-2 Київ
У далекому вже 1990 році Ірак висунув абсурдні фінансові й територіальні претензії до Кувейту, зірвав спробу перемовин і вкрай цинічно вторгся в сусідню країну. Танкові дивізії, що сунули до столиці, Ель-Кувейта, підтримувалися масштабними ракетними ударами по цивільному населенню, авіацією і десантом із моря.
Тоді у світі також мали пролунати дивні заклики до "миру й поділу Кувейту по лінії фронту". Голоси "голубів" стали б значно гучнішими, якби четверта у світі армія Іраку розбила маленьку кувейтську й окупувала всю територію країни. Можна було б аналітично говорити про те, що доля Кувейту вирішена, не треба більше проливати ані краплі крові й ані бареля нафти. Стабільні ціни на енергоносії є благом для всього світу – потужний аргумент. Чи ні?
Але сталося зовсім інакше. Рада Безпеки уповноважила держави – члени ООН "використати всі необхідні засоби, щоб відновити міжнародний мир і безпеку в регіоні". До підготовки операції були залучені понад 40 країн, армії шести держав узяли безпосередню участь в ударах по окупаційних силах Іраку. Після повітряної операції більш ніж 1 тис. бойових літаків територія Кувейту була звільнена за два дні.
Чому сьогодні ця історична хроніка читається як фантастика? І в чому саме відмінність абсолютно цинічної агресії путінської Росії від такої самої агресії саддамівського Іраку?
Джерело: Михайло Подоляк / Telegram
