Триває прискорене зближення Грузії не просто з Росією, а з Росією, яка перетворилася на світового вигнанця

Іронія полягає саме в тому, що у "Грузинської мрії", яка поставила міцний заслін на шляху повернення у владу опозиції, немає жодної мрії, немає жодного образу майбутнього, бодай якось порівнянного за значущістю й емоційністю з тим, що змогли навіть частково втілити Саакашвілі й Бендукідзе. Побоювання "аби не розлютити росіян" складно подати як велику національну ціль.

Знову ж таки, розумна обережність і прагматизм можуть реалізовуватися по-різному. Зовсім не обов'язково кидатися з кулаками на російські танки, але, напевно, можна було б уникнути показового приниження перед тими, хто вас колись принизив.

У відповідь на мої слова про національне приниження в серпневій війні 2008 року одна грузинка обурилася й заперечила: "Нас не принизили! Ми гордо програли". Багато хто зараз у Грузії відчуває гордість стосовно того, що відбувається?

Іронія стає зла, коли розумієш, що триває прискорене зближення Грузії не просто з Росією, а з Росією, яка перетворилася на світового вигнанця. Виходить, саме зараз, коли інші від неї сахаються як від зачумленої, у Тбілісі виникло відчуття незвичайної спорідненості з Москвою, аж до готовності забути всі колишні образи. У нас на очах відбувається нове грузинське диво. Тільки про нього за певний час згадувати буде соромно.

Джерело: Леонид Швец / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора