-2 Київ
Увага до того, що відбувається у Росії, у нас віднедавна вважається ледь не поганим тоном. Чорти б їх там усіх побрали, псевдобратів і квазісестер, чим вони, власне, невпинно й займаються, хоча й не настільки швидко та наочно, як нам хотілося б. І так би тому й бути, тільки от їхні чорти нашим якщо не брати, то все ще близькі родичі.
Звернення командувача російської Нацгвардії, колишнього путінського охоронця Віктора Золотова до Олексія Навального – чудовий документ епохи. Те, що у влади на думці, частіше доводиться дешифрувати за її діями, не покладаючись на промови, призначені приховувати сенси в пропагандистсько-бюрократичній руді. А тут практично відкритий текст розлюченого начальника виносить на білий світ усі його нутрощі, а з ними і світогляд, і спосіб мислення більш стриманих у прояві емоцій начальників начальника. Справжній подарунок для лікарів і всіх, хто цікавиться, із якого сміття виросла пострадянська "еліта", а значить, і наша також, і до якого каліцтва доросла.
Золотов утратив самовладання після того, як в одному з відеороликів Фонду боротьби з корупцією Олексій Навальний прямо звинуватив його в "крисятництві". Агрохолдинг "Дружба народів", віджатий в українського олігарха Юрія Косюка, опинився у власності якогось Бориса Кантемирова, колишнього голови архіву Росгвардії. Холдинг раптом отримав щедре пільгове кредитування у російських банках і став монопольним постачальником продуктів до цієї силової структури на мільярди рублів. Ціна закупівлі буквально на всі продукти для нацгвардійців зросла порівняно з попереднім роком, перевищуючи навіть роздрібні ціни. Гарний навар.
Навальний небезпідставно припустив, що Кантемир – звичайний зіцголова, не за посадою колишньому архіваріусу такі угоди провертати, а гріє руку, об'їдаючи підлеглих, сам генерал Золотов. Опозиціонер ще й наголосив: що ж ви, гвардійці, на акціях протесту нас б'єте? Ми ж у вас нічого не вкрали. Озирніться на начальство.
Не думаю, що хтось серйозно злякався обурення серед нижніх чинів, вони там шовкові, але картинка дійсно вийшла скромна. Не виключено, що й Путін кинув докір тупуватому товаришу: як тебе Навальний уїв! Можливо, запахло відставкою – щонайменше в уяві генерала.
Потік свідомості, який вивалив у відповідному відео на офіційному сайті Росгвардії її начальник, вражає. Український глядач легко впізнає нотки, які чув від Януковича, з його знаменитими "козлами, які заважають нам жити". Чітко помітний і український старий Козлодоєв – Микола Азаров, із його незадоволеним бурчанням жеківського партсекретаря, який страждає гемороєм. Пояснення власного багатства посиланням на виробничу молодість і звання ударника комуністичної праці – це дуже по-азаровськи. Міркування про гнилість і трухлявість критиків, американських маріонеток, позбавлених духовності й моральності, що має вказувати на духовність, моральність критикованого, не така рідкість і зараз у вітчизняній політичній риториці. Помножте це все на блатну стилістику, введену в моду Путіним, – ефект разючий.
Але ключове – відкрито виражене бажання "дати відповідь", "щоб ви печінкою це відчули", обіцянку перетворити опозиціонера-викривача на "гарну соковиту відбивну". Пропозиція дуелі – це, звичайно, нісенітниця, Золотову для чогось важливо було вигукнути обіцянку побити противника в м'ясо. Імпліцитна загроза, що виходить від государевих людей, уже не вважається достатньою, щось їх гризе зсередини й підштовхує до відкритої демонстрації люті. Золотова ніби звело неконтрольованою судомою ненависті. Нерви вже не ті, й це дуже показово для нинішнього стану у вищих ешелонах російської влади.
Нам же непогано пам'ятати, що зовсім нещодавно всенародно обране політичне керівництво України висловлювало готовність інтегруватися у напрямку, протилежному Європі, із, так би мовити, ментально близькими – золотовими, сєчиними й навіть кадировими. Янукович, Азаров і група товаришів у підсумку туди й вирушили, щоправда, уже неофіційно, але скільки залишилося рідних їм душ у силових і бюрократичних структурах, які перебралися до "братнього" БПП та інших навколовладних партій? Заради виживання у владі вони ревно хрестяться на 12 зірок Євросоюзу, а нутро колишнє. Деякі, утім, навіть не намагаються.
Скільки з них із величезним задоволенням наговорили б на адресу принципових опонентів промов, більш лютих, ніж золотовська, а ще краще – помилувалися б, як їх б'ють до стану відбивної. Стримуються, терплять. Можливо, пізніше. А може, й не доведеться настільки нервуватися. Поки не видно, щоб на їхню владу хтось серйозно зазіхав. Судячи зі складу учасників, прийдешні вибори-шмибори – брижі на поверхні, глибиною не зачеплять. А перевісити портрет – справа п'яти хвилин. Та й прапор теж.
Джерело: "Слово і Діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
