+10 Київ
Мені немає чим похизуватися в частині вбивства російських військових. І тому трішки соромно виставляти себе у військовій формі. Тому ділюся лише думками.
До речі, востаннє до 24 лютого я вдягав форму в кінці жовтня 2016 року, коли був демобілізований. А не вдягав, бо це про війну.
Я не люблю війни, на відміну від неї. Бо вона мене весь час наздоганяє. Із цього приводу я навіть думаю написати книжку. Аби розказати людям на власному прикладі, що увімкнений режим війни виключається навіть не роками медитацій, а десятиріччями страждань, втрат і блукань у власних звичках виживати замість жити.
Тому хочу, аби ми тримали у фокусі, якими ми вийдемо в день перемоги. Почну з найголовнішого.
1. Ми виграємо. Ми мотивовані, бо захищаємо своє. І за нас – всесвітні бізнес-гіганти, а не блакитні, завжди стурбовані нікчеми з ООН.
2. Звинувачувати тих, хто поїхав – це про подвійні стандарти. Бо якби їх убили, ми б плакали над їх втратою. Нехай їдуть і будуть живі. Чим більше українців залишаться живими після перемоги – тим краще… Їм ще розбудовувати Україну. Це не стосується тих чоловіків, які втекли і не є єдиним із батьків для дитини.
3. Люди, які безпосередньо опинилися на лінії зіткнення з російськими військовими, – круті.
Я дуже хочу бути там і заздрю їм. Знаю точно, що це складно. Але це і прекрасно одночасно… Коротше, вони дуже круті.
Але якщо ви не там – знайте, що у країні біда з дикою кількістю процесів, за які треба взяти відповідальність. Вам може здатися це дивним, але з початку війни ніхто не був готовий до нових взаємодій, які треба налагоджувати, і не вистачає людей, які готові за це братися. Це не про те, щоб надіти броник й узяти автомат і стояти на пості. Ні, це про інше.
Це про те, щоб обійти росіян організованістю, людяністю, а головне – про те, щоб нагадати собі, що весь світ крутиться не навколо лише тебе і твоїх здобутків.
Тому просто спостерігайте за процесами, які зараз відбуваються у вашому місті, селі, ТРО і так далі. Візьміть на себе один чи дві сфери відповідальності і робіть їх найкращим чином.
Це не подарує 3 тис. щедрих лайків, але ви самі перед собою будете дуже чесними і знатимете, що робили дійсно корисні речі.
4. Бережіть себе самі. Є прості речі, які допоможуть втримати себе від кризи. Ви той самий шлях можете пройти з меншими втратами. Для цього потрібно небагато:
- пити воду кожного разу, як хочете відкрити Telegram-канал і почитати новину.
- Їсти нормальну їжу. Це реально, не брешіть.
- Спати одразу, як є можливість. А не потім, погортавши Facebook, Instagram і потім знову Telegram-канал (ви ж його вже читали).
5. Рідні. Розумію, у нас у всіх війна. Але якщо забувати їм писати, то нащо це все? Спитайте, як у них справи, навіть якщо ви героїчно допомагаєте ЗСУ, ТРО, СБУ… Виділіть п'ять хвилин. Подумайте про них, уявіть їх перед собою, наче зараз мир. І спитайте їх про те, що важливо їм, а не вам. Стане легше і ви будете почувати себе сильнішими за обставини.
І насамкінець…
На війні має стати звичкою не драматизувати. Тобто не надавати зайвих сенсів подіям, які відбулися.
Це я собі нагадую, бо в одному парку побачив, як розрили траншею. Мені здалося, що світ скінчився, що далі вже не буде нічого про мир у Києві. А потім згадав, що події ще з дитинства показували мені неодноразово: це все тимчасове.
Це магія спокою – пам'ятати, що це все тимчасове. Жодна війна була вічною. Завжди наставав мир.
Джерело: Masi Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
