ГОРДОН
 
 
Олесь Доній

Колишній народний депутат, політичний аналітик.

"Ультранаціоналісти", які розкидаються терміном "малороси" щодо своїх співгромадян, провокують сепаратизм в Україні

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Чому обзивати нині своїх громадян "малоросами" – це зло.

Я – історик за фахом. Тож не писатиму зараз трактат, як виник і поширився термін "Малоросія" і, відповідно, "малороси". Бо це була б довга і ґрунтовна розвідка. Зазначу лише, що на першому етапі свого існування ці терміни не мали жодних негативних конотацій.

Я не аналізуватиму тут праць усіх українських ідеологів і публіцистів, які вживали цей термін у віках, критикуючи "малоросійство" як явище. Хоча на відміну від багатьох тих, хто ним послуговується, читав і "Малоросійство" Євгена Маланюка, і "Україна чи Малоросія" Миколи Хвильового тощо.

Я про те, чому не варто, більше того – шкідливо, використовувати цей термін проти своїх же співгромадян.

Цей термін усе більше останнім часом у ходу в тих, хто позиціонує себе як "націоналіст". Щодо своїх співгромадян, яких цей "націоналіст" зневажає або ненавидить.

Ще років 15 тому терміном "Малоросія" здебільшого користувалися російські політологи. Чим страшенно нас злили. Та вони наполегливо намагалися ділити у своїх прожектах Україну на частини за ранжиром: "Україна" – це десь за Збручем, "Малоросія" – це десь у центрі, і "Новоросія" – це десь на сході та півдні.

Ми злилися на їхні, як тоді здавалося, притягнуті "за вуха" карти. А тим часом у Кремлі готували що військові плани щодо розмежування України, що засоби ідеологічної зброї. По тому ж розмежуванню країни.

І якщо частину території Кремль окупував внаслідок відвертої агресії (і за допомогою десятків тисяч українців-колаборантів, які перебігли відверто на бік ворога), то ідейне роз'єднання України відбувається зсередини. І часто (як це не прикро і як це було б не дивно) – агітацією тих, хто називає себе "українськими націоналістами", вважає себе патріотами. І обзиває інших українців – "малоросами".

Парадокс? Авжеж! Я знаю особисто багатьох цих людей, мало того, упевнений, що вони вважають себе патріотами. І якщо їм сказати, що вони ведуть розкольницьку, по суті, глибоко антиукраїнську діяльність, то вони не просто цього не зрозуміють, вони щиро ображаються і обуряться.

"Хто? Ми? Антиукраїнську діяльність? Так антиукраїнську діяльність ведуть "малороси"! А ми Україну любимо, за Україну б'ємося! Україна – понад усе!" тощо.

І самі того не усвідомлюючи, з кожним своїм вживанням слова "малороси" щодо інших громадян "ультранаціоналісти" розколюють країну...

Найбільше ця пошесть (звинувачення інших, що ті "малороси") поширилася в середовищі тих, хто голосував за Петра Порошенка. І не дивно. Його штаб розкручував свідомо "мова ненависті" всередині нації. Тому ті, хто голосували за Петра Порошенка (а це 4 522 450 осіб) – це українці. Усе. На 40-мільйонну націю... Це десь менше ніж 15% населення. Решта – "малороси". Вони або голосували проти Петра Порошенка, або не пішли на вибори взагалі. Щоб не оголошувати ворогами і "недоукраїнцями" 85% населення, як правило, цю цифру зменшують до 73%. Хоча насправді 73% – це ж лише від тих, хто прийшов на виборчі дільниці і проголосував за іншого (не настільки "українського", так?) кандидата. Але хто вже переймається якимись кількома відсотками – мільйонами "недоукраїнців", коли мова йде про відстоювання інтересів "справжніх українців"! Кілька мільйонів туди – кілька мільйонів сюди – яка різниця, головне ж показати, що є "не малороси" серед цього моря негідних іменуватися гордим іменем "українець"!

І ось, щоб означити своїх політичних опонентів (а наявність політичних опонентів взагалі-то в демократичній державі – норма), їх вирішено викреслити з меж української нації.

Чому? Для чого? Поясню. Український "ультранаціоналіст" насправді ненавидить українців. Він любить "націю". У яку українці не входять. "Нація – понад усе!". А яка нація? З кого вона складається? Уявна нація. Вона складається з мертвих героїв, ну, може, ще з тих, кому "ультранаціоналіст" дозволить називатися "українцем". Але не з реальних українців, не із 40 млн українських громадян. Але якщо таке сказати "ультранаціоналісту" (що він ненавидить українців), його обуренню не буде меж.

