+18 Київ
Закрийте очі.
І не відкривайте хоча б п'ять хвилин. І уявіть собі, що руки не діють, бо їх немає. І спробуйте так проіснувати буквально п'ять хвилин.
Нічого не пишіть у коментарях щодо висновків.
Саме в такому стані зараз Андрій Смоленський, який служив у 47-й бригаді й був поранений через вибух снаряда. У нього немає рук і втрачений зір. Через це багато хто відмовився ставити протези, бо, щоб навчити його користуватися протезами, потрібні очі.
Окрім того, щодня його мучать фантомні болі.
Ми будемо шукати будь-які можливості, аби потрапити в одну військову лікарню у США (Волтер Рід). Нам кажуть, що це неможливо, але я не вірю. Надію треба втрачати, тільки якщо вже не дихаєш.
Андрій дуже крутий і сильний.
Справжній і живий. Ось крайній діалог із ним:
– А ви аудіокниги слухаєте?
– Так. А що?
– Та просто, коли їжджу на фронт, то по півтори книги так читаю.
– Ну, то я повернуся з Івано-Франківська і будемо разом їздити.
У Франківськ він їде на наступну операцію.
Чи ви молитеся, чи ви просто заплющеними очима бажаєте йому здоров'я й сил, чи просто плачете від болю та смієтеся, бо щасливі, – зробіть це сьогодні на честь Андрія.
Я б здався, якби втратив зір. А він бореться. Сміється. І каже, що йому ніхто нічого не винен, бо він пішов на війну заради себе.
А я думаю, що винен. Зробити все, аби хоч трішки полегшити його життя.
Відчув себе плаксою поруч із цим воїном. Надихнувся бути таким же.
Джерело: Masi Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
