+1 Київ
Цей нещадний ковідний світ.
Усередині Росії все зрозуміло: пандемія дала Кремлю змогу зміцнити самозахист і продовжити себе в нескінченність. Але зовнішній світ, який допомагав виживати самодержавству, може піднести Кремлю сюрпризи.
Автори кремлівського "наративу" намагаються заспокоїти владу, видаючи ситуативне за довгострокове. Криза глобалізації, ерозія універсалістських принципів, деморалізація ЄС, відмова США від гегемонізму, прагнення суспільств "зачинити двері" – усе це підносять як новий світовий пейзаж. Цілком сприятливий для Кремля.
Насправді все складніше. Дійсно, пандемія паралізувала світ, змусивши всіх ховатися у свої раковини. Виник жах розпаду правових норм і глобального хаосу.
Але влітку у світовій атмосфері почався перелом. Пандемія прискорила не відмову від стандартів і взаємозв'язків, а їх переосмислення. Відбувається зовсім не те, що обіцяють кремлівські "говорющі голови".
По-перше, у жодній провідній західній країні націонал-популісти не дісталися до влади. Німеччина, Франція і Великобританія зупинили в себе цю хвилю. Поразка Трампа – відчутний удар по націонал-популізму.
По-друге, Європейський союз почав виходити з летаргії. Європа ухвалила небачений за обсягом "пакет порятунку" в розмірі €2,364 млрд (!) для боротьби з пандемією і відновлення економіки. ЄС підготував амбітний план вакцинації до кінця року: кожного європейця буде щеплено.
Боротьба з COVID-19 почала скріплювати європейську тканину. Сьогодні 63% європейців (серед них 91% португальців, 80% іспанців, 77% італійців, 55% німців і 52% французів) говорять, що пандемія посилила "потребу в європейській співпраці".
По-третє, із приходом до влади у США Байдена відродилося прагнення Заходу повернутися до нормативних принципів. Захід не готовий до експансії. Але Захід зміцнюватиме свою життєздатність. Саме тому всередині ЄС триває дискусія про необхідність відмовити в субсидії Угорщині та Польщі, які порушують норми правової держави.
По-четверте, Європа засвоїла урок Трампа: не можна покладатися тільки на Америку. Потрібно самим зміцнювати свою безпеку. Європейські країни наввипередки збільшують свої військові витрати. Це не розпад трансатлантичного союзу – це перерозподіл відповідальності.
По-п'яте, одна із причин послаблення Заходу – зникнення СРСР, який змушував Захід захищати свої цінності й гуртуватися. Своїм розпадом СРСР позбавив ліберальну демократію адреналіну. Сьогодні суперництво з Китаєм стає для Заходу новим стимулом пожвавлення. Але навряд чи від їх взаємного стимулювання щось перепаде Росії.
Формується нова реальність. У цій реальності немає місця для моделей поведінки, до яких звикла Росія. Баланс сил, сфери впливу, багатополярність і біполярність – усе втрачає сенс. Як продовжувати гру в "баланс сил" за асиметрії ресурсів між Росією і ліберальною спільнотою? Як зберегти роль "полюса", якщо в твоїй сфері впливу тупцює кілька суперників? Де в новій біполярності "США – Китай" місце для Росії?
Добігає кінці найсприятливіший для Росії період світової політики. Володимирові Путіну пощастило з цим часом. Незважаючи на наші голосіння про приниження і зневагу, Росію намагалися зрозуміти й обійняти. На Росію сподівалися. Росію пустили всередину Заходу, де Росії вдається підривати західні підвалини. "Бути проти Заходу і бути всередині Заходу" – хіба не дотепно?!
Ми самі наполегливо позбавляли ліберальні демократії наївності, домігшись приголомшливого результату: сьогодні тільки 12% шведів, 26% британців, 33% французів і 35% німців дивляться на Росію позитивно. Але проблема не в західній підозрілості до Росії. Проблема в їхній втраті інтересу до Росії і як до партнера, і як суперника.
Так, західні цінності перестали сприймати як "універсалістський стандарт". Але що його замінило? Як нещодавно бідкався прокремлівський експерт: "Немає в нас позитивної ідеології для самих себе, нової російської ідеї".
Під загрозою дві опори російської системи, які несподівано створили дві великі країни – США і Німеччина. Відносини з Америкою підтримують державний хребет самодержавства. На що воно спиратиметься, коли Америка забуде про нас?
Німеччина, уклавши ще із СРСР угоду "газ в обмін на труби", підтримує на плаву нашу "бензинову економіку". Що станеться, якщо німці втратять до нас інтерес? Німеччина вже шокувала Кремль, ставши архітектором режиму санкції проти Росії. Тільки 5% німців розглядають Росію як "найважливішого партнера" і 58% німців підтримують санкції щодо Росії. Німеччина із 2014 року збільшила свої військові витрати на 40%. Не потрібно гадати, що було тому причиною.
"Пікейні жилети", намагаючись знайти для Росії роль у постковідному світі, пропонують Росії стати "постачальником світу" або "екологічним лідером". Залишилося тільки вмовити світ сприймати нас у такому світлі.
Утім, у Росії зберігається можливість для самоствердження – втручання у внутрішні справи інших країн. Хоча б із метою дестабілізації. У такому випадку Росія поверне собі роль фактора згуртування західних демократій. З усіма наслідками, що випливають для нас.
Зовнішня політика перестає бути для Росії ресурсом державності. Але тоді чим зайнятися президенту Путіну? Із якими перемогами йому себе асоціювати?
Усередині країни Кремлю вдалося скористатися пандемією, зробивши її приводом для бетонування своїх позицій. У відносинах із зовнішнім світом усе набагато сумніше. Можна себе тішити надією, що зі світом усе погано і скоро вони проваляться в пекло.
Насправді світ шукає нові джерела життєздатності. Росії як партнера в цих планах немає. Навіть на роль суперника Росія не тягне. Росія залишається на світовому узбіччі. Доведеться звикати до нової ролі.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
