+1 Київ
Гульнарі Валієвій із невеликого уральського міста Кіровград пощастило. Їй доставили з України тіло загиблого там сина, сержанта Росгвардії Євгена Дудіна. Багатьом російським матерям пощастить менше. Хтось із них так і не побачить більше своїх синів і не зможе попрощатися з ними востаннє. Начальство не дуже стурбоване збиранням трупів, а в якихось випадках і збирати нічого, жменька попелу. Та й пересувні крематорії супроводжують армію вторгнення не дарма.
Але сержанта Дудіна доставили цілим: він загинув у Гостомелі на третій день війни через травми, отримані під час вибуху. Цинкову труну на прохання матері відкрили. За час, поки небіжчика везли на Урал, на його обличчі виросла щетина, та голова була замотана бинтами, а так – цілий. Він, її Женька. Старший. Інші п'ять трун, які командири везли з України, залишилися запаяними.
Загалом у Гульнари Валієвої п'ятеро дітей. Троє нині зовсім маленькі. З її інтерв'ю виданню "Екатеринбург-онлайн" не ясно, чи заміжня вона зараз, але перший чоловік, той, від якого у неї двоє синів, отримав строк за вбивство, коли Женьці було вісім, а його братові п'ять. Помикалася Гульнара уральськими селами і селищами, поки не осіла в Кіровграді. Старший син повчився на газоелектрозварювальника в місцевому технікумі, а потім служив строкову, і не аби як, а в спецназі ГРУ. Коли повернувся з армії, у зварювальники якось не потягнуло, натомість спробував влаштуватися до СІЗО. Не вийшло: папчині кримінальні здобутки не дозволили зайняти таке хлібне місце. Пішов працювати охоронцем, але дуже хотів стати поліцейським. Теж невдало. Зрештою пішов служити за контрактом і потрапив до Росгвардії. Чим це скінчилося для нього, ми вже знаємо.
Валієва розповідає, що син зателефонував їй востаннє 24 лютого та повідомив: "Мамо, [спецоперація] почалася". Квадратними дужками російські журналісти виділяють заборонене та замінене слово, тож цілком зрозуміло, що ніхто в підрозділі Дудіна не сумнівався, що йдеться саме про війну. На відміну від жовторотих строковиків сержант Дудін знав що має бути, він устиг відзначити 26-й день народження.
Ця історія є дуже характерною. Діти неблагополучних сімей мріють улаштуватися в якусь силову структуру, хоч у поліцію, хоч у СІЗО, хоч у Росгвардію: гроші, якась влада і великого розуму не треба, тільки собача відданість господареві. Не пощастило цього разу тому, що господар сказав "фас!", указавши на Україну. Це, звісно, груба помилка Путіна, але тому команда й була, що Україна дратувала своєю непокорою.
Сьогодні Путін укотре заявив, що "спецоперація в Україні триває успішно, суворо за планом". Гульнарі Валієвій це має лестити. Смерть її Женьки була закладена у плани головного командування. Батьківщина завжди може на неї розраховувати, адже ще четверо лишилися. Шанс зберегти їх дає, як не дивно, лише перемога України над Росією. Але спробуй це Гульнарі поясни.
Джерело: "Слово і діло"
