+12 Київ
Режим очікування закінчився.
Наступного тижня відбудеться чергове резонансне засідання Ради національної безпеки і оборони. З дуже і дуже багатообіцяльним "закритим" (поки, щоправда) порядком денним. І, безсумнівно, у підсумку воно обов'язково спровокує чергову нервову реакцію у певної частини політико-бізнесової еліти країни. Чому? Тому що інакше ніяк не виходить розворушити це застояне болото.
...Ширше. Чому президент віддає перевагу інструментам РНБО? Усе просто. Тому що набридає чекати на конкретні рішення відповідних виконавчих чи законодавчих органів. Набридає дивитися на те, як знову намагаються стати на якір традиційні "рішальницькі" принципи. Зрозуміло, під нескінченні патріотичні та/або проросійські хвилювання про долю звичайних громадян.
...Причин основних кілька. Президент реально хоче змінити звичну архітектуру нашої політики. Позбутися всіх цих кулуарних традицій "вирішувати щось у тіні", змовницьки блокувати будь-які ініціативи, входити в банальні галузеві договірняки. Усе має бути прозоро.
...Ще одна причина: рішення РНБО – це ж, по суті, його прямий інструмент впливу на складні ситуації. Ті самі ситуації, які не розв'язують у нас роками і які постійно тягнуть нас на дно. Абсолютно легітимний і конституційний інструмент, до речі. А з огляду на персональний склад Радбезу, цілком можна говорити про те, що ці колегіальні рішення – це, за замовчуванням, підсумкові консенсусні рішення керівної еліти загалом. Хай як це не боляче лунає для наших "вічних" політиків.
...Ще причина. Парламент, на жаль, не хоче брати на себе відповідальність у належному обсязі. Конфліктні теми традиційно заговорюють, перетворюючи їх на політичний довгобуд. З обов'язковими торгами, шантажем та іншими традиційними поведінковими реакціями. Суспільство ж хоче рішень. Хоче зрозумілої стратегії. Хоче того, щоб його не розривали постійно брехнею. Хоче, нарешті, побачити остаточно розрубані багаторічні гордієві вузли. В іншому разі суспільство впадає в депресію і неусвідомлено ставить хрест на власному майбутньому.
...Ну і найважливіша причина. Це постійний обман із боку фронтменів класичних політичних груп (олігархічних партій). У власних промокліпах вони, звичайно, обіцяють прозорість, відкритість, електронні декларації, антикорупцію, зменшення своїх галузевих лобістських апетитів, але потім... Потім вони тушкою впираються категорично, кулуарно відмовляючись від будь-яких реформ, які дадуть нам можливість мати трохи іншу – прозору – державу.
Джерело: Михаил Подоляк / Facebook
