0 Київ
Володимир Путін укотре заявив, що зовсім не проти, щоб Зеленський приїхав у Москву, – ну якщо вже Трамп хоче, щоб зустріч відбулася, хоча який у ній сенс, якщо український президент нелегітимний? Бачимо черговий тролінг американського президента й неприкриту вимогу капітуляції до українського. Запрошення в російську столицю Володимира Зеленського інакше потрактувати неможливо: приїдь просити про помилування.
Господар Кремля поводиться зухвало й упевнено, і в нього нібито є для цього підстави. Зараз він з'явився в Китаї в компанії лідерів провідних країн Глобального Півдня і, головне, постояв праворуч від товариша Сі, демонструючи всім підтримку від другої глобальної сили. До цього його з усією повагою прийняв на Алясці Трамп, якого ніби послало Росії саме провидіння, і Путін не піддався на американські вмовляння зупинити бойові дії в Україні, а, навпаки, до жаху європейців, переконав президента США в тому, що потреби в зупиненні вогню немає. Начальник російського Генштабу прозвітував про успіхи весняно-літньої кампанії в тому дусі, що впевнена стратегічна ініціатива ось-ось принесе довгоочікувані успіхи на фронті.
Ну і як за таких сприятливих обставин не зайняти позицію неприступну і зневажливу стосовно критиків, ворогів і опонентів? Везіння, яке нібито безперервно супроводжує Путіна, розслаблює його, притуплює обережність і вносить недбалість у розрахунки. Починає здаватися, що фарт буде вічним, вороги слабші, ніж вони є насправді, а власних сил більше, ніж є в розпорядженні. І, як гравцю, який загрався, здається, що великий куш ось-ось упаде в руки й усі ризики виявляться виправданими.
Є висока ймовірність, що зараз Путін робить помилку, яку за масштабами наслідків можна порівняти з авантюрою 2022 року. Йому небо справді послало Трампа, готового максимально врахувати інтереси росіян під час припинення влаштованої ними бійні. Не має значення, з якої причини, але всім уже давно очевидно, що Трамп прихильний до Путіна.
Знущатися із цієї закоханості, показово відкинути запропоновану руку допомоги, яка одного витягне із ситуації глухого кута, а іншому принесе славу миротворця й цю бісову Нобелівську премію, крок відчайдушно безрозсудний: іншого шансу може не бути. Але Путін бачить у такому виборі величну рішучість історичного діяча, яка потім увійде в підручники.
Розкочегарений російський бронепоїзд грізно мчить просторами, вітер солодко обпалює мужній профіль вождя. Вороги жалюгідно туляться по кутках, нащадки аплодують (тут щось має бути в прохановському побожному стилі). Ото буде номер, коли раптом попереду не виявиться рейок. А все йде саме до цього. Те, що в моменті здається переможною ходою, заднім числом нерідко виявляється баранячим розгоном перед падінням у прірву.
Джерело: Haqqin.az
