+5 Київ
Є принаймні три ґрунтовні причини, чому будь-який діалог України із суб'єктом Путіним на цьому етапі буде порожнім і не створить основ для справедливого міцного миру.
1. Неможливість довіряти росіянам. Ще в 1928 році за ініціативою Кремля був підписаний пакт Литвинова про відмову від війни як інструмента державної політики. Відтоді СРСР і його правонаступниця РФ розв'язали десятки війн і порушили сотні угод, зокрема Будапештський меморандум 1994-го і договір про українсько-російський кордон від 2003 року. В основі нехтування миром лежать багатосотрічні амбіції щодо розширення імперії, від яких російське керівництво ніколи не відмовлялося.
2. Неможливість справедливих репарацій. Людські втрати, зруйнована інфраструктура, спустошення природного середовища, підірвана економіка й пограбована культура – загальні збитки України внаслідок російської агресії, за різними оцінками, коливаються в межах від $700 млрд до $1 трлн. Виплатити таку компенсацію одномоментно РФ не здатна. Потрібен механізм під міжнародним контролем, подібний до того, за яким Ірак відраховував відсотки від нафтогазових прибутків на користь Кувейту, що пережив іракську окупацію в 1990–1991 роках. Але побудова такого механізму можлива лише за умови сприяння з боку уряду держави, що здійснила агресію. В Іраку для цього знадобилося позбавити посади, заарештувати і стратити Саддама Хусейна. Висновок зрозумілий і щодо Путіна особисто.
3. Неможливість покарання воєнних злочинців. Очевидно, що найголовнішим серед них у РФ є сам Путін. За статутом Міжнародного кримінального суду, він не має жодного імунітету щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності чи геноциду. Це означає, що Путін до останнього опиратиметься всім спробам розслідування і не видасть нікого з підлеглих.
Усі війни із часом закінчуються, починаються переговори, підписуються мирні договори. Завадою на шляху до цього є лише одна особа…
Прізвище цієї особи очевидне й дуже криваво вже вписане в історію.
Джерело: Михайло Подоляк / Telegram