"Як так? Та я люблю Україну й українців". Більш того, це будуть здебільшого його щирі слова і думки. Але "ультранаціоналіст" любить уявних, омріяних українців, та не любить реальних, тобто своїх співгромадян. І щоб у своїй голові уникнути цього парадоксу, "ультранаціоналіст" просто оголошує цих своїх співгромадян не українцями, "недоукраїнцями", "малоросами". І все. Ніякого парадоксу. "Це ж не українці, малороси! Чому я їх маю любити? Я люблю українців!"

А тепер про наслідки. Чому я стверджую, що це глибоко розкольницька, а значить, глибоко антиукраїнська (і значить – на догоду Кремлю) модель поведінки.

На щастя, попри всі бажання Москви, в Україні немає людей, які захотіли, згідно з останнім переписом 2001 року, визнати себе малоросами. Тисяч 10, наприклад, русинами, десь 22 тис. – гуцулами, а от малоросами – нікого.

А уявіть, якщо ситуація зміниться? Якщо наполеглива агітація "ультранаціоналістів" нарешті дасться взнаки? Як казала мені в дитинстві матуся: "Якщо людині постійно казати, що вона свиня, то вона, зрештою, і зарохкає". Тобто ультранаціоналісти хочуть, щоб 85% населення визнали себе "малоросами", і що? А якщо й справді-таки визнають? Ну що ж, тоді постане питання, а для чого жити разом? Цим 85% і 15%? Ну, боїтеся цифри 85, добре, цим 73% і 24%? Для чого? Щоб чути постійні образи? Не вважаєте нас українцями? Так на якомусь етапі тоді ці "недоукраїнці" скажуть: "Ок, якщо ми не українці, а малороси, то навіщо нам із вами жити разом?" І тут "ультранаціоналіст" завиє якимось ревом: "У-у-у, відправляйтеся в Ростов! Це наша українська земля!"

Стоп. Ще разок. Якщо пропаганда "ультранаціоналістів" таки переможе і ті, кого вони зневажають, усе ж усвідомлять себе таки "малоросами", то, може, на якійсь території їх буде меншість, а на якійсь території – більшість... Може, у Харкові, може, у Дніпрі, може, у Києві. Тому в реальності ті "ультранаціоналісти", які розкидаються терміном "малороси" щодо своїх співгромадян, провокують сепаратизм у країні...

Щоправда, "ультранаціоналіст" так не думає. Він думає, що, принижуючи інших, він спонукатиме їх визнати власну першість і намагатися в усьому бути схожим на нього ("ультранаціоналіста"). Щоправда, він і тоді шукатиме приводи звинуватити українця в "недоукраїнськості", у "малоросійстві". Наприклад, за Зеленського (а це ж ці 73%) у другому турі проголосувало багато українськомовних громадян, тому мова теж не є маркером. Ах да... Вони ж – "малороси", хоч і українськомовні... А що ж тоді є маркером? Упс, визначити важко. Вірніше – неможливо. Бо обізвати "малоросом" можна будь-кого і за будь-що. Ненавистю і жовчю вони так нікого не переконають... Тільки озлоблять.

Що робити в цій ситуації? Перше – це усвідомити. Що "українець" не є ідеальним визначенням. Українцем може бути й негідник. Зрадник. Насильник. Ґвалтівник. Обох найвідоміших українських націоналістів, до речі, убили українці. Коновальця убив Судоплатов (із Південної України родом), а Бандеру – Сташинський (із Західної України родом). Масовий убивця Онопрієнко, який розстріляв кілька десятків українців, теж був українцем. Зрадник і колаборант Денис Березовський, командувач Військово-морських сил України – теж українець. Українці – це не "білі й пухнасті". Українці можуть бути будь-якими – і героями, і негідниками.

Отже, усі громадяни України є українцями. Незалежно від того, подобаються вони нам чи не подобаються. Змагаємося ми з ними чи дружимо.

Я не можу вплинути на всіх українців. Тож я і не звертаюся до всіх. Я звертаюся лише до тих, хто сповідує разом зі мною концепцію "25 сходинок до суспільного щастя". Сходинка №5 у цій концепції звучить: "Усвідом себе українцем". І це в першу чергу – про самоусвідомлення. Але ця сходинка не проста і не однобічна (як, зрештою, і решта в концепції). Вона означає, що ми маємо усвідомити, що і решта наших співгромадян є українцями. Подобаються вони нам чи не подобаються. Поважаємо ми їх чи зневажаємо. І ми, на відміну від розкольників, працюємо на єднання нації, єднання суспільства. Відповідно, наша філософія – це "філософія любові", а не "філософія ненависті". Тому ми (прихильники концепції "25 сходинок до суспільного щастя") вживаємо термін "українець" щодо всіх громадян України і не вживаємо терміна "малорос".

Джерело: Олесь Доній / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги