби прилітають у центр мого рідного мільйонного міста, а вся Європа мовчить – для них це пересічна подія. Мене запитують, як я ставлюся до Байдена... Як до людини, яка представляє країну, яка була ініціатором того, щоб Україна роззброїлася. Вони підставили своє плече і сказали: "Із нами ніфіга не бійтеся". І що ми маємо? Це називається глобальна підлість міжнародного масштабу. Тому всі договори між країнами – чиста фігня.
Також наші перспективи не залежать від життя Путіна та пертурбацій у Росії. Ми на це вплинути не можемо. Я вважаю, що Путін не в холодильнику. Хай який він має вигляд, і далі говорить чітко, тобто його когнітивна функція збережена. Нам треба розібратися із внутрішніми процесами, тому що наше майбутнє визначаємо ми самі.
Зважаючи на мою інтуїцію, війна не може закінчитися тими образами, які вже є у нас у голові. У всіх образ Перемоги – це прапор над Рейхстагом. Але не буде прапора України над Кремлем. Найбільш імовірна лінія розмежування, а про решту будемо домовлятися. Зупинення бойових дій не означатиме навіть натяком, що Україна згодна не претендувати на свою територію. Для нас територія бойових дій завжди буде Україною. Але коли там буде влада України – питання залишається відкритим.
Джерело: Дмитрий Гордон / YouTube
Опубліковано з особистого дозволу автора
