0 Київ
Для України немає нічого важливішого, ніж те, що зараз відбувається на фронтах і в тих містах, які зазнають ударів авіації та ракетно-артилерійських підрозділів. Серце болить і душа стогне. При цьому не залишає відчуття, що Україна ніколи не була така сильна, як у ці дні, коли її шматує російське залізо.
Упевненості в перемозі дає дзеркальна обставина: Росія ніколи ще не була така слабка, і з кожним днем вона стає все слабшою, жалюгіднішою. Сам напад на Україну оголив повний дефіцит стратегічного мислення її керівництва, нездатність мінімально прораховувати наслідки своїх дій, відвертий управлінський кретинізм, обтяжений нелюдською відсутністю емпатії. Картина світу, з якої виходить при прийнятті рішень Путін, не має нічого спільного з об'єктивною реальністю, реальність за це жорстоко мститься, і процес нескінченної помсти лише розгортається. Але ж і нижні ланки виконання рішень, аж до убогої солдатської маси, яку стусанами ганяють сюди, демонструють таке ж дике уявлення про дійсність і всяку відсутність моральних запобіжників.
Прийнято говорити, що у справедливій війні на нашому боці правда і Бог, але можна цю думку висловити простіше: реальність не передбачає перемоги Росії.
Зеленський невпинно смикає Захід та решту світу, щоб ті усвідомили, на яку небезпеку вони наражаються, допускаючи нинішнє знищення України. Слабкий на голову і позбавлений гальм Кремль може зайти як завгодно далеко, якщо його не почати жорстко зупиняти зараз. Якщо хтось вирішив, що можна в усіх на очах розбомбити дитячу лікарню та пологовий будинок у Маріуполі, то з якого дива може почуватися в безпеці Монмартр чи Мангеттен?
Союзники тиснуться та уникають ставати з нами пліч-о-пліч, їм страшно. Але, заглушаючи сором від своєї нерішучості та жах від кадрів, які приходять з України, світ все активніше залучається до кампанії неприхованої путінофобії. В Останкіно та лавровському МЗС давно в ходу тема культивованої Заходом русофобії, і ось, нарешті, безперервними зусиллями політичної, військової та пропагандистської машини Росія досягла загальної бридливості. Війна проти України поставила тренд, який набирає все більшої сили та не має шансів у найближчі роки та десятиліття не те що розвернутися, а й просто загальмувати.
Офіційні санкції роблять свою руйнівну справу, і кінця та краю їм не видно. Однак ніхто поки що не може підрахувати нищівну шкоду, якої завдасть Росії її тотальне третирування, як на рівні бізнесу та інших ділових зв'язків, так і на побутовому рівні, коли траплятиметься контакт жителів інших країн з російськими громадянами. Уже говорять про те, що cancel culture, "культура заборон", що отримала останні роки такий розвиток на Заході, отримала в особі Росії та росіян предмет невпинного переслідування. Не слід навіть очікувати, що воно буде завжди справедливим і враховуватиме специфічні обставини кожного росіянина, що потрапив під роздачу. Російські бомби не входять до обставин жінок та дітей, на голови яких вони падають.
Путінська Росія не має права існування. Карфаген має бути зруйнований. І ця думка перестає бути одкровенням, стає банальною та визначає дії мільйонів людей у всьому світі. Цьому неможливо протистояти, жодних шансів.
Джерело: "Слово і діло"
