+10 Київ
16 років Орбан пояснював Угорщині, що без нього все завалиться. У підсумку завалився сам Орбан разом із політичною схемою, у якій усередині Євросоюзу роками продавали кремлівську лексику як суверенітет, шантаж – як національний інтерес, а залежність від зовнішніх гравців як особливий шлях.
Навколо Орбана сходилися сили, які взагалі люблять зображати себе непримиренними противниками, – Кремль і трампівський політичний табір у США. На цих виборах програла саме ця зв'язка, цей спільний антиєвропейський рефлекс, який так довго намагалися видавати за реалізм.
Але я б не поспішав роздавати Петеру Мадяру аванси. Він виріс не поруч із системою Орбана, а всередині неї, і це не людина, яка прийшла ззовні, щоб знести цю модель до фундаменту.
Мадяр – колишній інсайдер, який і сам довго був частиною цієї конструкції, а в кампанії подекуди цілком свідомо користувався орбанівською естетикою, орбанівською обережністю й орбанівськими інстинктами, просто в новішій упаковці.
Звісно, було б добре, якби він виявився іншим, але небезпека якраз у тому, що Угорщина може отримати не кінець орбанізму, а його видозмінену, акуратнішу і скривджену на стару систему версію.
І це вже питання не лише до Будапешта, а й до Брюсселя, бо союз, у якому одна столиця може роками зривати критичні рішення щодо безпеки, санкцій і війни, надто вразливий до внутрішнього саботажу. У чутливих питаннях зовнішньої політики й санкцій ЄС і далі значною мірою зав'язаний на одностайності, а ст. 7, яка теоретично дозволяє призупиняти права держави-члена, включно з правом голосу, залишається крайнім і політично важким заходом.
Євросоюзу давно потрібен робочий інструмент, який у разі відверто антиєвропейських випадів дозволяв би ухвалювати ключові рішення без права одного уряду тримати всіх у заручниках. Інакше наступна проблема буде вже не в Орбані, а в європейській звичці робити вигляд, що саботаж – це просто ще один прояв демократії й цілком легітимна позиція за столом.
Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
