+23 Київ
Прямо сьогодні ціла епоха стає історією.
Головком, без перебільшення, – особистість світового масштабу.
Можу це сказати як людина, яка знає його в першу чергу як друга і побратима. Не через призму медіа. Ми з Валерієм Залужним тісно співпрацювали весь цей час, бачилися доволі часто по ключових робочих процесах. Усі стратегічні проєкти на посилення армії я звіряла з ним особисто. Підготовка по напряму технологій, аналітика, адвокація зброї, розвиток галузі роботизованих систем, etc.
Я бачила головнокомандувача в різні періоди війни, у різних, у тому числі й найскладніших ситуаціях, бачила як приймалися визначальні для всіх нас рішення. Я досі пам'ятаю нашу розмову за кілька місяців до вторгнення. Усе так і сталося. Багато чого не можна розповідати ще довго, можливо, якщо доживу, опишу в якихось мемуарах.
Але вже зараз можу сказати з повною відповідальністю – це був найкращий головнокомандувач в історії країни. А рішення про призначення було одним із кращих кадрових рішень президента. І навпаки.
Яким він запам'ятався мені в перші роки вторгнення? Щоразу, скільки пам'ятаю, зустрічав, тепло усміхаючись, братерським: "Привіт, посестро! Ну як ти?" Виключна доброта, воля завжди говорити правду, навіть коли від тебе чекають лише "гарних новин", сміливість попри все відстоювати простих військових, своїх солдатів і офіцерів. Блискуче стратегічне бачення, вміння охопити повну картину і дивитися далеко за горизонт. Простота у спілкуванні – він по-батьківськи, невимушено розмовляв зі всіма, не оглядаючись на звання чи посади. Міг легко бути на зв'язку зі звичайними солдатами й сержантами. Гострота мислення і тонке почуття гумору. Дисципліна, вимогливість, справедливість.
Людяність. Йому було боляче за кожну втрату. Він розумів і часто проходив цей біль разом із близькими, підтримував сім'ї загиблих.
Я мала за честь у процесі спільної роботи дуже багато чого в головнокомандувача навчитися. Я бачила, як титанічно важко було в тих умовах, із тими силами й засобами, при тих геополітичних рішеннях втримати удар. Ми були за міліметри від повного хаосу, терору і втрати державності. Він був одним із кількох, хто стратегічно втримав ситуацію. Зробивши все можливе, а головне, і неможливе. Зробивши так, що деякі навіть не помітили масштаб катастрофи, а деякі й досі успішно не помічають.
Кілька днів тому, представляючи мене Вадиму Сухаревському, головнокомандувач сказав приблизно наступне: "Ти, напевне, знаєш, це Марія Берлінська, матір нашої безпілотної авіації. Людина, яка колись для нас це створила і зараз продовжує дуже масштабно розвивати. З нею точно варто разом працювати, будьте на зв'язку". Я загалом спокійно ставлюсь як до критики, так і до похвали. Однак вдруге за два роки повномасштабної війни мені було настільки по-людськи приємно. Уперше – коли біля лінії фронту до мене якось підійшли побратими сфотографуватися, підписати прапор і в кінці сказали: "Те, що ви зробили, спасло нам життя".
Те, що він зробив, спасло життя сотням тисяч людей.
Наостанок країна має зробити всього дві речі – щиро подякувати своєму генералу і виконувати те, що він системно втілював, підкреслюючи у своїх статтях. Ставка на технології, весь ресурс у підготовку людей і розвиток роботизованих систем. Це наш єдиний шанс.
Прямо сьогодні ціла епоха стає історією. Честь!
Джерело: Марія Берлінська / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора.
