-2 Київ
Як мало потрібно, щоб розворушити наш політичний мурашник: три години передноворічного інтерв'ю та дві хвилини новорічного привітання. Найсмішніше, адже очевидно було, кандидату в президенти сам політтехнологічний бог велів максимально використовувати очевидний привід і чудову можливість, щоб увійти до перегонів гучним незабутнім чином, але Зеленський виявився єдиним, хто скористався святковою нагодою. Кого звинувачувати іншим претендентам за власну креативну лінь і неповороткість?
Звичайно, зерна лягли в підготовлений ґрунт, очікування довго нагніталися, а гучне інтерв'ю підвело до наступного кроку впритул. І все-таки викликаний резонанс виявився дивним. Про голод на хоч щось нове йшлося багато, але спостерігати його наслідки на власні очі зовсім інша річ. А кількість тих, хто кинувся стверджувати, що Зеленський несерйозний кандидат, лише затвердив його в позиції небезпечного противника "серйозних" кандидатів.
Складно навіть сказати, кому він створює найбільші проблеми. Місце у другому турі Юлії Тимошенко поки виглядає заброньованим, та ось Зеленський із тих конкурентів, хто не лише має шанс вийти у фінал, але і відвести в неї перемогу. Після жвавого раннього старту глава "Батьківщини" захопила впевнене лідерство в перегонах, але для впевненого фінішу старих напрацювань не вистачить, потрібна переконлива активність. Як опонувати Порошенку, вона знає чудово, що робити з артистом, здається, не дуже.
До речі, саме з Володимиром Зеленським Юлія Тимошенко змагатиметься за позицію "народного кандидата". При цьому їхні електорати практично не перетинаються: вона улюблениця переважно людей поважного віку з досить консервативними переконаннями та очікуваннями, йому більшою мірою віддає перевагу молодь, готова поекспериментувати, але і той, і інша мають величезний досвід роботи саме з "простою", масовою аудиторією. І "квартальний" досвід набагато позитивніший.
Для Петра Порошенка Зеленський дуже незручна перешкода на шляху до другого туру. Конкуренти-політики президенту чудово відомі, він із ними на "ти" в прямому і переносному сенсі, й усі вони тією чи іншою мірою політичні лузери, які прагнуть помінятися з ним місцями. Зеленський узагалі не з цієї пісочниці й популярність собі напрацював, із цієї пісочниці знущаючись. Зараз для тих, хто готовий його підтримати, він втілює носія "наших" претензій до "їхнього" політичного класу, передусім до чинної влади, персоніфікованої Порошенком. Це дуже сильна позиція, і її складно здути, просто вказуючи на різницю у вагових категоріях заслуженого головкома та молодого вискочки. Тут легкість якраз є перевагою.
Покійницька серйозність і при цьому якась уже анекдотична неповороткість Анатолія Гриценка, звичайно, сильно відтіняють його на тлі спритного Зеленського, але той відсунув полковника від ролі головної альтернативи в ситуації вибору без вибору між Порошенком і Тимошенко. Прикріпивши до команди Катеринчука й Томенка, Анатолій Степанович вніс вбивчу дозу нафталіну до своєї і без того безглуздої кампанії якраз тоді, коли потрібно додати аргументів на користь своєї здатності прогресувати.
Біло-блакитні зайняті внутрішніми чварами і, здається, мають намір своє головне слово сказати не на президентських, а на парламентських виборах, але і їм Зеленський псує гру, оскільки може зібрати багатий урожай у традиційно російськомовних регіонах. Він перериває традицію протистояння старих команд із 2004 року, і це потенційно привабливий момент для місцевих, які традиційно вважають Порошенка і Тимошенко чужими, а екс-регіоналів – своїми представниками, які обгидилися.
Важко не погодитися з критиками Володимира Зеленського, це не найсерйозніша кандидатура на пост глави держави. Але якщо навіть він створює стільки головного болю традиційним політикам, можна лише уявити, що б із ними сталося, якби нарешті, з'явилася по-справжньому серйозна нова фігура. Зеленський ці очікування експлуатує і додатково підживлює, у цьому його заслуга. Не його провина, що більше нікому.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
