-2 Київ
А все-таки небажання президента давати великі прес-конференції особисто мене починає напружувати.
Ні, сповнювати околиці покриками "Що він приховує?! Накрав? Путіну продався?? Народу боїться???" та іншими – я не стану. Й без того в медіапросторі вистачає публічних істерик, що заважають думати.
Хоча логічне запитання "А чому, власне?" все частіше відвідує мою голову.
Тільки не треба, будь ласка, панове порохоботи, нарікати на зайнятість президента, вказувати мені на "зустрічі з журналістами телеканалів" або рятівниче вдаватися до туманного "А що говорити? І так усе зрозуміло".
Тому що ні, жодним чином нічого тут не ясно.
За відсутності доступу до тіла самого Петра Олексійовича доводиться ставити те саме "Чому?" людям із його оточення. І під час інтерв'ю для "Цензор.НЕТ" ми з колегою Іриною Ромалійською розпитували щодо цього Ігоря Райніна. Забезпечивши запитання здивованою журналістською інтонацією. Голова Адміністрації Президента України відповів так: "Президент увесь час проводить спілкування з журналістами. Як мені здається, у досить великому обсязі. Але я вас почув...".
Наступним у списку був Юрій Стець. Відповідав він із посмішкою, але в репліці його мені почулося роздратування: "Ось це те запитання, на яке я не можу відповісти, оскільки я не є прес-службою президента. Ми з президентом, як ви здогадуєтеся, знайомі багато-багато років. Як ви думаєте, чи радив я йому максимально спілкуватися з пресою? Безумовно".
І потім, через кілька секунд: "Я не можу коментувати президента, його повинен коментувати його прес-секретар. Я розумію, що така відповідь не влаштує вас і ваших читачів. Тоді навіщо ви його ставите?".
При всьому невдоволенні голови Мінстеця, на всі наші запитання він тоді відповів. Тож претензій до Юрія Ярославовича особисто в мене немає. А ось до Петра Олексійовича – є.
Почнемо з того, що всі ці зустрічі з журналістами трьох телеканалів разом узяті не замінять однієї великої прес-конференції. Ні за кількістю питань, ні за їхньою якістю – не кажучи вже про різницю між кабінетним записом й оголеним нервом прямого ефіру. Віктор Федорович Янукович не дасть збрехати; решту, як кажуть, додумайте самі.
І вже хто-хто, а багаторічний медіа-магнат Петро Порошенко це прекрасно розуміє. Більше того: я точно знаю, що президент дуже високої думки про своє вміння спілкуватися з журналістами. До речі, остання, на цей момент, прес-конференція цей аспект його зарозумілості, швидше, підтвердила.
Тоді якого... прес-секретаря Петро Олексійович грає у ці схованки?
Може, президенту хочеться бути в одному медійному тренді з Путіним і Трампом? Перший переніс на червень квітневу пряму лінію: просто зайнята людина, а ви про що подумали? Інший воює з авторитетними ЗМІ Сполучених Штатів, через що уваги до його темних справ стало в кільканадцять разів більше...
Петро Порошенко з українськими ЗМІ начебто не воює. Йому, судячи з усього, на них узагалі наплювати. Як і на ідею зворотного зв'язку між главою держави та суспільством, що його обрало.
Ну, а за відсутності цього самого зв'язку місце інформації займуть чутки. Про що? Та про що завгодно, це ж чутки. Про здоров'я ("А ви не знаєте? Він же тяжко хворий!"), розмови з Путіним ("Чули, кажуть, годинами телефон один одному обривають"), продану фабрику в Липецьку ("Ось згадаєте моє слово: нічого він не продав, а журналісти пронюхали, от він і боїться!").
Або, як сказала мені нещодавно на Луганщині Ніна Миколаївна – господиня сільської хати, де я зупинився на нічліг: "Слухайте, а ото правда мені казали, шо Порошенко хотел сбежать з України, і вже три самольота наворованого добра нагрузив, но потом передумав?".
Дивлячись на її очі, що округлилися від цікавості, я згадав цілком реальну історію про "межигірські" вантажівки Януковича.
Загалом, Петре Олексійовичу, ну їх, ці неприємні багатогодинні прес-конференції. Без них – набагато цікавіше!
"Ми повинні тримати порох сухим", – кокетливо сказав президент у своїй інавгураційній промові – 2014. Здається, майже три роки потому, я зрозумів, що він мав на увазі.
Джерело: "ГОРДОН"
